Chapter 3

Мої очі бігали з боку в бік, сама не знаю, чого ще шукаю, але щось усередині так і шкрябає, шкрябає до останнього, до самого хворого місця, так і твердить, що скоро щось має статися, а я себе накриваю надією, що це те, що мені так потрібно. Усього перший день, а я вже готова втекти, не знаю ні чорта, що це за місце, що тут відбувається і чому ці люди ходять з усмішками на обличчях, почуваються як удома. Та й знати не хочу. Це не моє місце. Не тут я маю бути. Моє місце у Вегасі. Там мій дім.

— Це справді добре, що кожен може знайти тут дім, – погляд опустився на землю. Почула поряд із собою зітхання Маріси.

— Так, напевно, – якось похмуро промовила. Ось воно, те, що так потрібно: їй теж тут не хочеться бути?

— Чому такий тон? – Натягнула усмішку і повернулася до рожеволосої. Дівчина мене оглянула і знизала плечима.

— Не почуваюся більше тут затишно. Маріса Валлер – той ще вихор: куди завіє, туди й занесе, – вона засміялася, я трохи скривилася. Вільний вихор. Ця дівчина шукає пригод і не буде проти них? Може, мені й це на руку? – А ти звідки? – запитала, після того, як між нами виникла мовчанка.

— Лас-Вегас, – я посміхалася на всі зуби, показуючи, наскільки рада, що саме з цього міста. Очі Маріси стали, як дві величезні кулі від подиву.

— Ого-го! Навіть не могла подумати! Так ти в нас дика тусовщиця? – різко її голос повеселішав, руки почали плескати, а сама дівчина підсунулася ближче. Тільки ось я якось ніяково стиснулася від такого натиску позитивних емоцій Маріси. Знала б вона, що мені до магазину потрібно пройти чималий шлях.

— Ну, не те щоб… – почала м'ямлити, і коли побачила, що рожевоволоса тепер далеко не на мене звертає увагу, а дивиться кудись убік, одразу замовкла.

— Дімоне, та ти швидкий! – Маріса заплескала в долоні й підвелася, а я за нею. На щоці хлопця виднілася помада, хтось залишив йому поцілунки на прощання. Хлопець одразу почав терти долонькою щоку і дивитися то на мене, то на Марісу.

— Бачу, що ти вже познайомилася з міс-святом, – звернувся до мене хрипким голосом. Я знизала плечима і переступила до нього через лаву.

— Чудово. Тоді я піду, – вона обвела нас поглядом і зупинилася на мені. Щось було в її очах. Навіть не знаю, як буде правильніше сказати, але здавалася спустошеність. Маріса намагається триматися молодцем перед людьми? – Побачимося, Ейвері? – я кивнула головою, і дівчина одразу подалася геть.

Дімон встиг показати мені ще кілька класів, але я й так уже визначилася. Зате побачила ще кількох людей з великими дивацтвами: деякі встигли на мене косо подивитися, а деякі просто в обличчя шикали. Це вони так раді новеньких зустрічати? Але Дімон поспішив пояснити це тим, що тут давно не було новачків, що всі між собою знайомі, і хоча кожен має свою групку, дуже складно влитися до когось у компанію.

— Ну а як же без цього? Скрізь є ці, – я зробила "лапки" пальцями і закотила очі, заходячи до кімнати, – недоумки-«королі», за якими хвостиком бігають, – я невдоволено скривилася, ніби з'їла гнилий лимон. Дімон засміявся і вмостився на ліжку.

— Ейвері, у нас тут не зовсім так, – зробив театрально серйозне обличчя, але не стримався і знову посміхнувся, – тут більше старшого покоління. Але так, є й ті, хто бігає за Ліамом і Джойоном, – він замахав руками.

— Ой, знайшли за ким, – очі забігали кімнатою, і я помітила блокнот Айві, що лежав на ліжку. – Дімоне, а ти знаєш Айві? – я уважно простежила за його емоціями і впевнена, що його вираз різко змінився на здивування та переляк? Він намагався це контролювати, але виходило погано, тому він одразу підвівся з ліжка і пішов до вікна, щоб я не змогла прочитати його. Приховує щось!

— Вона була моя сусідка, – швидко сказав. – Це все, що я можу сказати, тому що я з нею не був близьким. Дуже мало говорили, – також швидко промовив ламаним голосом, і поки я не встигла щось сказати, він вийшов з кімнати. Його голос тремтів! Я впевнена в цьому більше, ніж будь-коли! Він підозріло швидко втік. Значить, не просто сусідка.

І коли двері зачинилися, я сіла на ліжку, а потім одразу зірвалася на ноги і почала бігати по кімнаті, шукаючи хоч щось, що могло належати Айві. Я ж сюди не просто так приїхала, подолавши цілих три штати! Якщо привид дасть мені спокій, то я спокійно повернуся у Вегас.

Але вся моя робота була провалена з тріском. Усе, що могло свідчити про те, що раніше тут була дівчина до мене, було прибрано.

За вікном починав сходити місяць. Так світив, що просто різав гострим лезом, було нестерпно. Дімона не було, не знаю, чи це добре, адже з ним мені було хоч якось спокійніше в цій кімнаті, нехай він тепер може бути не дуже радий моїй компанії. І знову ступаючи на холодну підлогу, холод одразу проходить тілом, як електрошокер. Повільними кроками підходжу до величезного вікна, в очі одразу впадає величезний червоний місяць, його сміливо можна було назвати кривавим. Ніколи раніше такого не бачила. А зірок, як їх було багато – усе небо всипане. Навколо академії густий ліс, удень легко можна було побачити з цього вікна стежку, а тепер вона ніби пропала в густому лісі. Помічаю біля воріт Марісу, недалеко стояв Дімон із дівчиною зі світлим волоссям, і не так далеко були ті самі «королі», а точніше Ліам, Джойон та Джулі, та й ще кілька людей. У центрі уваги був дідусь в інвалідному кріслі, він махав руками, щось бурхливо розповідав і весь час показував пальцем на місяць. Підказує мені нутро, що й усі ці «герої» академії тут раніше не бачили кривавого місяця.

Мить, і тепер бачу, як Маріса дивиться на мене, мить, і тепер Ліам піднімає очі і дивиться в мій бік, не відводячи погляду, але його смикає хлопець і сам піднімає очі в цей бік, а Ліам знову переводить погляд на дідуся.

Так, усе це мене лякає! Що за збори сатаністів? Ще нехай мене в жертву принесуть!

Швидко плетуся до ліжка, мало не спіткнувшись об капці, які якогось біса опинилися біля мене, штовхаю їх ногою під ліжко і сама падаю на м'який матрац. Загортаю себе по горло покривалом і з надією на те, що мене не відвідає сьогодні гостя, заплющую очі.