Chapter 11

Здавалося, що на цьому чекає кінець, чистий кінець. Коли люди вмирають, і це все триває і триває, так, це природно, суперечок немає, але не тут, не в цій академії, де кого не спитаєш, усі дадуть одну відповідь, і я також.

— Його отруїли! Чорт забирай! Що ж це?! — зляканий і писклявий голос долинав до мене з кожним разом усе голосніше. Ліам продовжував твердити мені без перерви, щоб я нікому нічого не говорила про ніч, і вже тиснув на мене через те, що я все розповіла Марісі. Дуже хотілося запитати в нього, чому ж він так ставиться до рожеволосої, але чи варто? Він мені нічого не скаже, адже впевнений, що всі біди через мене, що з моїм приходом тут усе не так, що я притягла багаж страхів. Усе я. — Ми маємо щось зробити! Чому ви стоїте?! — і це були останні слова, які мені вдалося почути з їдальні.

Ліам з усієї дурі стискав мою руку і тягнув за собою. Я смикаюсь, і здається, що просто звалюся з ніг. Я розумію, що будь-які спроби визволитися безрезультатні — він не відпустить мене. Я змирилася. Очі впали на його руку, де здулися вени, а потім піднялися до його обличчя, де можна було легко помітити стиснуту щелепу і роздратування.

І коли хлопець стискає руку сильніше, я починаю мало не пищати від болю. Помітив, що я його розглядаю, і тому вирішив зробити мені боляче? Та який він придурок.

— Не сіпайся і відповідай на все правильно, — одразу сказав і повернувся до мене передом, щойно ми вийшли за межі академії.

— Знущаєшся? — гаркнула і вже хотіла піти, але хлопець різко перегородив мені шлях. Я була змушена відійти на кілька кроків назад, і поки йшла, зачепилася за гілку, а він насувався на мене. Тут не було того романтичного моменту, як у фільмах, казках, де прекрасний принц поспішить мене впіймати за талію і притягнути до себе, що я мало б не почула його серцебиття. На обличчі Ліама була ледь вловима усмішка. Ох, як хотілося йому вмазати. — Навіщо ти мене привів сюди? Говори, що хотів! — з цими словами піднялася на ноги.

— Як я і сказав раніше, що не хочу, щоб твій паршивий рот праворуч і ліворуч розкидав слова про ту ніч. Але раз ми вже обговорили цю тему і ти погодилася, то я не підніматиму цю тему, але ти досі ще не сказала, звідки знаєш Айві, — він склав руки і дивився прямо в очі, намагався вловити будь-яку зміну в моєму погляді, але я намагалася триматися так само, як і хвилину тому, щоб не піддаватися і щоб він не вловив хоч щось.

— Я тобі нічого не обіцяла! Навіть гадки не маю, звідки ти взяв, що я знайома з Айві, я ж нічого не стверджувала! — стукнула ногою. Як би я не намагалася, цей хлопець викликає в мене тільки злість, і я не можу тримати це в клітці всередині мене, це, напевно, вище за мене.

— І не спростовувала, забула? — він засміявся, а я з усіх сил стиснула кулаки.

— Гей, що ви тут робите? — я з Ліамом моментально повернулися на голос позаду. До нас бігла Маріса, важко дихаючи. По тону її голосу можна було сказати, що вона незабаром заплаче.

— Ще побачимося, Вегас, — він мені одразу підморгнув, щойно Маріса підійшла ближче, і поспішив піти, а рожеволоса так і не зводила з нього очей, і коли той зник з виду, вона перевела на мене погляд і якось незрозуміло мені глянула. — Не треба тобі з ним зв'язуватися, він точно не той, за кого може видавати себе. Не такий милий і дбайливий, яким себе показує, — почала говорити і брати мене під руку, ведучи назад до академії.

— То це він милий і дбайливий? Я була впевнена, що він уже встиг показати себе у всій красі, — Маріса не переставала на мене серйозно дивитися, не оцінила мій жарт і показувала це прямо.

Знову дике бажання дізнатися, що їх пов'язує, і цього разу я вирішила запитати, а не придушувати в собі це питання, яке може мучити мене.

— Ви давно знайомі? Були близькі? — моя інтонація голосу так і давала знати, наскільки мені це цікаво.

— Були, — швидко сказала і також швидко вставила, щоб я не встигла сказати хоч щось: — Ходімо швидше, холодно! — я звузила очі. Не хоче говорити так сильно? Що там таке?

***

Я сиділа в самому кінці, мені ставало погано, але не так, як іншим. Люди мало не гризли нігті, наскільки сильно на них тиснула ситуація. Здавалося, що в цьому коридорі зібралася вся академія, мені навіть вдалося вловити Ліама з його друзями.

— Я впевнена, що це не просто! Ми маємо знайти вбивцю! Його отруїли через те, що він міг тримати якусь дуже важливу інформацію! Хто ж знає, коли Марджер опритомніє? — жінка вийшла з кімнати старенького і відразу почала кричати, не дивлячись на жодного з нас, а за нею медсестра.

— Та припини. Може, це він щось не те з'їв? Може, у нього була алергія на ту кукурудзу? Чому відразу хтось вирішив убити? — до неї підійшла світловолоса і стала поруч, прямо дивлячись в очі. Це була жінка середнього віку, як і та, що вийшла з кімнати Марджера.

— Тоді нам заплющити очі на все? Ми ж заплющили очі на те, що дружини Голдсміта померли якось надто дивно, і на це також плюнути?! — почала кричати брюнетка.

Я здивувалася цьому. Так у Голдсміта дружина померла, так ще не просто так? А зараз він має половинку? По обличчю кількох студентів можу сказати, що вони також нічого не знали, як і я. Маріса навіть не смикнулася, яка стояла біля мене. Моніка зі своїм братиком також стояла спокійно, як і Джойон та Джулі. Звичайно, я впевнена, що сімейка Голдсміт все знає, а точніше Моніка та Ліам, а ті двоє Кімів? Скоріше Ліам розповів, адже вони близькі. Я могла б когось із них запитати про це, але який шанс того, що мене не виженуть за двері з першими моїми словами? Запитати Моніку? Вона мене недолюблює. Запитати Марісу? Вона нічого не скаже.

Трясця! Як же мені потрібна ця інформація! Щось усередині так і шкрябає, каже, що мій шлях туди. Я впевнена, що щось дізнаюся завдяки цим дружинам.

І поки я перебувала в собі, ті дві жінки розійшлися хто куди після своєї суперечки, і одна пішла в мій бік. Я поспішила піти за брюнеткою, відчувала, що за мною спостерігають, і впевнена, що це Ліам.