Chapter 22

Я уважно стежила за моментом, коли Синтія відійде від Ліама, і на моє щастя Ліам вийшов з кімнати. Я переконалася, що Синтія зайнята збиранням речей і мені не завадить. Потім я вийшла за Ліамом. Та особа, яка мене турбує останнім часом, не знайшлась в коридорі. Я почала ретельно оглядати кожен куток, навіть щілинки. І ось він йде.

— Ти чого тут? Чого не збираєш речі? - чую холодний голос Ліама. Звуки кроків, і він вже поруч зі мною.

Це мій шанс. Шанс прояснити все.

— Що за фігня, Ліам? Чому ти так зі мною? Я думала, що ти більш чесна людина, а не як якась відразлива тварюка, яка залишає по собі лише противний слід! - я почала бити в нього своїми кулаками, лиш би він відчував всю мою злість. Звісно, на всіх повишених тонах я не стану кричати, бо ще хтось почує і прибіжить.

— Барклі, ти голою десь вдарилась? Ти про що взагалі говориш? - з повним здивуванням запитав він і зупинив мене, перехвативши руки.

Я зітхнула, вирвала руки і відійшла. Було дике бажання дати йому ляпас, щоб він нарешті прокинувся, або зняв свою маску і показав, яка він паскуда!

— Що? Серйозно? - гаркнула. Я зливалась. Хотіла, щоб він сам признав! — Може це ти десь добряче вдарився? - тицюнула в нього пальцем, і він відійшов на крок назад. Але перед тим, як я була готова його штовхнути в стінку, він знову перехватив мої руки, але на цей раз стис їх і підсунув ближче до себе, але я різко відійшла назад.

— Ти можеш нарешті розказати, що тобі там в голові піджарило? Чи я, по-твоєму, телепат? - його брова здійнялась. Я знову вирвала руку зі всією злістю.

— Так і продовжиш нагло брехати? Хочеш вдати, що нічого не розумієш? - гаркнула, - хочеш вдати, що це не ти розповів Джойону про те, що я була знайома з Айві? - я ставала все голосніше. Десь панувала надія, що він все-таки нічого такого не розказав, але з кожною секундою, якою він мовчав, все згасало. Я приречено зітнухла. Все зрозуміло з ним.

— Ти справді думаєш, що я все розповів? - крикнув мені вслід, коли я почала йти. — Ти справді впевнена в тому, що я аж настільки відбитий?

— Хто його знає, який ти там? - я розвернулась до нього. Гадала, що він підійде, але ні.

— Слухай, я дійсно дещо сказав, але не став би тебе підставляти аж настільки. Як ніяк, але ти можеш мені допомогти, і нам не завадить допомога, тому я просто сказав, що ти якось повʼязана з Айві. Я не став все розповідати, це не в моїх інтересах, - я уважно слухала, але в голові якийсь голос все говорив, щоб я йому повністю не довіряла. Не вселяє він довіри. І до того ж, як я можу в ньому бути впевнена, якщо сьогодні він зі мною нормально розмовляв, а завтра повністю з якось черговою Синтією?

— Як докажеш? - надто серйозно пролунав мій голос по всьому коридору. Я схрестила руки і ніяк не наважувалась підійти ближче до Ліама. Так, дистанція, це буде лише на користь. Потрібно тримати дистанцію.

— Аг, чорт, Барклі, ти зараз на повному серйозі? - він провів рукою по волоссі від роздратування. Його очі через мить починають палати від люті.

І це хто повинен з нас злитися? Я, чи він? Я! Аж ніяк не він!

Я мовчала. Нехай злиться скільки хоче! Він навіть не постарався мені доказати чогось, то чого я повинна йти з ним на контакт? Через яку доброту душевну?

Я лише стояла і набила якийсь ритм ногою, чекаючи хоч щось. Або... можливо, я даремно чекаю чуда? Особливо від Ліама Голдсміта! Це до біса, Ліам, чорт його бери, Голдсміт! Напевно, гени не просто так існують в крові, і цей хлопчисько не так далеко пішов від свого татуся. А його татусь не такий уже і чистий, він не той, кому можна довіряти!

І, кинувши останній зневажаючий погляд на Ліама, я розвернулась.

— Стій, гаразд, - і знову, знову, знову він кричить мені вслід, але хіба я настільки дурна, щоб зупинятись і вислуховувати всю ту саму історію, яку мені доведеться почути не вперше? Нехай придумає щось краще, нарешті! — Ейвері, мені є що сказати, так що зупинись! - моя рука ледь тягнеться до ручки, - не лише ти бачила Айві, - і я зупиняюсь. Руки починають тремтіти, мені важко вхопитись за ручку.

— Про що ти, бляха, говориш? - я зриваюсь на біг і біжу в його сторону, хапаюсь за його кофту зі всіх сил і починаю тремтіти немов кролик. Я далі нічого не можу зробити. — Це такий твій дурний жарт чи спосіб завдати мені шкоди, га? - кричу його в обличчя, і він відразу відсуває мене від себе і прикриває долонею рота.

— Якщо ти зараз тут почнеш кричати, то щось від мене почуєш? - Ліам стискає мої руки і відводить в бік. Що ж, нехай говорить, що хотів. Мені аж стало цікаво, що він може придумати! Нехай розкаже свої казочки!

— Говори, - спокійно видаю. Хлопець переді мною відкриває двері і я відразу заходжу туди. Це така ж сама кімната, яка була і в мене з Синтією, але куди більше. Таке відчуття, що Ліам тут пропадав, коли кудись йшов.

—  В день, коли померла Айві, вона приходила до мене уві сні, говорила щось... - почав, але так невпевнено, а дальше замовк. Він навіть опустив голову і не міг ніяк підняти! Все дивився в підлогу, хто взагалі таким способом хоче комусь щось доказати? Я зокотила очі і пирхнула. Що за нісенітниця?

Я підійшла до Ліама, він відразу підняв очі, а я вказала на двері, щоб він відійшов.

— Я бачив її в кабінеті Джона уві сні. Я не лише тоді прийшов за телефоном, - я насупила брови. В ту ніч він мене гарно так дістав, - памʼятаєш? - практично прошепотів. Та ніч була справжнім жахіття, тоді ж мій страх вбив Шарлотту і охоронця, як мені забути ту ніч?

На цей раз я відійшла дальше. Нехай розказує далі.

— В той день, коли на небі зʼявився кривавий місяць і старий Марджер порадив влаштувати вечірку, - він почав дивитись в самісінькі очі, ніби в душу заглядає і перевіряє, як я реагую. В ту ніч ми вперше зустрілися віч на віч. І тоді я вперше побачила свій страх в лісі. — Ти тоді зіткнулась зі мною в лісі і пристала, як заноза, - він пустив смішок, і я теж. Так, це було неочікувано, але я ж злякалась до усрачки! Я була впевнена, що там зляжу, мене зʼїздять з потрахами! — Саме тоді Айві зʼявилась і лісі і я пішов за нею, а потім ти вилізла, - і він замовчав.