Chapter 16

AVERY

— Тримай, - мені усміхнувся хлопець і вже вдруге просунув кухоль з чаєм. Я йому усміхнулася так і нічого не сказавши, але кухоль взяла, щоб хоч трохи зігріти руки. — Твої друзі вже тут, - додав він сідаючи біля мене, але тримаючи дистанцію.

— Дякую, - коротко сказала. Він підняв здивовано очі, я зітхнула і поспішила пояснити, - дякую за те, що знайшли мене в лісі з батьком і за те... - на моєму обличчі з'явилася вперше усмішка за весь цей час, - і за те, що подзвонив моїй знайомій, коли я була непритомна, - я знову усміхнулася і цього разу хлопець у відповідь всміхнувся.

— А за це вибач, - він натягнув усмішку і підвівся, - я не повинен був брати твій телефон без дозволу і лазити в ньому, - я опустила очі. Не дивлячись на це, вони врятували мене. — Я трохи збрехав твоїй подрузі, щоб вони поспішили, - я зітхнула і відставила кухоль на скляний столик.

Пролунав гучний дзвінок по всьому будинку. Я одразу звернула увагу на величезні двері. Мені все ще було важко зрозуміти, де я. Я бачила селище і не можу сказати, що цей величезний будинок вписується в Стренджес. І його було б важко не помітити. Тут одна зала, як вся моя квартира в Лас-Вегасі, і все виглядає дуже дорого. Та й цей хлопець поруч зі мною, видно, що він не той, хто буде простий перехожий із підземної дороги, він точно не той.

Цей хлопець виглядає надто вишуканим, як і його батько, якого мені вдалося побачити. Вони обоє з легкою щетиною, але його батько в дорогому костюмі, який сміливо можна назвати от-котюр, а його син у чорних спортивних штанях та білій оверсайз футболці. Не дивлячись на закриті ділянки тіла, можна помітити, що той щодня проводить час з тренажерами.

— Ось і твої друзі, - блакитні очі оглядають моє обличчя, його вираз пом'якшується і він йде до дверей.

Від незручності я відвертаюсь. Не знаю, що сказав цей хлопець Марісі, але мені вже якось не по собі.

І як тільки я бачу три знайомі особи, то чую зразу за своєю спиною грубий голос, але його я вже чула раніше.

— Радий, що ви набагато швидше, ніж я думав. Нелегкі часи зараз, - і цей голос все ближче і ближче. Я всього не мить повернулася назад, адже цей грубий голос тягне, як магніт, але варто було мені себе обсмикнути, як потім я бачу біля себе руку. Сама вже того не розуміючи, я приймаю жест і від того, як цей незнайомець стиснув мою долоню, тілом пробігають приємні мурашки. Так ніжно. І коли я встаю на ноги, він одразу прибирає руку і йде до батька, а я підбігаю встати поряд з Марісою.

Дивно, але ці троє не так сильно звертають на мене уваги, як на господарів цього будинку.

— Не легкі часи? - чую хрипкий голос Ліама.

— Давайте не будемо прикидатися, що ніхто з нас не знає, що на подвір'ї відбувається? - спершу дивлюся на незнайомця, який також на мене кинув ледь вловимий погляд, а потім на Ліама.

— Через це селище порожнє і тільки у вашому будинку йде життя? - дивлюся на Ліама, який стискав кулаки і виглядав трохи дратівливо.

— А хто винен, що люди себе захистити не вміють? - чоловік посміхнувся. Він радий, у нього через це гордість так і прибирає.

Так я таки в одному з будинків селища.

Але чому пишатися? Тому, що хтось має можливість хоч сьогодні злітати на теплий острів, а хтось навіть не має змоги проїхатися з одного кінця міста до іншого?

— Добре. І це відповідь, - знову голос чоловіка і зітхання після якихось безглуздих секунд мовчання. — Аліка, сюди! - крикнув чоловік і почав йти вперед, де велика арка і, напевно, за поворотом афігезна кухня.

Я знову кидаю погляд на хлопця, який напевно не дасть мені нормально поспати сьогодні вночі, а все через те, що я про нього думатиму.

Нічого не можу зробити. Занадто манить.

Але бачачи на якому він боці, а на якому я, і бачачи, що він стоїть далі, можу сказати, що все це між нами правда, а не ілюзія. Показник того, що ми на різних рівнях.

— Барклі, я бачу, що ти живіша ніж зазвичай, так що нам пора, - я різко підскочила від несподіванки. Поглянула з непорозумінням на Ліама, який підвів брови, чекаючи хоч чогось від мене, а потім кивнув на Марісу та Джойона, які почали йти до виходу.

– Ходімо, - ледь чутно сказала. І тільки-но я почала йти, мене схопили за руку і потягли назад. Всі зупинилися, я висмикнула руку і обернулася до хлопця.

— Куди ви підете? Ви самі сказали, що тільки в цьому будинку йде життя, чи у вас велике бажання померти? - чорноволосий глянув на Ліама.

Мені здається, чи ці двоє на одному рівні?

— Він правий. Вже ось яка година, ми не встигнемо дістатися академії, - нарешті подав голос Джойон.

Ліам якийсь час мовчав, але зітхаючи пішов у глиб зали.

— Цей будинок під захистом, так що все добре, - додав спокійніше чорнявий.

— Джоше, радий, що ти не пустив наших гостей на поле бою, - всі повернулися на голос чоловіка. За ним йшла молода дівчина, вона навіть чимось схожа на цього Джоша та цього чоловіка. У мене в голові промайнула думка, що ця дівчинка сестричка хлопця.

Дівчинка починає бігти з тацею в руках, оббігає чоловіка і зі стукотом ставить тацю на стіл. Маріса, яка сиділа на дивані, одразу відсуває ноги, а дівчинка, як ні в чому не бувало, дивиться на кожного з нас, забирає волосся зі щоки і піднімає очі на чоловіка з посмішкою на обличчі. Пишається цим? Щось хоче довести? Ось чоловік, не дуже задоволений і намагається приховати агресію. У дівчинки ледве видно шрам на щоці і велику родиму пляму поряд зі шрамом, яка навіть йде до шиї.

— Задоволений, татусю? - вона сміється і біжить нагору.

— Аліка занадто розпещена, - поспішає пояснити чоловік.

– І через це впала з дерева. Їй мама все дозволяла, - тепер почав Джош, одразу після батька.

— Як страхи сюди дісталися? - мабуть, на Аліку Ліаму було глибоко начхати, його тільки одне цікавило.

— Оу, місяць уже тоді нам здався дивним. Було складно його не помітити. Погано, що хтось на нього глянув, адже тоді страхи будуть переслідувати тебе. Але в цьому селищі було тихо деякий час, - уважно почали слухати всі чоловіка, - десь тиждень тому і нас відвідали істоти. З кожною ніччю вони дістаються все далі і стають сильнішими. Хтось їх живить енергією. Потрібно просто знайти джерело, - чоловік знизав плечима.