Chapter 24

— Я уже зачекався, Ейвері, - хлопець підходить ближче до неї, але все ніяк не зробить крок, щоб бути зовсім близько.

Ейвері жмурить очі і стискає підборіддя. Скидає рюкзака. Шепоче щось собі, потім губи вимовляє ледь вловиме:

— Ти... - вона знову жмурить очі, але на відміну від нього, робить крок.

Він усміхається, а потім починає сміятися через реакцію дівчини. Хоче кинути навушники на ліжко, але Ейвері їх перехоплює, бо саме через них їй довелося сильно попотіти.

— Джош? - вона все ще не може повірити власним очам.

Що він тут взагалі забув? Якого біса стоїть в такій порі в її кімнаті? Та це не саме головне: як він сюди попав? Не став би на третій поверх лізти через вікно? Він же не такий приморочений? Це все надії Ейвері.

AVERY

— Що ти така налякана, куколко? - хлопець робить крок вперед до мене. Я спостерігаю за його рукою, яка тягнуться до дурацької прядки волосся, що знову випала, але миттю перехоплюю його руку і зі всієї сили відкидаю.

— Не називай мене так! - зі всією злістю видаю. Якого чорта він взагалі робить?

— Та що таке? - зовсім спокійно запитує він і починає сміятись. Але коли знову бачить, що я навіть на грам не заспокоїлась і все ще така злюча й серйозна, він перестає сміятись і стає більш серйозним. Нарешті зрозумів, що я не жартую зовсім?

— Ти що тут робиш? - грізно вигукнула, показуючи, наскільки мене це хвилює, але водночас лякає.

Я чудово памʼятаю, який він був під час нашої останньої зустрічі, так з чого б це йому зараз тут бути і бути таким? Не було схоже, що він заскучав за тією, яку знає не більше дня!

— Ейвері, я міг би злитись на тебе і твоїх друзів, але не стану виміщати злість на вашій групці, - рівно сказав він.

— Ти взагалі про що? - здивовано і не розуміючи запитала я.

— Чудова у вас академія, - він глянув на вікно, а потім знову на мене. Мене бісило те, що він навіть не дає змоги мені зрозуміти, якого диявола він тут забув! Я роздратовано видихнула і почала до нього йти, він засміявся. — Я вирішив тут залишитися, - і я різко завмираю, розуміючи все. Та щоб його!

Моє серце починає калатати. По всьому тілу пройшов неприємний холодок. Навіть руки почали трястись, і я різко їх суну в карман. Перелякано підіймаю очі на Джоша, але він, здається, не помічає мого стану, лише тихо сміється.

— Мені немає де зупинись, - він перестає сміятись і відводить очі. Я змогла побачити його хвилювання.

І що це означає?

— Немає де зупинись у великому будинку? - я виймаю руки з карману і говорю це на повишених тонах. Він різко фіксує свій погляд на мені. — Ти смієшся з мене? - роздратовано запитаю.

— Мого будинку більше немає! Він згорів, - більш тихіше договорив останні слова, а мене ніби ножами почали штрихами. І якось погано стало.

Згорів? Як? Чому?

— Як це згорів? - шепотом запитую і ніяково відвожу погляд.

— Страхи, - спокійно сказав. Тепер він говорив без коливань.

Навіть в голові не вкладалось. То все-таки страхи нікуди не зникли?

— Мій батько говорив, що вони стають сильніше і був правий. Напевно, вони вже дібралися до сусіднього штату, їм же потрібно набрати сили, - я перелякано підвожу на нього очі. Сусідній штат? Наскільки швидко вони дістануться до Вегасу? А мої близькі, вони в безпеці? Знайомі, друзі теж?

Джерело! Його батько говорив про джерело!

Все пішло від академії, а значить джерело десь тут. Я права?

Потрібно все знайти негайно!

Джош починає гучно сміятись, та так, що я моя голова починає тріщати.

— Бачу, що ти навіть не в курсі? - я махаю розгублено головою.

Так, потрібно заспокоїтись, а вже завтра, коли я буду в більш спокійному стані, погорю з Ліамом і впевнена, ми щось придумаємо.

— А твій тато і сестра? - важко видихаючи, він йде до ліжка, щоб сісти.

— Вони згоріли. Не змогли вибратись. Тільки я уцілів, пощастило, - мене лякає те, наскільки він спокійно це все розказує. Але, думаю, що йому вже просто важко це все сприймати і те, що в нього було на душі в той момент, він закрив всередині себе.

Помічаю біля нього валізу з речами і ще деякі речі. Як тільки він бачить, що я дивлюсь на його речі, він хмуриться.

— Як тільки прийняли заявку, я стрілою сюди. Не хотів чекати іншого дня, - те, як він радісно сказав це, мене навіть трохи розізлили.

Не розумію, чого в мене така реакція на нього. Можливо, через те, що він відкинув мене, а тепер говорить до мене, як ні в чому не бувало.

— Навіть до біса багаті дітки не мають іншого виходу в таких ситуаціях? - саркастично запитала і закотила очі.

Він стає і підходить до мене. Я на ліжку помічаю ще одну невеличку чорну сумку, і вона точно наповнена чимось! Як він зібрав всі речі, якщо будинок горів?

Приховує щось!

— В таких ситуаціях... - він нахиляється надто близько, а я відхиляюсь і хочу відійти, але він хапає мене за талію і підвигає до себе, практично стискає. Важко знову відвести від нього погляд. Впевнені очі зосереджено спрямовані на мене. Погляд, що нахабно впивається в мене. Я не попадусь знову на цю вудочку. Я починаю його відштовхнути, але він надто сильно стис мене. Я навіть відчуваю його тіло і серцебиття. — В таких ситуаціях, - повторює, а я перестаю смикатись, - багаті дітки шукають як розважитись, - він починає сміятись мені в обличчя. Я фиркаю і підіймаю руки до його грудей, щоб відштовхнути.

В кімнату несподівано потрапляє світло з коридору. Я тепер не чую сміх Джоша, і тепер не в його обіймах, а стою просто біля нього. Одразу помічаю роздратоване обличчя Джоша, але він відразу розслабляється і відходить від мене, і я чую голос Ліама:

— Яка несподіванка, - чую незадоволення і помічаю, як тепер він сам напружився, а його очі палають, і він прямо дивиться на мене. — Радий, що ти, Барклі, дарма часу не гаєш, - він злегка киває в бік Джоша. Тепер його погляд такий холодний.