Chapter 20

— Маріса, стій! — я бігла за подругою, а вона все вдає, що мене не бачить. Не знаю, навіщо їй це, але ця комедія мені набридає. Ось щойно вона, як гордий лицар, встає проти сестри заради мене, а в іншу секунду вона мене ігнорує. — Маріса! — зупиняюсь і кричу на всю горлянку. У мене зовсім не вистачає сил. Але силует Маріси все далі й далі. Чи це все неспроста?

Я все ж таки вирішила побігти за подругою.

Якщо брати до уваги, то ця дівчина єдина, хто хоч якось до мене нормально ставиться в цьому проклятому місці.

І варто було мені повернути за ріг, як у вухах починає дзвеніти, в очах темніє. Ледь-ледь вдається розгледіти рожеві пасма подруги і знайомий силует корейця.

— Ти серйозно? Маріса, прийди в себе! Досить надокучати мені. Що ти взагалі влаштувала?! — по цьому тону можна було легко зрозуміти, що Джойон далеко не в настрої і взагалі не налаштований на розмову.

— Ну... я не хотіла, щоб все вийшло аж так, але Моніка ніяк не залишала вибору, і той покидьок Ліам... — сумний голос Маріси ледь долинув до мене, а далі — сміх, дуже противний сміх, але це не Маріса і не її голос.

Руками намагаюсь намацати хоч щось, щоб спертися, і мені вдається перед тим, як зовсім впасти. В голові з'являвся час від часу образ Мінді і... це її сміх.

— Ти хоч себе чуєш? — і якийсь тріск неподалік від мене, а далі — плач Маріси. — Ти що собі придумала? — і знову тріск.

Але далі моя увага була прикута не до тих двох, а я шукала Мінді. Відчуття, ніби хтось слідкує за мною, все не покидало мене, і від цього ставало мені дуже некомфортно. В голові все крутилося, по тілу бігали мурашки. Руки різко вчепились в шкіру, де вона була оголена, а потім в шию. Очі не переставали рухатися кругами, і все цей сміх.

 Сміх.

Сміх.

І сміх.

Все змішалося. Я відчувала, як по мені біжить піт. Ставало дуже жарко, а руки все дерли шкіру. Здавалось, ніби я палаю, і від цього хотілося з себе здерти все.

Зі сторони, я точно виглядала як божевільна.

Хотілося кричати.

І ось вона, стоїть неподалік і дивиться на мене, усміхається, тикає пальцем. Або може я помиляюся, бо цілий день куди не піди, так тільки одне — Мінді, Мінді. Але я впевнена, що це вона!

— Припини! Забудь! — голос Джойона і все обривається.

І далі ці слова, наче торнадо десятками проходять в моїй голові, все збивається... і стає на свої місця.

Все розмивається хвилею. І так чудово. Приємно. Все навколо змінюється. Думки зовсім не ті.

Але Мінді все ще стоїть на місці з перекошеною посмішкою. Здається, вона одна готова принести мені погане, ніби вона одна готова завдати шкоду, а світ навколо несе мені добро. Вона йде прямо до мене, і я різко піднімаюся, але вона різко повертає за ріг, де зараз Маріса, Джойон і я йду за нею. Але далі все зовсім не так. Я валюсь з ніг і чую крик, страх, який йде від Маріси, і бачу її налякані очі.

***

AUTHOR

— Що? — здивовано видає Маріса. Усі троє пар очей поглядають на лікаря, який все ніяк не переставав дивувати, і всі вони хотіли почути лише втішні новини.

Все те саме, що й з Синтією. І лікареві довелося повторити це кілька разів.

Для Маріси це було начебто жахливим сном. Останні кілька секунд перед втратою свідомості Ейвері все повторювалося у її голові. Як вона повільно йде, як її хитає з боку в бік, та ті червоні очі, це все не давало їй спокою. І варто було зробити їй крок, як Ейвері рухнула, а з її рота пішла піна і кров.

Ліам уважно спостерігав за лікарями, як вони вводять щось Синтії і Ейвері. Навіть не зважаючи на все це, він зміг помітити напругу між сестрою і другом. Коли Маріса робила крок до нього, він відступив на два назад і все ближче до Ліама.

В якійсь мірі Маріса винила себе та злилась на Ейвері. Їй нарешті вдалося вирвати хоч якусь хвилинку часу Джойона. Він нарешті відповів на її повідомлення про зустріч, а тут Ейвері з'явилася і все зіпсувала. Маріса хотіла так багато сказати Джойону.

Звісно, вона розуміє, що відразу розвернулась та пішла, як тільки Моніка махнула рукою та здалася, а могла пояснити все подрузі і так розійтись. Їй здавалося, що саме через це Ейвері подалася за нею.

— Маріса, чи змогла б ти розповісти все нормально? — Ліам вкотре злісно піднімає погляд на свою сестру, а вона в свою чергу знову замикається і відходить у куток кімнати. Ні, не зараз, не хоче. — Марісо, ти ж не вважаєш за краще хоч щось пояснити? Ми маємо зрозуміти ситуацію, чи не так? — дівчина ледь піднімає очі, але відразу опускає їх і дивиться в підлогу, як тільки їй вдається побачити розлючений погляд брата. Знову злий, і знову на неї ні за що.

Ну звісно, так завжди, вона крайня.

«Та щоб його! Чому завжди я? Там ще був Джойон! Чого він у нього і слова не запитав?!» — з цими думками дівчина стискає кулачки.

— Так і будеш мовчати, поки твоя подруга подихає? — і кінчик губ повзе в самий верх. Так, йому ця влада пасує. Він знає, як діяти на нерви Маріси в такі моменти, він знає, що зараз вона дратується і страшенно злиться. Він знає, що в таких ситуаціях перемога завжди на його боці, від самого початку. І Маріса це також добре розуміє, вона знає, що не витягне це все, Ліам завжди знаходить, чим надавити, і через це вона вже готова пролити сльози.

Ще трохи і вона не зможе стриматись, як завжди вибіжить з кімнати.

І це сталося. Маріса кинула короткий погляд на Ейвері і грюкнула дверима, вибігаючи.

Вона б щось сказала, але не стане вплутувати Джойона. Знає, що в якийсь момент Ліам і цим надавить, знає, що він зрозуміє, що саме вона шукає привід, щоб в зайвий раз з Джойоном зустрітися. А Джойон буде мовчати, бо не захоче згадувати хоч щось.

— Дідько! — промовила вона пошепки.

«Знову він!» — в голові вона давно почала проклинати всіма словами Ліама. Так це ж він дав знати Джойону, що Маріса цікавиться ним.

Вона відкриває телефон і швидко бігає очима по повідомленнях.

Переписка, яка була тиждень тому: