Chapter 13

AVERY

Годинник все пробиває секунди, хвилини, тік і тік, а я ніяк не можу зібрати думки воєдино. Не виходить і все. Все дається складно, а особливо коли мене поїдають поглядом.

— Це смішно звучить, знав це? - я починаю посміхатися, дивлячись прямо в очі Ліама. Той підтис підборіддя і знизив плечима, показуючи мені, що не поділяє мій такий настрій. — Тобі допомагати мені? Навіщо?

— Ти така дурна? Чому до тебе доходить довше, ніж для звичайної людини? - не знаю, але мені здається, що він починає злитися. — Я ж казав, що хочу знати все. Від початку до кінця. Що не так?

Я зітхнула.

Знати все.

Але я, як він і просив, почала розповідати все докладно, а точніше те, що запамʼяталося мені. Кожен момент з Айві. Ліам, на подив, уважно слухав, навіть не перебиваючи своїми словами, що мене тішило. Але в кінці... здається... я навіть не знаю. І мені якось байдуже, чи повірить він, чи ні, чи викличе психлікарню і наполягатиме на тому, щоб мене швидше забрали. Мені глибоко начхати. Але навіть, якщо врахувати все, що ми бачили, починає здаватися, що він мені повірив. Хоча це зовсім трохи, адже Ліам Голдсміт непередбачуваний.

І варто мені підняти погляд на хлопця, він різко піднімається і йде до дверей, мовчить. Та щоб його! І що мені думати?

— Чого застигла? Йдеш? - різко видає він, а моє тіло починає тремтіти. Що це? 

Але двічі йому не довелося повторювати, я підвелася і наблизилася до нього.

— Тобі варто було б переглянути все своє життя і зрозуміти, що не так ти робиш, - видала я і відразу смикнула за ручку. Але варто мені зробити хоч кілька кроків, зрозуміла, що я навіть поняття не маю куди хотів піти Ліам. Я обернулася до нього, він натяг усмішку і підійшов до мене.

— Не знаєш куди йти, вірно, Вегас? - і знову його кут губ підвівся і він пішов прямо.

— Ти ж не сказав, - тихо промовила і підтяглася за ним.

- Бібліотека. Ми йдемо до бібліотеки, - також тихо додав він.

***

Ліам твердо вирішив, що нам потрібно розпочати із самого початку. І я вже вкотре оглядаю картину. Тоді мені здалося, що справа може бути в Джойоні, хлопцю, а точніше колишньому хлопцю Айві, а зараз... я навіть не знаю, про що думати. Все якось та й не так.

— Може, справа не в картині? Може ти не так зрозуміла послання Айві? - повторював Ліам ходячи кругами по бібліотеці, а я здалася. Я обрила всі полиці, а корисного нічого не знайшла. Ліам не здавався, але я його розумію, вони ж рідні. Він, напевно, найсильніше хоче знати і домогтися правди. Навіть ця Моніка, що з неї взяти? Ліам, можна сказати, що вчепився живцем в мене, ніби я йому покажу, що бачила, але, напевно, в якійсь частині це правда, адже я остання людина, яка бачила Айві живою.

— Ліам, я не знаю, - якомога тихіше сказала. Мені його шкода, у його очах палає справжня надія. Мені тепер хочеться дізнатися які стосунки у Ліама та Айві були, наскільки вони були близькі? — Ви були такі близькі? - не стрималася.

— Що? - він здивувався. — Ні, - коротко відповів, але настільки тихо, що я ледве зуміла вловити, - ні, не зовсім, - додав.

Я була впевнена, що між нами зараз буде незручне мовчання, адже він сказав це таким пригніченим голосом, що здавалося, якщо я хоч трохи доторкнуся до якоїсь теми, він буде злитися, але не встигло пройти кілька хвилин, як він виявився поруч. Сів навпроти мене. Я уважно дивилася на нього в очікуванні хоч чогось, і він з важким зітханням сперся на спинку стільця.

— Я не знаю, яка в тебе сім'я, Вегас, але я впевнений, що вона набагато краща, ніж моя. Не впевнений, що в моїй родині хоч хтось знає, яким має бути любов батька. Джон усе зіпсував. Усе. Я досі не знаю за яких обставин померла моя мати, але з точністю можу сказати, що в цьому замішаний Джон, - затих і зітхнув знову, - проклятий Джон, - його сміх став більше схожий на істеричний. — Айві старша, з нею у мене були хоч трохи схожі стосунки на брата та сестри, але я не можу сказати, що ми були дуже близькі. З іншими сестрами у мене все набагато гірше, - додав і різко замовк.

Іншими сестрами?

Це ж таємниця сімейки Голдсміт? Раз Ліам так легко проговорився за сестру, чи це означає, що його ставлення до мене змінилося набагато більше? Чи означає це, що він справді може бути ключем до мого звільнення?

— Ми точно знайдемо всі відповіді! - вигукнула я.

Ліам уже готовий був відповісти, але його телефон різко задзвенів. Хлопець відсунувся трохи далі, коли глянув на екран. Хтось секретний?

Я була впевнена, що він не візьме, але ні, він підвівся та відійшов. Мені було страшенно цікаво з ким він почне говорити і я вже було хотіла підійти, але варто мені зайти за стелаж, як хлопець почав насуватися до виходу, а я за ним.

Вирішив мене залишити саму тут!

— Вегас, якщо ти думаєш, що я сліпий і дурень, якщо не бачу, що ти шуруєш за мною, то ти занадто помиляєшся, - я закотила очі і вийшла з-під стіни, яка закривала вид на мене. Хлопець стояв у самісінькій середині академії з руками в кишенях.

— Ну ти й справді дурень. Чому навіть не сказав, що йдеш? Мені треба було там самій догадатись? - я тицьнула в нього пальцем.

Він пирхнув і пустив смішок. Але нічого так і не сказав, а пішов до виходу. Звичайно, я попленталася за ним.

В академії починали збиратись люди, деякі навіть бігли по своїм класам та аудиторіями, і сказати чесно, мені здавалося, що мене зараз затопчуть. Я переступала в різні боки, аби ні з ким не зіткнуться і не втратити рівновагу. Не такий вже й ранок, лише десять годин, а поспішають вони, як на роботу зранку.

Пощастило, що в бібліотеки так мало шанувальників і людей там практично немає, а якщо бути правдивішою, то там їх взагалі немає і добре, що нам ніхто не заважав.

— Барклі, ти справжня скалка в дупі. Ходити не вмієш? Розучилася? - зразу почав обурюватися, як тільки я в нього мало не влетіла через те, що мене хтось зачепив ліктем.