Розділ 13. Корделія Юана

Зараз

Люпин уважно спостерігав за нею, не рухаючись. Лише кінчик пера в його пальцях обертався, мов ніж, готовий до будь-якої реакції. Корделія дочитала до кінця, повільно зімкнула пальці на папері. Коли заговорила, її голос був рівним, але в ньому бриніло щось приховане, мов у струні, натягнутій до межі:

- «Надалі ви зобов’язані підкорятися наказам старшого за званням агента під кодовим ім’ям Химера».

Вона підняла очі - повільно, як той, хто щойно зважив усі варіанти смерті й вирішив не тікати.

- Химера… - повторила. - І це, мабуть, не випадковість?

Люпин ледь посміхнувся. Усмішка не торкнулася очей - ті залишилися холодними, мов лід під тонкою плівкою води.

- Можу вважати, що ви розумна дівчина, леді Юано.

Її пальці стисли край стільця. Усередині - короткий, пекучий спалах обурення, яке вона вмить загнала глибоко.

Химера. Подвійний агент. Його прикриття - Імператорська служба безпеки. Отже, він не просто допитує її - він керує її місією.

- Виходить, я тепер під вашим командуванням, - промовила Корделія, повільно, але без тіні підлабузництва.

- Виходить, так, - відповів Люпин. - І почнемо з простого. Розкажи, що ти встигла дізнатись за три тижні в академії. Без прикрас. Без емоцій. Лише факти.

Корделія вдихнула.

- Добре.

Її погляд став далеким, зосередженим, мов вона бачила перед собою не кабінет, а карту, де кожна подія мала своє місце.

- Академія поділена не тільки за факультетами, - почала вона. - Є невидимі лінії впливу. Студентська рада контролює більше, ніж здається. Доріан фон Мандірос - не просто представник студентів. Він тіньовий координатор. Але доказів співпраці з фракцією спадкоємця я не знайшла. Поки що.

Люпин зробив позначку у своїй папці.

- Продовжуйте.

- Серед деканів є ті, хто викликає підозри набагато більші ніж Доріан. Девон. Аль Теро. Вони щось приховують. А ректор... Він зник. З’явився лише на церемонії вступу.

Люпин підвів погляд - короткий, але пронизливий.

- Це тільки здогадки. Докази?

- Ще ні, - відповіла Корделія. - Але я працюю над цим. – Ваше завдання розслідувати смерть Перепілки, чи…- Люпин не дав закінчити Юані.

- Агент Нотерберг! - обірвав він. Голос, як лезо по горлу. - Слухай уважно. Відтепер ти дієш під моїм безпосереднім контролем. Жодних звітів у Канцелярію. Жодних самостійних дій. Ти дихаєш, коли я скажу.

Тиша загусла. Корделія підняла погляд.

- Ви боїтеся витоку?

- Це в останнє! Я боюся дурниць, - різко відрізав він. - А ще більше - тих, хто грає у власну гру.

Корделія злегка нахилила голову, як воїн, який приймає наказ, але не клянеться у вірності.

- Зрозуміла.

Люпин підвівся. Його тінь накрила її, ніби завіса.

- І ще одне, агент Нотерберг. У цій академії кожен має свою маску. Якщо знімеш чужу - будь готова, що знімуть твою.

Вона глянула прямо в його очі.

- А ви, пане Люпине, скільки носите свою?

В його кутиках губ промайнуло щось схоже на усмішку.

- Достатньо довго, щоб забути, як виглядає справжнє обличчя.

Тиша повернулася. І Корделія знала: відтепер їхня гра тільки починається - без гарантій, без довіри, без виходу. Тільки накази. І правда, яку кожен із них ховатиме до кінця.

Менше ніж два тижні тому

Корделія Юана прокинулась із відчуттям, ніби світ - це сцена, а вона знову має грати роль, яку не можна провалити.
Бути «гарною» адепткою, розсудливою старостою і водночас очима та вухами Таємної Канцелярії - вимагало сталевої витримки. Її дні перетворились на хід по лезу: усміхайся, коли треба, слухай, коли говорять, і дивись глибше, ніж дозволено.

Корделія взяла на себе координацію підготовки до ярмарку - стенди, демонстрації, брошури, списки реквізиту. Дрібниці, але саме в дрібницях ховалося прикриття. Під холодною маскою турботливої організаторки вона спостерігала. За обличчями. За реакціями. За тими, хто не витримував її погляду.

Інші старости вважали її бездоганною. Вони слухали не лише через титул, а через точність її голосу - спокійного, холодного, з тією металевою впевненістю, якої навчають не в академії, а в Канцелярії. Вона вміла пообіцяти і вміла погрожувати. Кожне слово було зважене, кожен крок - спланований. Вона мала показати себе, щоб голова студради помітив її. Адже саме за його увагою вона йшла.

Доріан фон Мандірос. Він був її об’єктом. Її завданням.

Спостерігаючи за ним з кількох кутів - у коридорах, у кабінеті, під час зустрічей - Корделія помітила: Доріан ніколи не зупиняється. Він працював, приймав, втихомирював, давав вказівки. До нього приходили з проханнями декани, магістри, адепти; він відповідав ввічливо і точно. Він здавався людиною, яку не можна втомити, але Корделія бачила те, що інші пропускали: тріщини під маскою спокою.

Його очі - зелені, мов глибока трава перед бурею - щоразу спалахували втомою.

Ближче до ночі в її грудях виникало не лише задоволення від виконаної роботи - вона відчувала тепло, яке не назвала б інакше, ніж... інтерес. Поява цього почуття здивувала її саму.

До ночі академія спорожніла. Більшість адептів розійшлися по кімнатам після вечірнього дзвону. Тиша в кімнаті Корделії була гнітюча, як підвал Канцелярії, де колись навчали мовчати навіть думками. Свічка кидала тремтливі відблиски на стіл. Її руки, бліді й тонкі, рухалися з механічною точністю. Це був не звичайний звіт - це був шифр для тих, кому призначалося повідомлення.

ТАЄМНА КАНЦЕЛЯРІЯ - СПРАВА № 17/А
Від: Нотерберг

Об’єкт: Доріан фон Мандірос.

Активність: висока.

Характеристика: привабливий, розумний, має вплив на адептів і викладачів. Поведінка стабільна. Ознак небезпечних контактів не виявлено.