Chapter 18

— Ейвері... Ейвері... - чую крізь сон. Але як тільки я відкриваю очі, звук припиняється. Це був лише сон, просто приснилось. Нічого не сталося.

Я впевнена, що це була Айві.

Пригортаючись головою до подушки, розумію, що сон взагалі не йде. В кутку кімнати горить голуба лампочка, яка колись допомагала мені заснути, але зараз тільки заважає. Ступаю на підлогу з наміром вимкнути світло, яке мені не дає спокою і стає надокучливим. Але раптом повертаюся і йду до вікна, звідки доносяться інші звуки, а саме голоса. Відтягую занавіску від вікна, і в очі одразу б'є надто яскраве світло, а в наступний момент на очі попадаються групки людей, які веселяться. Голоса, співи, танці, гульки, пʼянки.

П'ята година ночі. Що ж це за чортівня?

Людей було не так багато, всього близько двадцяти. Але що вони роблять? А якже страхи?

Спочатку би я подумаоа, що Голдсміт вигадав якийсь спосіб позбутися страхів у вигляді жертвоприношення, але це зовсім не нагадує те, що я знала. Але, хіба це той випадок, щоб співставляти картинку з фільму у життя? Та все ж, я не впевнена, що це саме те, бо всі ті співи навряд були б для жертвоприношення, а це скоріш за все витягувало ніби для празника, але якого?

Мої очі бігають по всіх присутніх, намагаючись оцінити ситуацію, але всі виглядають весело, за винятком однієї дівчини, яка стоїть в самому кінці цього «театру». Вона не схожа на решту. За зовнішнім виглядом, я б сказала, що вона молодша за решту і сил побільше. Так як, люди були там різного віку, навіть дідусь, який гасав сильніше всіх. Але ця дівчина, вона мені не давала спокою. Я б спустилась і запитала, що відбувається, але це занадто ризиковано.

І ось, коли я набралася сміливості вийти, помітила знайомі рожеві пасма волосся. Маріса йшла одягнена лише в тоненький чорний шовковий халатик і в капцях. Важко сказати, що вона раділа, скоріш за все була злюча.

Я трохи відкрила вікно, щоб краще почути, що Маріса говорить, але так і не змогла розібрати слова, лише змогла прикинути по тому, як вона розмахує руками.

***

Мої очі бігали по столовій, шукаючи Марісу, і нарешті мій погляд зачепився за знайоме обличчя. В самому центрі. А я шукала її в кінцях. Я зробила кілька кроків вперед і раптом відчула, як хтось надто сильно стискає мою руку, як нігті впиваються в мою шкіру. Спочатку я глянула на руку, яка мене зупинила, а потім підняла очі до обличчя, звідки чути подих. Це була дівчина, брюнетка, яку я ніколи не бачила раніше. Поки я не встигла задати питання, вона забрала свою руку і встала навпроти мене.

— Синтія, - вона простягла руку і оглянула мене, поки я розглядала її і намагалася зрозуміти ситуацію, але не поспішала потиснути її руку у відповідь. І взагалі мені не було зрозуміло, звідки з'явилися ще дві дівчини, які підійшли ззаду до неї і схрестили руки. — І ми повинні поговорити, - мої очі спіймали її погляд. Якась занадто хитра посмішка зʼявилась на її обличчі. Мені здалося, що не варто їй злити, і тут я не шукаю ворогів, та й взагалі не розумію з якого дупла вилізла ця Синтія і її світа. І коли я налаштовувалася на те, щоб потиснути їй руку, вона прийняла її надто різко і обійшла мене, за нею пішла інша дівчина, блондинка. Інша залишилася чекати, коли я піду за ними, як підстрахування. Я просто кивнула тій дівчині, а вона посміхнулась мені, але усмішку аж зовсім не можна було назвати любʼязною, просто натягнута. Вона не рухалась зі свого місця, навіть кроку не зробила, а я шукала Марісу, яка зникла з поля зору. Та Синтія мені зовсім її закрила зі своєю світою, я не встигла зловити момент, коли Маріса пішла.

— Ти йдеш? - надто грубо запитала та дівчина. Я зітхнула і пішла за Синтією, а вона за мною.

І якщо так подивитись, так на нас ніхто не дивився, всі були зайняті своїм, нікому не цікаво, що робиться в інших.

Синтія була на довгих шпильках білого кольору. Вона мала коротку малинову шубку та обтягуючі джинси, які підкреслювали її тонкі ноги. На голові вона мала кінський хвіст і рожеві шпильки. Чорна сумочка доповнила її образ. Інші дві особи були повною протилежністю яскраво вираженій Синтії. Вони були одягнені в темні штани та таку ж темну кофту.

Синтія йшла аж до кінця академії і повернула за рогом. І коли біля нас не було жодних людей, та дівчина, яка йшла за мною, раптово побігла до Синтії, як тільки брюнетка повернулась до мене передом і зупинилась. Вона знову пробіглася поглядом по мені і зупинилась на моєму взутті. Звісно, білі кросівки не виглядають так презентабельно, як її взуття, але зручне, хоч і просте.

— Що ж... - вона досі дивилась на моє взуття. Дівчина почала голосно чмокати і виплюнула жуйку з рота, підіймаючи погляд на мене, - Барклі, - протягнула, ніби смакувала. Її обличчя різко викривилось. — Навіть не віриться, - вона зареготала і відвела погляд до своїх дівчат. Дівчата почали разом з нею сміятись, але це виглядало так наіграно.

— Якщо ти мене сюди привела знущатись... - почала я і всі різко замовчали. Вони дивились на мене надто серйозно, - то я піду, - додала і вже була готова попрощатись, але Синтія моментально заговорила.

— Гей, Барклі. Я, Ніона, - я подивилась на дівчину, на яку вона показала рукою, - і Ніана, - і тепер її рука показувала на дівчину, яка йшла за мною, - ми лише тебе попередити хотіли, а не глузувати.

Зауважила, що у дівчат такі самі імʼя, лише різниця в одній букві. Не буду здавати дурних запитань по типу «о, то ви сестри?» тут і так зрозуміло. Але Ніона, певно, менша, бо на вигляд їй і вісімнадцять не дати.

— І що ж тоді?

— Ай, ти, певно, не знаєш. Але Ліам, той ще придурок, - я засміялася, прикриваючи рукою рот, а Синтія в мить замовчала, дивлячись на мене з здивуванням. Сестри стояли і взагалі були вибиті із колії, вражені, як і їхня «королева». — Що не так, Ейвері? Що не так? - брюнетка почала злитись і підходити ближче до мене, а дівчата йшли крок в крок за нею.

— Я чула цю історію. І не здався мені твій Ліам! - на устах так і не зникла усмішка. Знову цей Ліам, але на цей раз його дівуля, яка тепер, на мою думку, виглядає досить незграбно.