Chapter 19

Картина переді мною жахала мене. Здавалося, що ніяких питань не буде. Я зупинилася і просто дивилася вперед, а в голові промайнуло тисячі думок.

— Ти йдеш? Чому стоїш? - на моє плече лягає тяжка рука і вмить повертає в цей світ. Я повертаю голову і бачу перед собою Ліама, він був зовсім близько, але його емоцій я розібрати зовсім не могла.

— Чого стоїте? Ідемо хутко! - Джулі махнула рукою і пішла вперед, а за нею хлопці.

І ось, я бачу, як та дівчина забирає руку з книги і кладе її на поличку, а потім йде в нашу сторону. Джулі різко виставляє руки вперед і цим самим зупиняє її.

— Щось не так? - різко видає та перелякано і починає часто моргати очима від страху.

— Не хвилюйся так сильно, - Джойон підходить ближче до неї і кладе руку на плече, а потім легенько стискає і веде вперед, де стоять столи.

Коли дівчина сідає, а Джойон зразу ж вміщається поруч, я поспішаю сісти навпроти сьогоднішньої незнайомки.

Вона була сильно перелякана, постійно дивилась в різні боки, уникала наших поглядів, особливо Ліама. Не можу сказати, що це мене не насторожило. Було видно, що вони знайомі, бо цю напругу між цими двома відчує навіть сліпий.

Коли почула важкий подих над собою, відразу підняла голову. Ліам знову кинув на цю бідолаху дивний погляд, який навіть можна було підкреслити, що він відчуває огиду, але зробив крок назад і щось прошепотів собі під носом. Дівчина намагалась на нього глянути, але він був для неї ніби ураган, і всі її зусилля були провалом.

Мені стало цікаво, чи я одна звернула на це стільки уваги, але ні, Джулі також не відводила очей від Ліама, хоча він навіть цього не помічав. Джойон дивився то на нього, то на дівчину з очима повного непорозуміння .

— Гей, що тут відбувається? - мені стало важко це терпіти, і я відразу ж піднялася і закричала на Ліама, коли той легенько брязнув по столу. Чорноволосий повернувся з перекошеним обличчям до мене і почав посміхатися.

- Та це буде фіаско, Барклі, - він засміявся і зробив крок назад. — Буде нульовий толк! - кінчик його губ піднявся. Він показав рукою на рудоволосу дівчину. Я подивилася на нього з повним здивуванням, а коли він видихнув, повернулася до Джойона і Джулі, які, як виявилося, не менш ніж я, нічого не розуміли.

— Я нічого не знаю! Я їй нічого не зробила! Це не я! Ні, не я! - різкий крик. Звук, який видав стульчик, коли той зі всього маху відсунули від себе. Усі в бібліотеці не могли відірвати очей від цієї особи, яка спровокувала такий галас. — Я кажу правду! Не треба мені нічого робити, і... і... - вона почала махати руками з боку в бік, піднімати голову вгору і опускати вниз з ще більш зляканими очима, - ярлики! - вона закричала, вказавши пальцем на Ліама, і сльози вилилися з її очей. Джойон і Джулі підійшли ближче до нас, намагаючись триматись на відстані від неї. — Не треба прикріплювати на мене ярлики, такі як... - вона замовчала на секунду, задумалася, - «Божевільна Міні»! - її кулаки стислися. — І я не сталкер! - вона розкричалася ще сильніше. —Я не сталкер! - і полились сльози.

— А-а, так це та Мінді? - почав шепотіти Джойон. Але ніхто нічого не сказав.

Мені захотілося її заспокоїти, але як тільки я зробила крок до неї, Ліам відразу перегородив мені шлях і силою відсунув назад. Я помітила, як його кулаки були стиснуті, він був напружений. Ситуація його зовсім не веселила, а я, здається, уже почала вловлювати хоч трохи того, що відбувається. Джойон і Джулі теж насторожилися і кореянка мене ще дальше відвела, а ось Джойон підійшов ближче, але Ліам чогось його теж відштовхнув, тай так, що той пошатнувся. Я зрозуміла, що Мінді дійсно якась божевільна, якщо Ліам проявляє таку силу.

Вона не припиняла кричати, її настрій змінювався з кожною хвилиною, і коли вона трохи заспокоїлася, Ліам витягнув руки вперед і підійшов ближче.

— Ти щось зробила Синтії? - обережно запитав він.

— Що? - вона почала сміятися досить гучно, але раптово замовкла і різким рухом підняла очі на Ліама. Це лякало; зазвичай я бачила таке лише у фільмах жахів, і це викликало якийсь певний страх, але в реальності це було ще більш лякаючи. Вона почала хихикати під ніс, проводити пальцем по столу. — Ні, ти що? Навіщо мені Синтія? - вона не поспішаючи видавлювала кожне слово, ніби силою. Але на імені з особою огидою зупинилась і простягнула.

— Я тебе попереджав, що ти тут не протримаєшся довго, якщо комусь завдаси шкоди, - було чутно, як Ліам старався не крикнути, як він себе стримував, як тримає в руках і як сильно старається говорити мʼяко.

— Ти? - вона показала тим самим пальцем, яким проводила по столу, на нього. Знову її очі наповнились сльозами. — Саме через тебе мене закрили на вісім місяців в дурці! - вона почала бити кулаками по столу і кричати. Ліам відступив назад, а потім повернувся і вказав рукою на вихід. Ми побігли за ним. Ззаду нас були різні звуки, було таке відчуття ніби вона руйнувала все на своєму шляху.

— Лайно! - вигукнув Ліам. Джойон гучно гримнув дверима і відразу підійшов до Ліама, стримуючи його, коли той намагався бити по стіні.

— Вона змінилась... - тихо промовив Джойон. Джулі підняла на нього гнівний погляд і той раптово замовчав розуміючи, що не час.

— Ліам,- Джулі підійшла до нього ближче, хотіла покласти на його спину руку, щоб хоч якось підбадьорити, але він відійшов.

— Риже волосся, лінзи та більш струнка фігура не змінює її психічний стан. І треба це чим швидше повідомити в дурку звідки вона втекла, - сердито промовив Ліам. Його міміка різко змінилась, щелепа стала стиснута, брови насупились, кулаки стали зовсім бліді.

Все вийшло зовсім не так, як я хотіла. Хотіла допомогти, а все пішло коту під хвіст, і ще виявилося, що та дівчина має явні проблеми та психічні розлади.

Я помітила, як Джулі почала трохи панікувати, а Джойон все ніяк не міг чогось сказати. Ми могли б продовжувати стояти, якби не Ліам, який пішов вперед.

Здалось, ніби мене тут не було, і якби я не бігла за ними, це не змінило б ситуацію. Мене зовсім не помічали. Я не знала куди біжу, що чекати, що має бути. І здається, я починала розуміти, куди біжу. І як тільки двері брязнули, я увійшла до кімнати, легкий шок охопив мене. Сьогодні зранку я бачила її на ногах, а зараз вона лежить на білому килиму, який починав де-не-де ставати червоним від крові. З рота Синиії тікала то кров, то пінка.