Напередодні великого балу академії ми тренувалися на задньому дворі. Погода була не дуже, небо затягнуло хмарами, і блискавки били зовсім поруч. Я намагалася втримати вітер, Кай намагався контролювати свій вогонь, але в якийсь момент наші сили просто злилися в один потужний потік. Стався спалах, і ми опинилися в центрі магічного купола, де час ніби зупинився.
В цій тиші я не витримала: «Кай, чому ти постійно мене шукаєш, навіть коли я в черговий раз псую тобі проект?». Він зробив крок до мене, обережно торкнувся моєї руки, і я відчула не жар вогню, а якесь неймовірне тепло. «Тому що з тобою я нарешті почуваюся живим, а не просто запрограмованим на успіх», — тихо відповів він. І в той момент жодна блискавка не могла зрівнятися з тим електричним струмом, що пробіг між нами.