Chapter 21

Дивитися, як Ліам панькається з Синтією, було справжнім дев'ятим колом пекла. Він постійно бігав за нею, допомагав у всьому, навіть дійти до столика, що був лише за трьома кроками від неї. Я намагалася не звертати на це увагу, але справді було дуже важко. Ця дівчина практично прилипала до нього, вішалася, всіма силами показуючи, що хоче нарешті поцілуватися.  Проте Ліам уникав цього, але ж я не знаю, що відбувається за закритими дверима вбиральні, де вони перебувають цілих п'ять хвилин. Можливо, він просто не хоче, щоб я бачила, як вони цілуються, і тому уникає її, коли вона надто наближається в кімнаті. Крім того, він не має бажання говорити зі мною, обмежується лише двома-трьома словами. А ось Джойон завжди допомагає мені, і це теж дивно. На щастя, Ліам йде геть, коли годинник показує рівно одинадцять годин, тоді я можу спокійно вдихнути й заспокоїти своє серцебиття, яке гарно так барабанить, коли він поруч із Синтією.

Вже яку хвилину Синтія шкрябається на ліжку, намагаючись вкластися, і коли я нарешті чую ідеальну тишу, я спокійно видихаю і перевертаюсь на правий бік.

— Так незвично бути з тобою всю ніч, — чую її голос, після того, як заплющила очі.

— Так, ти права, — кажу, щоб вона нарешті відстала.

— Це вже четверта ніч після того, як ми прийшли в себе, — продовжує вона голосом, який мене дратує. Проте вона не вимовляє його, як зробила б із Ліамом. Справді, мені навіть захотілося це записати і показати йому.

— Ага, — видихнула я і знову заплющила очі, сподіваючись, що вона затихне. Але я знову почула шарудіння, а це означало, що вона піднялася.

— Це так дивно, — пошепки, але занадто голосно сказала вона.

Я не могла цього більше терпіти. Ми з нею не подруги, щоб ось так вночі розмовляти «по душах». Я піднялася і сіла на ліжко, так само як і вона. Синтія навіть перелякалася, коли я почала дивитись прямо на неї.

— Скажи чесно, що ти хочеш? — сказала я занадто грубо. Вона почала вимовляти незрозумілі звуки і не могла сформулювати щось конкретне. Я лише кивнула головою і готова була лягти знову, але ця брюнетка піднялася з ліжка і підійшла до мене.

— Я хотіла вибачитися, — сказати чесно, я б цього не почула, якби не прокрутила це в голові вдруге, настільки беззвучно вона це сказала.

— За що? — я здивувалась.

— В той день, коли Мінді прийшла до мене і погрожувала вбити, я сказала, що ти з Ліамом разом і щоб вона до тебе йшла. Я хотіла себе врятувати, навіть не розуміла, що говорю, — вона так швидко тараторила, що я ледь вловлювала те, що вона говорить. Але я на неї не злилась, бо, можливо, якось навіть чекала того, що з якогось боку вона до цього причетна.

— Що? — вигукнула я.

— Я дійсно прошу за це вибачення. Коли вона пішла, я вже за це пошкодувала! Можливо, це була моя кара за те, що я її на тебе натравила, — дівчина почала на мене дивитись і кліпати очима. Що це за вибачення взагалі таке?

— Так, все, Синтія, досить! — я почала махати руками, щоб її божевілля скінчилося і вже повернутися до сну.

— Знаєш що? Я Мінді теж вдячна! — я різко підняла на неї очі, коли почула це. За які такі сюрпризи вона їй вдячна? — Завдяки Мінді Ліам тепер не тільки в ліжку зі мною, а й тут. Ми тепер проводимо час не лише в ліжку, уявляєш? — вона почала усміхатись, ніби це великий подвиг. Я закотила очі. Що це за маячня? Як можна радіти тому, що ти була за крок до смерті? — Що ж. Я все тобі сказала, що хотіла, — вона розвернулась. І тепер я кліпала очима. — Добраніч, Ейвері, — на кінець сказала вона і лягла, а я промовчала.

Про Мінді нічого не чути, а я б хотіла в неї дізнатися, як вона зайшла в мою кімнату і підсипала в стаканчик наркотики.

Самого ранку мені довелося слухати соплі сестер, які, до речі, вперше за ці дні прийшли до Синтії. Але вони тут довго не затримались. Через пару хвилин вони пішли, і я знову опинилася наодинці з Синтією, але вона мовчала і займалася лише фарбуванням. Її косметика була розкидана по всьому столу і ліжку. Сестри постарались знайти всю її косметику і притарабанили в ящику.

Від того, наскільки грюкнули двері, я перелякалася і підірвалася з місця, але мої перелякані очі враз опинилися на Моніці, з кривенькою усмішкою і злісними очима, спрямованими на мене. Важко було навіть вдихнути. Синтія не звернула на це уваги і продовжувала тримати ящик з тінями у руках. Моніка все ще не спускала з мене очей, немовби готова накинутися на мене, як собака без повідку.

— Я так рада, що ти ціла, Синтія! — Моніка підійшла ближче до брюнетки і обійняла її за плечі. Синтія тільки кивнула їй у відповідь, а Моніка знову почала злісно на мене дивитись, як тільки я на неї поглянула і підняла брову. Зітхнувши, я зробила крок від неї. — І так прикро, що ти ціла, Ей-ве-рі, — процідила крізь зуби. На її слова я хитнула плечима і розвернулась.

— Як тобі? — радісний голосок Синтії дійшов і до мене. Було зрозуміло, що вона вже хизується макіяжем перед Монікою.

Я навіть не підозрювала, що ці двоє подруги.

На щастя, вже скоро прийшла Маріса, і мені не довелося слухати щебетання двох подружок.

***

LIAM

Я збирався йти до кімнати, де зараз знаходилися Синтія з Барклі, але мою увагу привернув Джон, той самий званий батько, який навіть близько ним не є. В одній руці він тримав папку, а в другій — телефон, який він тримав біля вуха і щось говорив. Виглядав він збуджено, а значить кудись поспішає. Я підбіг до вікна, звідки було добре видно, що біля академії його чекала одна з його розкішних тачок. Якщо так подумати, то він непогані гроші косить на цій академії. Звісно, щомісяця картки його дітей поповнюються новим балансом у вигляді $20 000. Можна добре назбирати на щось. Але на цьому доброта Джона Голдсміта закінчується.

Я вибіг на двір з іншої сторони і підбіг до машини. На місці водія сидів його помічник, Джона ще не було, напевно, він щось забув.

— Так, ми скоро поїдемо, — чув, як говорить помічник.

Цікаво, куди вони так.