Глава 6. "Дівочі теревені"

Розмова по серцях виснажила всіх. Але притирка відбулася. Я однозначно зиркнула на подушку - з самого ж рання на ногах. Ланцюжок постійних стресів тиснув. Мені потрібен був повноцінний відпочинок - години дві, як мінімум. Узялася розстеляти вузьке одномісне ліжко. Сусідки непомітно зникли з поля мого зору. Вляглася. Вкрилася покривалом із головою, відгородившись від усіх проблем: "Я в будиночку!" Сон зморив моментально. Мені наснилися розпливчасті образи. Щось відбувалося. Але я спала. Міцно. Ні на що не звертаючи увагу. Зараз був тільки мій час, і я хотіла нарешті розслабитися.

Десь поряд зашаруділо. Очі вмить розплющилися, безжально вириваючи із сонного блаженства. Це повернулися мої сусідки. Поглянула на світило у вікні: проспала я навіть більше, ніж припускала. Сонце хилилося до заходу. Проспала все!
Я виповзла на світ божий. Схопила пакет із туалетним приладдям і почовгала в напрямку вмивально-вбиральної кімнати. Дорогою вирішила поглянути, чи все взяла. На охайно складеному рушнику лежало велике яблуко з нашого саду. Відразу засмоктало "під ложечкою". З якоюсь приреченою насолодою згризла плід по самий хвостик.
- Ері, а всі адепти живуть у гуртожитку? - я повернулася посвіжіла. Цікавість розпирала: як істинні терплять загальні зручності в коридорі?
У погляді уЇдливої бестії відбилося сильне здивування. Здається, її ніколи так не називали. Перший шок минув і, певно прийнявши таке скорочення, вона посміхнулася.
- Що ти, у істинних інший гуртожиток, метрів за сто звідси, за парком. У кожного з них своя кімната, індивідуальна. Із джакузі та ванною. Хочеш, у людській подобі відпочивай, хочеш - у зміїній. До речі, тут є представники і морських нагів. Ти їх одразу впізнаєш. У них колір шкіри синювато-сірий.
- Ерілія, - подала голос Сенті, - а що там із головною стервою?
- Так розповідала вже, - дівчина мазнула поглядом по зеленоволосці, але неприязні більше не виявляла. - Пані Арінар Арнель, професор стихії Землі, напівельф-напівнагіня. Змія, одним словом.
- Я щось чула про них у дитинстві, але не пам'ятаю зовсім.
- Загалом, - Чорна Мамба перекинулася зі спини на бік і підперла рукою щоку, - якщо стисло, справа була так. Жили-були ельфи-дроу - темні ельфи. І була в них принцеса Арнель, краси неймовірної. Одного разу зустріла Арнель у лісі величезного нага, який повільно повз по опалому листю. Принцеса майже злякалася. Але перетворився наг на неймовірного красеня-чоловіка. Його голий торс і м'язисті руки зачарували вразливу та ніжну діву. - Глузливиця віщала пафосно, зберігаючи серйозність обличчя і відверто нагнітаючи емоційний градус. - Вони злилися в блаженному екстазі, а через певний термін народилося дитя. Дівчинка. Зверху - ельф, знизу - змія. Дроу, як і вся велика раса ельфів, не прийняли дитинку від змішання крові. Арнель образилася. Забрала дочку і вірних їй підданих і пішла в землі нагів, до коханого, заснувавши поблизу своє королівство. Дівчинку назвали Аршан. Вона стала першим представником нової раси. Наша Арінар - її родичка, якась там внучка. А гонором у саму Арнель пішла. А тому дуже хоче якогось чистокровного охомутати. Бажано, нага. Для підкріплення генних мутацій, так би мовити. Адже їх мало залишилося, чистокровних особин. Вимирають, змішуються. Ось, власне, і вся легенда. Та ви на історії ще про те почуєте. Може навіть додатково вивчати комусь випаде, - Ерілія коварно посміхнулася. - До речі, Зіра, твій професор, він же ректор, потрапив під її приціл із цієї ж причини, я так думаю. Але поки що вдало відбивається.
- Ері, він не "мій"! Він просто мені допоміг!
- Угу, - поганка звела губи в сопілочку, - направо й наліво всім допомагає.
- Ерілія!
- А що такого? Просто констатую факт.
Схопивши подушку, я запустила її в нестерпну Чорну Мамбу.
- Приб'ю! - попередила вельми переконливо.
- Точно закохалася!
Ерілія потішалася від душі. Сенті вже відкрито посміхалася. Я ж надулася, як миша на крупу: "Та ні жодною стрункою душі! Зарази!"