Ми почали проводити разом весь вільний час, ховаючись від викладачів у бібліотеці. Я вчила його, як «чути» вітер, а він показував мені, як не обпектися, малюючи вогняні символи в повітрі. Це було щось більше, ніж навчання. Ми обговорювали все: від того, чому шкільна форма така незручна, до наших таємних мрій стати кимось іншим, а не тими, ким нас хочуть бачити батьки.
Я дізналася, що під маскою «найкращого учня» ховається хлопець, який просто хоче бути звичайним, а не «майбутнім магістром вогню». А він зрозумів, що моя незграбність — це не відсутність таланту, а надто велика сила, яку я просто не навчилася приборкувати. Ми були двома протилежностями, які чомусь ідеально доповнювали одна одну.