Нас поставили в пару для виконання спільного проєкту з алхімії. Кай виявився не просто «ідеальним учнем», а справжнім занудою, який вірив, що все можна прорахувати. Я ж вірила в інтуїцію і в те, що іноді трохи хаосу йде на користь. Наша перша спроба створити «Зіткнення Стихій» закінчилася тим, що ми заморозили шкільну їдальню, а потім випадково підігріли її так, що каша почала пускати бульбашки і літати під стелею.
Ми сиділи посеред цього липкого безладу, і я готувалася до виключення. Але Кай не злився. Він витер обличчя від залишків вівсянки і раптом почав сміятися. Це був теплий, щирий сміх, який зовсім не пасував до його серйозного образу. «Знаєш, Мія, це був найвеселіший урок за весь час мого навчання в цій нудній академії», — сказав він. І я зрозуміла, що цей хлопець не такий уже й занудний.