Глава 7. "Ранок першого дня"

Ранок почався о сьомій. Для мене це було запізно. Уже години зо дві я пролежала, тупо роздивляючись стелю над ліжком. Удома до цього часу було подоєно корівку, нагодовано решту тварин. Я зітхнула: чи правильно я вчинила, коли втекла з дому? Не знаю. Дуже багато питань вертілося у голові. Проте дзенькіт дзвіночка по гуртожитку перервав мої душероздираючи сумніви. Я підхопилася і рвонула в душові. Контрастний душ уранці - то найліпший засіб для підтримання тонусу організму і гарного настрою. Повз мене пронісся хлопчина, але в інший бік: гуртожиток був змішаним, але зручності "Ч" й "Ж" чітко розмежовувалися, як і душові. Кухонька і зал відпочинку на поверсі були спільні.
Слідом за мною метнулася тінь чорноокої фурії. Я припустила швидше, але у двері ми вдерлися разом, верещачи і штовхаючись. Одночасно роздягнувшись, стали під струмені теплої води у сусідніх кабінках.

- Ви, як діти, - в душ упливла Мілісент. - Ну, от куди ви поспішаєте? - Запитання було риторичним. Нами опанував парадний настрій - усе-таки сьогодні випробування.

- Ері, а чого ти поспішаєш, у тебе ж другий курс?

- Ага, другий. Тільки випробування і в нас є. Перший курс загальний для всіх, а от на другому обираєш спеціалізацію. Тож нам теж спізнюватися не можна.

- Правда?

- А то ж!

- А в чому ж туди йти? - мене непокоїло питання форми, адже крім джинсів, водолазки та літньої курточки в мене нічого не було. Ну, й ще змінний комплект білизни, який я зараз гарячково вдягала. Він же мене й спонукав на роздуми.

- Не переживай. Коли ви втекли в душ, нам усім принесли по дві пари нової форми та змінного взуття. А також розрахункові картки для інших необхідних речей, - заспокоїла мене Мілісент.

- Не зрозуміла...

- Тут замість грошей дають розрахункові картки, так зручніше, - внесла уточнення Чорна Мамба, - особливо, коли на оборотництво ходиш.

- Це типу банківських карток?

- Ага.

Повз нас поспішали заспані адепти, кваплячись хоч якось привести себе до ладу. Ми, бадьорі та свіжі, дісталися своєї кімнати. Ранкові промені зазирали до нас в "апартаменти", граючи золотистим плетінням штор. Вони відкидали сонячних зайчиків на вибілені стіни. Навіть килим під ногами, після душу, здавався м'якшим і приємнішим. Його насичений зелений колір усмоктував сліпучі відблиски сонячних променів. Ворс м'яко обіймав босі ступні, щедро ділячись своїм теплом.
Заплющивши очі, на хвилиночку занурилася у свої відчуття. Я була на галявині біля рідного дому, де м'яка трава шовком пестила мені ноги. Свіже ранкове повітря бадьорило, надихаючи на подвиги. Не вистачало тільки співу птахів. Я зітхнула і розплющила очі. Дівчата вже одягнулися і наводили лад у своєму волоссі.

- Зіро, ти чого розмріялася? Давай швидше, - підгонила мене Мілісент.

Я схопила сорочку сірого мишачого кольору. Вона лягла, як улита. Штани, на тон темніші, теж були, як на мене зшиті. Але, якщо блуза облягала, підкреслюючи усі чесноти, то штани були вільного крою, проте теж мали чудовий вигляд. Взуття чорного кольору, типу кросівки, поєднувалося з форменим плащем-накидкою. Єдина різниця з формою Чорної Мамби була в кількості смужок на комірі-стійці плаща.

- Після розподілу на наші плащі накладуть ілюзію обраної магії, і чорний колір заграє кольоровим мерехтінням, - повідомила горда Ерілія.

- А ти куди хочеш потрапити? - Сенті воювала зі своєю неслухняною зеленою гривою. Її волосся було густим і, на противагу своїй господині, впертим. Благо, коротким. Нарешті, вона надала йому певної форми і задоволено зітхнула.

Запитання адресувалося Ерілії. Та задумливо розглядала своє бойове розфарбування, намотуючи на тонкий пальчик великий світло-каштановий локон.

- До бойовиків, звісно. Я що, даремно цілий рік собі репутацію заробляла? І мій плащ заграє червоними сполохами, - урочисто підсумувала Чорна Мамба. Потім звела губи трубочкою і послала зухвалий повітряний поцілунок своєму відображенню.

- Зіро, ти готова? - поцікавилася зеленокоса красуня.

Я була вже повністю екіпірована, тільки волосся потребувало гребінця.

- Давай допоможу, - подруга підійшла до мене із знаряддям тортур.

Я, звісно, заплітала на ніч косу, щоб волосся не плуталося, але ранкове розчісування все одно займало чимало часу. Ерілія відволіклася від споглядання себе обожнюваної і, захопивши гребінець, вирішила взяти участь у тортурах під грізною назвою "Розчеши волосся подрузі". Здається, хтось вирішив трішечки помститися за порушене самолюбство.

Мене посадовили на стілець посеред кімнати і, розплівши косу, розділили волосся на два боки. Дівчата натхненно водили гребінцем по моїх нічних плутанках, забороняючи навіть морщитися. Усе приказували, що для гарного вигляду потрібно щонайменше сто разів провести по всій довжині волосся, тоді воно стане, наче шовк, таке ж блискуче й гарне. Хвилин через двадцять, тортури закінчилися. Сусідки відступили на два кроки назад, і тепер стояли, милуючись видом. А подивитися було на що.

Світло-пшеничне, майже біле волосся, струмливим шовком огорнуло мене, неначе щільний плащ. Я бачила захват в очах дівчат, але час підтискав, тож встала зі стільця, маючи намір швиденько заплести косу. Волосся ковзнуло по спині, повністю прикриваючи мою п'яту точку. Мілісент захоплено зітхнула. Ерілія же заворожено спостерігала за локоном, що відстав від загальної маси волосся. Вона простежила за його ковзанням і зависла на кілька секунд, оцінюючи довжину всієї гриви. Зі священного споглядання її вивів рух моїх рук. За секунди мої зап'ястя були позбавлені можливості рухатися.

- Ми самі, - дивлячись мені в очі, безапеляційно заявила Ерілія. - Зелена, давай, з іншого боку.

Мій зазвічай рівний проділ замінили "ялинкою". Потім дівочі руки з натхненням заплели мені пухкі англійські коси. Дві. Я глянула на себе в дзеркало, розташоване на дверцятах моєї частини шафи. До речі, воно було на увесь зріст. У ньому відображалася зараз не я, а витончено красива дівчина. Коси товстими зміями лежали на моїх грудях по обидва боки. Так гарно. Адже я завжди по-швидкому заплітала - одну і якнайтугіше. І частенько ховала під хустку чи шапочку, щоб не заважала. Батько наполягав, щоб обстригти коротко, пояснюючи це практичністю. Але перед смертю улюбленого дідуся я дала йому слово: ніколи не зазіхати на свою дівочу красу - моє волосся. Ось і опиралася батьківській волі, як могла. Тепер, стоячи навпроти дзеркала, я подумки дякувала дідові та ще новим подругам.