Chapter 4

Я так і не могла відліпити очі від місяця.

Як же місяць манив, просив подивитися.

— Прокинься і співай, пташко, - Маріса схопила мене за руку і почала з боку в бік хитати для танцю, а я так і продовжувала піднімати голову гору. Та й якщо так придивитися, то й не мене одну магнітом притягувало до місяця.

Однозначно тут щось є.

Маріса надто сильно мене кружляла. Музика тиснула. А земля з-під ніг йшла. Весь алкоголь йшов угору. Я різко вирвала руки з хватки рожеволосої, дівчина почала щось кричати вслід, але я була зосереджена на деревах більше, ніж на ній, які були переді мною і до яких я так швидко добігаю. Але бачачи, як мені слідом дивиться не тільки Маріса, а я решта, я не могла просто так стати перед ними і блювати. Ноги самі вже йшли вглиб, аби далі від усіх і ніхто мене не бачив. Здавалося, мозок відключився, я перестала розуміти, та й навіть бачити. Я не знаю, куди я зайшла, а рахунок часу втратила. Встигла тисячу разів себе посварити за те, що вирішила так багато випити та піти до столика з написом «людям, яким до 30», впевнена, що там було щось підсипане чи підмішане з міцнішим алкоголем. Потрібно було брати «людям, яким до 60».

Намацавши кору дерева, я сіла біля нього. Шлунок так і вивертало. Як було погано. Руки бігали то по обличчю, то по траві. Я намагалася себе хоч якось привести до ладу.

Вже починали здаватися всякі голоси, звуки поряд і ставало навіть страшно.

— Е-ейвер-рі, - почула, як хтось наді мною простягує. Починала себе заспокоювати, що це лише фантазія, чи хтось із академії над новачками приколюється. Все ж таки на мене косо дивилися, значить вистачить сміливості і дурості витворити чогось? — Е-ейвер-рі, - знову цей голос, але він змінювався з кожною буковою: грубіший, лякаючий і цілком міг зійти не на людський.

Кров у жилах починала закипати від страху, все всередині горить, перевертається. І тепер не здається, що це хтось вирішив мене лякати. Зазвичай, починався сміх, але тут все більше лякає, значить не жарт чийсь?

Намацавши землю, починаю повільно підніматись і також повільно піднімати очі вгору. Присягаюсь, що бачу перед собою силует людини. Темний, лякаючий силует, що його окреслює лише сяйво від місяця та зірок. Очі важко відвести від того, що я не знаю, хто це чи що це. Алкоголь піднімає сміливість та змушує дивитися довше на це. Мілісекунди і силует злегка піднімається на гілках, бачу величезні нігті на руках, але подоби цього всього людини. Така сама структура тіла. Раз, і воно випрямилося, раз і він зникає. Чую шелест і розумію, що воно за моєю спиною, але знаходиться вище, а коли повертаюся, виразно бачу дику усмішку, усмішка хижака, маніяка, а очі світяться білим кольором, який просто в'ївся в мене.

Воно так дивиться на мене... не по доброму. Тепер у мені панує лише страх, сміливість різко зникає. І я починаю бігти вперед, чую звуки позаду себе, починає трясти, як перелякане цуценя. Кричати зовсім сил немає.

Гілки під ногами ламалися, тріщали, доки я в когось не влетіла. Як я боялася перед собою знову побачити витягнуту морду того звіра, але підводячи очі, я побачила Ліама. Посмішка від того, що мені здавалося, що я врятована, змішалася з тривоженою. Відчула, як його руки тримали мене за плече і коли очі почали бігати по мені, він різко прибрав і відступив, почав йти вперед, але я попленталася за ним.

Але мене щось зупиняло, здавалося, що мені дивляться у спину. Різко зупиняюся і обертаюсь, коли бачу сяйво очей у тій лякаючій темряві в лісі, посмішка одразу сповзає з обличчя і знову страх, трясе.

Знову відчуваю руки на плечах, і, обертаючись, бачу Ліама.

— Якого біса так летіла? Сліпа, що не бачила того, що можеш знести когось? - він відходить, як тільки домовляє до кінця. Тільки його присутність мене вже так не тішила.

— Ні, - сухо видаю і обходжу його в надії побачити перед собою вогники та вечірку, почути музику, але разом з цим чую тільки морок і бачу дерева. Починаю повертатися довкола, знову трясе, огортаю себе руками, мацаю себе. Очі бігають то вгору і вниз, то з обох боків. Я цілком могла зараз здатися божевільною і впевнена, що в Ліама така думка пробігла.

— Що ні? - навіть якось грубо видає він і йде вперед, і я знову біжу за ним хвостиком, аби тільки не залишитися тут однією і знову відчути той страх.

— Неважливо. Як вийти звідси? - підбігаю до нього вирішуючи закрити ту розмову.

— Як? - він сміється і швидше з глузуванням сказав це. —Іди прямо і десь вийдеш, - сухо відповів навіть не зважаючи на мене. Хлопець прискорив крок і це помітно, цим самим показав мені, що не хоче вести розмову, а більше віддає перевагу тиші. Але я надто п'яна, щоб помовчати, а він, здається, давно протверезів.

— Чому ти без своїх друзяшок? - видаю і починаю сміятися, ніби сказала жарт за який мені точно світить премія найсмішнішої людини.

Так, алкоголь на мене погано діє.

— Послухай, - він відсторонився і замовк, а я за ним, дивлячись на нього і ляскаючи очима. Не знаю, як так, але мені здається, що алкоголю в мене залили ще більше. Злегка вловила, що хлопець почав дивитись мені за спину, хотіла простежити, але він побачивши, як я почала обертатися, одразу пішов уперед, а бажання повертатися, одразу відпало.

— Знаєш, ти д-дуж-е грубий! - простягла, і вже відчувала, як мене починає хитати. Погані справи. Я навіть починала спотикатися.

Не розумію, що зі мною відбувається.

— Коли ти бігла, ти здавалася більше тверезою, чому зараз тебе носить, як клоуна? -  не помітила навіть, як він опинився поряд. Рука хлопця потяглася до мого ліктя і він потягнув мене на себе, я мало не спіткнулася, але різко вирівнялася, щоб на нього не впасти, а він, навіть не звертаючи на це увагу, потягнув за собою.— Де твоя рожева подружка? - тихо запитав. Я розплющую очі і бачу, як ми за кілька кроків до галявини, де вечірка. На питання хлопця мені стає все одно і я починаю виривається, щоб побігти туди, але він тільки посилює хватку до такої сили, що я від шоку видаю дивний звук, схожий на писк, і обернулася до нього. — Чого тебе так крутить? Судоми? - він ще більше стискає руку, щоб я заспокоїлася і на його успіх, я здаюся. — Ти справді сліпа? Не бачиш, яке там коріння? - я щось невдоволено бурчу собі під ніс на його слова, але наважуюся поглянути на коріння, яке справді було велике і я могла б легко за них перечепитися. Не знаю, як їх обійшла і не розбила собі носа, коли йшла до лісу, але я рада, що ціла.