Chapter 7

— Дімон? - я відразу обернулася, як тільки почула, що відчинилися двері. Провівши погляд до дверей, я побачила, як хлопець стоїть до мене спиною, тримається за одвірок. Я почала підніматися, хотіла підійти, але Дімон сам обернувся і почав повільно крокувати. Я напевно і не зрозуміла б, що той п'яний, якщо він би не почав хитатися з боку на бік і не спотикатися.

— Херня, - почав реготати. Він схопився за поличку і почав триматися за неї, щоб не впасти врешті-решт і так дійшов до ліжка. Я зробила два кроки до нього, щоб бути ближче і чути, що він говорить. Не знаю чи помітив він взагалі мою присутність у цій кімнаті.

Хлопець провів руками по обличчю і з тяжким зітханням заліз на ліжко.

— Не можу, не можу більше, - почав говорити собі під ніс, і все повторювати, повторювати якісь дивні слова незнайомі навіть близько мені. Ніби мови, якою він говорить, зовсім не існує.

Дімон почав повертатися з боку в бік, але тепер замість того, щоб шепотіти, він почав голосно кричати. Я не стала стояти осторонь і дивитись, ляскаючи очима і думаючи, що ж робити, а підбігла до нього і поклала долоню на плече. Мої доторкання йому допомогло, і хлопець миттєво заспокоївся, підняв на мене очі, але погляд мені його був незнайомий.

Хоча... ні, знайомий.

Знову я ніби повернулася до лісу тієї ночі. Він дивився на мене так само, як і той звір. І добре, що просто дивився та нічого не робив.

У мене перед очима почали плавати картинки.

Одна за одною мінялися: то я в цій кімнаті перед Дімоном, то в лісі перед тим звіром.

Жах і страх мене одразу огорнув, почав тиснути, стискати. Дімон почав пропадати. Якого біса відбувається?

Відчуття, що чиясь рука лягла на мою, з'явилося відразу. Опускаю очі і бачу, як долоня Дімона лежить на моїй. Раз, два, три, і він її стискає силою. Знову біль пронизує мене. Щось у серці починає колотитися, коли він ще сильніше стискає руку. Піднімаю очі на обличчя Дімона і бачу в ньому ту ж хижу особу, а точніше витягнуту морду.

Починаю відразу виривати свою руку, але ніяк не вдається, а натомість відчуваю ще сильніший біль. Всюди. По всьому тілу. Біль там, де раніше билося серце. Свідомість зібралася в одну больову грудку.

Я заплющила очі, намагаючись не плакати. Дідько, і як це складно!

— Ти, суко, хто така? Що тут робиш?! - Дімон сам випустив мою руку. Більше немає того монстра в його обличчі, а той самий хлопець, але не до кінця. Його обличчя осяяла злість, дика злість і ненависть до мене, така велика, що я не знала, куди подітися, що робити. І поки я була в роздумах, хлопець підірвався на ноги, все ще хитався, і схопив мене за плече, почав стискати, але не так сильно, як руки. Я підняла на нього погляд, почала дивитись з подивом. — Де Айві? - тихіше сказав і додав голосніше: - Ти хто така? Забирайся! - кричав мені в обличчя.

Я нічого не розуміла. Була налякана. Чи це на нього так алкоголь діє, що він аж геть настільки змінився? 

Я почала смикатися, сильно смикатися з боку на бік, аби вирватися і не бачити це божевільне обличчя хлопця і сповнене хаосу. І все ж таки мені вдалося вирватись, але разом з цим через те, що він ще й відпустив мене різко, я впала на підлогу і вдарилася головою об гострий кінець столу.

Дімон дивився на мене зверху вниз з гострим кінцем на губах в розтягнутої усмішці. Я глянула на нього з подивом, але коли відчула, що по голові щось стікає, відразу притулила руку туди, де вдарилася. Знову дикий біль, голова почала кружляти, коли я побачила перед очима у себе на руці кров, яка скопувала на плитку.

— Та не важливо. Плювати, -  кинув надто грубо він. П'яна насмішка. Чую, як він розвертається, важкі кроки, хлопок дверей і я сама в темній кімнаті, куди навіть місяць не світить через свою відсутність на небі.

***

Крики.

Репіт.

Але я навіть голови не можу підняти через гострий біль. Так ріже, ніби гострим ножем чи лезом, щоб повільно і на втіху мене мучити.

У коридорі здійнявся сильний шум і гам. Хтось надто наполегливо стукає у двері. І такою силою, що починало здаватися, що двері вилетять.

Криків стало набагато більше і голова почала ще сильніше стискатися, пульсувати.

Стук припинився і на одне полегшало.

— Ти там теж здохла? -  стукають легше в двері. Ледве уловлюю звуки кроків біля дверей і знову голос того ж хлопця: — Чуєте? Там теж походу дівка подохла, - кричить. Чую, як хтось біжить і вже знову в двері починають стукати.

— Гей, ти глуха чи мертва? - мене починає злити все це. Не розумію чому в коридорі весь цей хаос і коли в черговий раз хтось починає стукати надто сильно, що в мене подвійно в голові все це проходить, я не витримую і піднімаюся на ноги. Холод одразу мене зустрічає, і огортаю себе руками, навіть не зважаю на те, який гострий біль у мене в голові.

Спочатку погляд кидається на подушку, де червона пляма від крові, а потім на ліжко Дімона в іншому кутку, де хлопця не було. Повільними кроками плетуся до дверей, вдається зробити це надто складно.

Відчиняю двері, на мене одразу дивилися дві пари очей хлопців.

— Дивись, жива, - хлопець праворуч легенько вдаряє іншого ліктем і починає усміхатися.

Повертаю голову вліво, звідки лунав увесь галас. Натовп дівчат і хлопців, дехто зібрався в купку і шепочуться. Не зважаючи на двох хлопців, я закриваю двері та йду в той бік, адже інтерес з'явився відразу.

Підійшовши, помітила ще й Ліама з його друзями, які одразу принишкли і не зводили з мене погляду.

І вже дійшовши до центру події, побачила, як голова темноволосої дівчини лежить на підлозі, як і одна рука повністю, а друга вперта на талії, але пальці ніби тягнуться до підлоги. А очі, це справжній жах. Вони чорні, повністю чорні, де ніби одна порожнеча і нічого більше. Бездихане тіло і не одне. Навпроти цього тіла, було ще одне хлопця і вся та сама картина. Трохи пройшовшись очима, у мене відразу все йде з-під ніг, здавалося, що нікого не стало, а тільки тіло без життя Дімона і я.