Chapter 10

— Навіть не віриться, що твій страх — клоуни! — я почала тихо посміюватися собі в кулачок, щоб хлопець не помітив, а то хтозна, що йому на думку спаде.

— Мені вдалося помітити рану у тебе на боці, значить ти все ще боїшся того монстра, я ж правий? — Ліам повністю проігнорував мої слова, а я повністю «пішла в себе».

Навіть не знаю, що сказати. Я не пам'ятаю своїх снів, мені не було боляче, але рана звідкись з'явилася. Такий самий був випадок з Дімоном. Це цілком пояснює, чому він не помітив свою рану, і це пояснює, чому він був такий стривожений. Його уві сні поранили, як і мене. Той його стан останніми днями — він щось знав про це?

Буде складно вибратися з усього цього, коли ти спиш і навіть не знаєш, що тебе можуть поранити уві сні, а все з'явиться в реальності.

— Як ти дізнався, який мій страх? — також вирішила проігнорувати його слова.

— Я помітив, як ти дивилася на нього, а не на клоуна, — коротко відповів він і підвівся з підлоги, пішов до вікна, а я не наважувалася піти за ним. — Будеш мовчати? — сказав через якийсь час мовчання і повернувся до мене, спираючись на підвіконня. — Та й яка різниця? Мовчи, раз так вирішила, — він видихнув.

Якийсь час я мовчала, не могла й слова сказати, і ми мовчки слухали, як за вікном бігають страхи, шукають щось, слухали різні лякаючі звуки, від яких пробігало тремтіння і навіть трясло.

Їх багато, а я жодного не побачила зі свого вікна у кімнаті.

— Чому їх немає біля будинку? — я підвела очі з підлоги на Ліама, який навіть здригнувся через те, що я перебила мовчання.

— Те місце захищене, — він обернувся до мене, — не знаю, як це, — тихіше додав.

Тоді чому академію не захищено? Я так і не спитала в нього цього. Впевнена, що це він почув від старого Марджера.

— Але до Дімона якось дісталися, — і я різко замовкла, підняла злякані очі на Ліама, обличчя якого ледь змогла побачити, через те, що він стояв спиною до вікна. Це були лише думки вголос, я не хотіла, щоб він це чув, а зараз я навіть не можу зрозуміти його реакції через те, що просто не бачу його емоцій. Він мовчав, і не можу не сказати, що це на мене тиснуло, і навіть не розуміючи того, я почала виправдовуватись, пояснювати, що мала на увазі: — Я хотіла сказати, що в нього була рана вранці, а далі що сталося? Було ж більше ран, коли його знайшли! — притихла і продовжила: — Я його не могла розбудити... — і з кожним словом я говорила тихіше, невпевнена в собі, але я казала правду!

— Того дня Дімон був з Монікою, — почав він. Його голос не смикався, говорив спокійно і рівно, що навіть його голос манив і змушував слухати, — він був сам не собою. Кричав, зривався і все повторював: «сусідка», «сусідка», «сусідка», — я була здивована. Але це цілком пояснює, чому на мене так зірвалася Моніка. Але що, якщо він не про мене? Чи щось мав на увазі інше? Я навіть не знаю, що може бути вірніше хоч на грам, але найбільше схиляюся до другого. Не думаю, що може бути справа в Айві, але коли я думаю все більше про це, я починаю помилятися, тому що бачила, як він реагував на те, коли я її згадала — він же втік. І Маріса. А Ліам? Він сам почав про Айві говорити, а точніше налетів на мене, звинувачував, а зараз він більш-менш нормально зі мною розмовляє.

— Значить та трійця якось запустили свої страхи, щоб їх убили? — я піднялася на ноги, вирішила перейти на іншу тему.

— Або когось одного, а хтось опинився не в той час і не той день у коридорі, — сухо промовив, роблячи свої доводи і висловлюючи свою думку. Здається, з Дімоном все вирішено, буде тільки відкрите питання з його словами про сусідку і що він мав на думці.

Я мовчки з цим погодилася, підтиснувши губи.

Крок за кроком я почала йти до нього, хлопець тільки проводжав поглядом, стежачи за кожним моїм шурхотом.

— Як твій тато став директором? — тихо спитала, підійшовши до нього і ставши поруч, кладучи руки на підвіконня і зрідка поглядаючи на обстановку за вікном.

— Це завдяки тому, що він брат Ноеля, — він звів очі на мене. — Дядько мій все придумав. Знав, що може померти, і через те, що залишилася батькова сперма, він вирішив укласти угоду з дівчиною, яка виносила тата, — я була шокована. Навіть здогадатися про це не могла. Значить, різниця між братами може бути двадцять років? Та й наскільки їх можна назвати братами? Різні матері, та й батька містер Голдсміт ніколи не бачив, лише Ноель йому родич, з яким його пов'язує тільки насіння так званого батька.

Завдяки такому моменту, навіть лякаючому моменту, ця розмова, чи можу я з упевненістю сказати, що нас це зблизило? Чи можу? Дивлячись у його очі, яких він навіть і не думає відводити, бачачи, як він теж дивиться, і немає там того «та йди ти нахер!», чи можу стверджувати, що тепер він на мене не гаркатиме, не робитиме своїх переконань, не перевіряючи факти, не переконуватиме, що я в чомусь винна, а я не побоюватимуся його, як чистого вогню?

Але, навіть не пройшло і короткого часу, як усе повернулося на свої круги. Ліам відвернувся від мене і ніби застиг, показував усім виглядом, що шкодує про те, що сказав усе це. А я поспішила набратися хоробрості для того, щоб дати йому відсіч у його доводах, які він поспішить пред'явити мені найближчим часом.

— Давай, кажи, я чекаю, — сказала твердо і підійшла ближче до нього, ставши поруч.

— Тебе ніхто тут не знає. А я дізнаюся цікаві новини, що після смерті сестри якась дівчина з'являється в Ноеля, то ще її точно щось пов'язує з моєю сестрою, вірно, Вегасе? — я відвела всього на мить очі, вдихнула чим глибше повітря. Якщо ще кілька секунд тому в мене в голові могла прослизнути думка про те, щоб усе розповісти Ліаму, то тепер для такої думки немає місця на життя. Це було б повне безглуздя, я впевнена, що він навіть не подумає про те, щоб мене зрозуміти, а почне далі топити чим глибше в якійсь калюжі, аби я подохла і здалася, адже він так хоче і не зрушить з цієї позиції.

— Припини нести нісенітницю! Ти ні чорта не знаєш і знати не хочеш, адже вже сам зробив картинку, яка тобі зручна! — я почала сильно кричати, навіть не усвідомлювала, наскільки сильно посилюю крик з кожним словом. Я б і далі продовжила свій потік слів, якби не Ліам, який несподівано закрив мені рота долонею і притиснув до себе, але лише на мить, щоб я замовкла, і відійшов від мене.