Chapter 15

Залишалося в нас обмаль варіантів, а точніше — їх не було зовсім, окрім як лізти у вікно до кабінету Джона. Це був найжахливіший варіант, адже вікно знаходилося на другому поверсі.

— Чорт, які ж ви бовдури! — вкотре засміялася Моніка, дорікаючи нам, що ми буквально ліземо обличчям у багнюку, чи навіть у лайно. — Рятувати якесь дівчисько? Ха! Та це маячня!

— Моніко, йшла б ти куди зібралася! — почала огризатися Маріса.

Моніка здивувалася, навіть занадто. Такого вона точно не очікувала. У дусі Маріси було б скоріше промовчати і перечекати те, що їй не подобається, ніж висловитися. А тут вона дивує. Нічого собі! Нова Маріса завдяки Барклі? Це ж чудова новина! Навіть цікаво, на що ця тихоня ще здатна, окрім як дати словесну відсіч найненависнішій людині на Землі?

— Ух ти що! Марісо, та ти дивуєш! — Моніка різко отямилася, скривилася, склала руки. — Тільки давай не забувати, з ким ти говориш? Окей, сестричко? — Вона тицьнула пальцем у Марісу, так що та сама скривилася і стала в ту ж позу. У відповідь на цей жест Моніка лише знизала губами і підняла брову, показуючи, наскільки в її очах Маріса безглузда.

— Ліам, чого стоїш? Швидше! — закричала Джулі.

Я глянув на Кімів, які сплели руки, щоб мені було зручніше залізти у вікно.

Від першого до другого, а далі й до третього поверху вела драбина. Я б легко на неї застрибнув, але драбина, яка вела з землі на перший поверх, була давно зламана, а точніше, її хтось спиляв. Тому без допомоги не обійтися, якщо ти захочеш залізти на віконце першого поверху, а далі легко можна застрибнути на драбину, а звідти вже можна буде залізти у вікно кабінету Джона на другому поверсі. З цим завданням я легко впорався, так завжди буває, тільки в інші рази мені доводилося попітніти та шукати якісь дошки й каміння для трампліну.

Віконце, на щастя, було прочинене, а все тому, що Джон занадто економить, навіть на своєму кабінеті, і в нього немає сил відремонтувати власне вікно, а точніше — ручку. Що ж, нехай крадуть усе, що захочуть.

Є така думка, що Джон сам спиляв драбину, щоб ніхто не пробрався до його кабінету.

Я обводжу поглядом весь кабінет, і мій погляд зупиняється на картині. Можна було б подумати, що картина як картина. Немає нічого особливого. Але не тут.

Я швидко підходжу, руки торкаються полотна, і намагаюся намацати те, що мені так потрібно. І ось. Бінго. Трохи лівіше від краю, в самому низу, я знаходжу маленьку дірочку. Під полотном, якщо просунути руку, можна знайти важіль. Різко смикаю його, коли намацую, і вже не так далеко від мене чути клацання.

— Який же дурень, — шепочу і тихо сміюся.

Маленька поличка за книгами, але, чорт, як там багато всього! Не лише папери та ключі від машин, а й ще якісь предмети. Було не складно звернути увагу на блокнот, який найбільше привертав увагу і дуже сильно виділявся з-поміж усіх сірих і чорних предметів на цій поличці, адже він єдиний був блакитного кольору, по кутах були різні ієрогліфи. Було дике бажання взяти й прочитати, що там, але Джон помітить відсутність цього блокнота, а ось ключі від старого мерседеса швидше за все не помітить, адже у нього є три новіші, та й та машинка ледве їде.

Минулого разу він не помічав, що ключів не було три дні, то чому зараз помітить?

— Ліам! — чую крик Джойона і різко відходжу від полички.

Востаннє кидаю погляд на блокнот, якого ніколи не бачив, і все прикриваю книгами, роблю все, як було.

Та щоб його! Мене з кожною хвилиною все більше турбує той блокнот. Не розумію чому.

Джон явно помітить таку пропажу, і вже наступного разу на вікні точно висітимуть замки, а мені це не на руку.

— Ти чого так метушився?! — чую одразу незадоволений голос Джойона, коли стрибаю.

— Ой-й, ідіоти, — невдоволення Моніки пролунало разом з нервовим сміхом Джойона.

Але ніхто нічого не сказав. Джулі взяла Моніку під руку, і вони пішли до гуртожитку, а ми попрямували в гараж.

Ніхто так і слова не промовив, поки ми не виїхали за межі академії. Було видно, як Джойон нервує, ніяк не може всидіти на місці, а все було добре, поки ми не проїхали задні ворота. Так, саме там є інший вихід, про який мало хто знає: ми і ще ті, кому вистачило сміливості пхати свого носа далі академії і накинутися всякою наркотою, адже «хороші» люди так не роблять, і хто б хотів, щоб хтось знав, чим і де ти займаєшся? Але завдяки тому виходу можна їхати доброю дорогою в цілості та безпеці. Є свої плюси.

Маріса сиділа спокійніше за всіх. Ні чорта не говорила, і я не можу сказати, що мені це припадало до душі, адже це Маріса, мати її візьми! Чому вона сидить рівно і мовчить? Навіть писку не видає.

Ну ні-і!

Я так не можу!

Я хочу знати, про що вона думає. Або мені заважає тиша і те, наскільки Джойон став смиканий.

— Марісо, ви так з Вегас близькі? — рівним голосом сказав я і одразу кинув погляд на друга, який миттєво заспокоївся і сам дивився на сестричку, яка з усмішкою на обличчі повернулася в наш бік із заднього сидіння.

— Не знаю... — якось надто сухо відповіла, але вже одразу після додала бадьорішим голосом: — У мене ніколи не було друга, який би зі мною спілкувався більше трьох днів. Та й Ейвері має іншу енергетику, ніж інші. До того ж, де в академії знайти нормальних друзів? — і її усмішка одразу стала натягнутою.

Ось тепер мені стало цікаво, чи знає ця дівчина про те, чому ж тут ця хитра пройдисвітка?

Навіть якщо й так, я не думаю, що Барклі була б таким добрим другом.

— Чому «Вегас»? — одразу запитала рожевоволоса сестричка, як тільки настала тиша в салоні.

— А як мені ще її називати? — я почав сміятися.

Ні, не стану, і не хочу її називати на ім'я.

А навіщо?

Хіба вона заслужила?

І ось, як тільки Маріса готова була дати свою відповідь, Джойон почав знову смикатися з боку в бік.

Такий високий і на вигляд гроза морів, а тут йому все немає місця.

— Трясця, це дурна ідея! — подав голос.

Сказати правду, я вже й сам почав хвилюватися за нього. Спочатку я думав і був впевнений, що це через те, що минулого разу нас спіймали і мало не змусили зізнатися Джону, але Шарлотта була більш-менш схильна до нас і просто дала слово, що Джон не дізнається, а ми гарненько їй допоможемо з бібліотекою. Але зараз, бачачи, як він мотається, можу припустити, що це ніхєра не той випадок.