Chapter 21

Дивитися, як Ліам сюсюкається з Синтією, було справжнім дев'ятим колом пекла. Він постійно бігав за нею, допомагав у всьому, навіть дійти до столика, що був лише за трьома кроками від неї. Я старалась не звертати на це увагу, але справді було дуже важко. Ця дівчина практично прилипала до нього, вішалась, показувала всіма силами, що хоче нарешті поцілуватися. Проте, Ліам уникав цього, але я ж не знаю, що відбувається за закритими дверима вбиральні, де вони перебувають цілих п'ять хвилин. Можливо, він просто не хоче, щоб я бачила, як вони цілуються, і тому уникає її, коли вона надто наближається в кімнаті. Крім того, він не має бажання говорити зі мною, обмежується лише двома-трьома словами. А ось Джойон завжди допомагає мені, і це теж дивно. І на щастя, Ліам йде геть, коли годинник вказує рівно одинадцять годин, тоді я можу спокійно вдихнути і заспокоїти своє серцебиття, яке гарно так барабанить, коли він поряд біля Синтії.

Вже яку хвилину Синтія шкрябається на ліжку, намагаючись вкластись, і коли я нарешті чую ідеальну тишу, я спокійно видихаю і перевертаюсь на правий бік.

— Так незвично бути з тобою всю ніч, - чую її голос, після того, як закрила очі.

— Так, ти права, - кажу, щоб вона нарешті відстала.

— Це вже четверта ніч після того, як ми прийшли в себе, - продовжує вона, з голосом, який мене дратує. Проте вона не видавлює його, як зробила б з Ліамом. Справді, мені навіть захотілося це записати і показати йому.

— Ага, - видихнула і знову закриваю очі, сподіваючись, що вона затихне. Але я знову почула шарудіння, а це означало, що вона піднялася.

— Це так дивно, - шепотом, але занадто голосно сказала вона.

Я не могла цього більше терпіти. Ми з нею не подруги, щоб ось так вночі розмовляти «по душах». Я піднялася і сіла на ліжко, так само як і вона. Синтія навіть перелякалася, коли я почала дивитись прямо на неї.

— Скажи чесно, що ти хочеш? - сказала я занадто грубо. Вона почала вимовляти незрозумілі звуки і не могла сформулювати щось конкретне. Я лише кивнула головою і готова була лягти знову, але ця брюнетка піднялася з ліжка і підійшла до мене.

— Я хотіла вибачитися, - сказати чесно, я б цього не почула, якби не прокрутила це в голові другий раз, настільки беззвучно вона це сказала.

— За що? - я здивувалась.

— В той день, коли Мінді прийшла до мене і погрожувала вбити, я сказала, що ти з Ліамом разом і щоб вона до тебе йшла. Я хотіла себе спасти, навіть не розуміла, що говорю, - вона так швидко тараторила, що я ледь вловлювала те, що вона говорить. Але я на неї не злилась, бо можливо, якось навіть чекала того, що з якогось боку вона до цього причетна.

— Що? - вигукнула.

— Я дійсно прошу за це вибачення. Коли вона пішла, я вже за це пожаліла! Можливо, це була моя кара за те, що я її на тебе натравила, - дівчина почала на мене дивитись і хлопати очима. Що це за вибачення взагалі таке?

— Так, все, Синтія, хватить! - я почала махати руками, щоб її божевілля скінчити і вже повернутися до сну.

— Знаєш що? Я Мінді теж вдячна! - я різко підняла на неї очі, коли почула це. За які такі сюрпризи вона їй вдячна? — Завдяки Мінді Ліам тепер не тільки в ліжку зі мною, а й тут. Ми тепер проводимо час не лише в ліжку, уявляєш? - вона почала усміхатись, ніби це великий подвиг. Я зокотила очі. Що це за маячня? Як можна радіти тому, що ти була за крок до смерті? — Що ж. Я все тобі сказала, що хотіла, - вона розвернулась. І тепер я хлопала очима. — Добраніч, Ейвері, - на кінець сказала вона і лягла, а я промовчала.

Про Мінді нічого не чути, а я б хотіла в неї дізнатися, як вона зайшла в мою кімнату і підсипала в стаканчик наркотики.

Самого ранку мені довелось слухати соплі сестер, які, доречі, вперше за ці дні прийшли до Синтії. Але вони тут довго не затримались. Через пару хвилин вони пішли, і я знову опинився наодинці з Синтією, але вона мовчала і займалась лише фарбуванням. Її косметика була розкидана по всьому столу і ліжку. Сестри постарались знайти всю її косметику і притарабанили в ящику.

Від того, наскільки грюкнули двері, я перелякався і підірвалася з місцям, але мої перелякнуті очі враз опинилися на Моніці, з кривавою усмішкою і злісними очима, спрямованими на мене. Важко було навіть вдихнути. Синтія не звернула на це уваги і продовжувала тримати ящик з тінями у руках. Моніка все ще не спускала з мене очей, немовби готова накинутися на мене, як собака без повідку.

— Я так рада, що ти ціла, Синтія! - Моніка підійшла ближче до брюнетки і обійняла її за плечі. Синтія тільки кивнула їй у відповідь, а Моніка знову почала злісно на мене дивитись, як тільки я на неї поглянула і підняла брову. Зітхнувши, я зробила крок від неї. — І так прикро, що ти ціла, Ей-ве-рі, - процідила крізь зуби. На її слова я хитнула плечима і розвернулась.

— Як тобі? - радісний голосок Синтії дійшов і до мене. Було зрозуміло, що вона вже хизується макіяжем перед Монікою.

Я навіть не підозрювала, що ці двоє подруги.

На щастя, уже скоро прийшла Маріса і мені не довелося слухати щебетання двох подружок.

***

LIAM

Я збирався йти до кімнати, де зараз знаходилися Синтія з Барклі, але мою увагу привернув Джон, той самий званий батько, який навіть близько ним не являється. В одній руці він тримав папку, а в другій — телефон, який він тримав біля вуха і щось говорив. Виглядав він збуджено, а значить кудись поспішає. Я підбіг до вікна, звідки було добре видно, що біля академії його чекала одна з його розкішних тачок. Якщо так подумати, то він непогані гроші косить на цій академії. Звісно, щомісяця карточки його дітей поповнюється новим балансом у вигляді $20.000. Можна добре назбирати на щось. Але на цьому доброта Джона Голдсміта закінчується.

Я вибіг на двір з іншої сторони і підбіг до машини. На місці водія сидів його помічник, Джона ще не було, напевно, він щось забув.

— Так, ми скоро поїдемо, - чув, як говорить помічник.