Розділ 4. Оріон Орібузький

Зараз

У кабінеті стояла гнітюча тиша. Лише цокання годинника на стіні відбивало секунди, наче удари серця. Люпин сидів навпроти Оріона, не спускаючи з нього очей.
Ерік Люпин сидів рівно, непорушно, - обличчя кам’яне, очі холодні.

Навпроти - Оріон Орібузький, у тіні лампи, що ледь торкалась його скуйовдженого волосся. У роті - чупа-чупс, який він крутив із такою зухвалістю, ніби то була зброя проти самого світу.

- Герцог Орібузький - твій батько. - спокійно мовив Люпин, перегортаючи сторінки досьє. - Великий захисник Імперії. Два ордени, титул, землі. Зять імператора.

- Так, - коротко кивнув Оріон, не прибираючи цукерки з рота.

- Він пишається тобою?
- Сумніваюся.

Люпин підняв брову.

- Сумніваєшся, чи знаєш?

- Коли тебе виганяють з імператорської академії за заборонені експерименти, - його голос був рівний, майже байдуже тихий, - батько зазвичай не розвішує твої портрети у вітальні.

В куточках його очей промайнуло щось крихке - ледь помітний біль, який тут же сховався за іронією. Люпин це побачив, але не прокоментував.

- У тебе два старших брати, - продовжив він. - Даніель і Матіас. Один служить Імперії на гарнізоні, інший збагачує її торгівлею. Обидва - успішні.

- І нестерпно нудні, - знизав плечима Оріон. - Один ріже все, що рухається, другий продає все, що можна.

- А ти - експериментатор, - промовив Люпин, сплівши пальці.

- Якщо ви шукаєте в моїх дослідах причину вбивства, - Оріон злегка посміхнувся, - можливо, вам варто змінити професію.

- Ти грався з силами, яких уникають навіть Верховні маги.

- Вони бояться.

- А ти - ні?

- Ні.

- Чому?

- Бо мені нема чого втрачати.

Пауза. Вона повисла в повітрі, мов ножем розрізана тиша. Люпин помітив, як Оріон відвів погляд - уперше. На мить тінь пройшла його обличчям. Можливо, спогад про матір. Можливо - про те, що залишилось після неї.

- Твоя матір, - тихо спитав Ерік. - Ти спілкувався з нею після того?

- Після того, як вона залишила мене біля замку батька? Ні, - Оріон всміхнувся, але усмішка не торкнулась очей. - Не думаю, що це має стосунок до справи. Хоча якщо саме це вам потрібно, то запишіть: герцогиня мене терпіти не може, зведені брати зневажають, а я, у свою чергу, взаємно байдужий. Жодних зв’язків з імператорською родиною - ніяких політичних ігор.

На підлозі ворухнулась тінь. Чорний кіт, мов шматок нічного диму, плавно скочив Оріону на коліна. Рука менталіста машинально занурилась у його шерсть. Люпин кинув на тварину короткий, незадоволений погляд, але промовчав.

- Розкажи про свої експерименти, - нарешті сказав він.

- Я досліджую поведінку магічних ниток під час метаморфоз, - відказав Оріон спокійно.

- Твоє досьє каже, що після кожного твого “досліду” в замку тріщать стіни.

- Перебільшує, - байдуже знизав плечима. - Лише двічі.

- І один раз зруйнувалась половина аудиторії.

- Всього третина, - поправив він. - І я її відбудував.

Люпин ледь помітно всміхнувся, але усмішка швидко згасла.

- Що тебе пов’язує з головою студради, Доріаном фон Мандіросом?

Чупа-чупс завмер.

- Ми… друзі, - тихо сказав Оріон.

- Просто друзі?

- Не знаю, що для вас “просто”, - Оріон глянув прямо в очі. - Але ми нікого не вбивали разом, якщо це ви маєте на увазі. І переворот не плануємо.

- Ви обидва - незаконнонароджені сини сильних світу цього. Така дружба рідко буває простою.

Тиша. Повітря стало щільним, мов перед грозою.

І тоді Оріон підвів очі. В його погляді на мить блиснула темрява - не магічна, не демонічна, а людська. Така, що не потребує виправдань.

Люпин відчув, як щось всередині зрушилось. Оріон, цей нахабний, саркастичний виродок, раптом вгледів його. Занадто швидко. Занадто глибоко.

Він відвів погляд і сказав спокійно:
-Я б не радив вам застосовувати ментальні прийоми зі слідчим СБІ

Кіт насторожено ворухнув вухами.

У вікні прокричав ворон, розрізаючи тишу.

- Вибачте, - Оріон посміхнувся. - Я ж експериментатор.

- Ти бачив її душу? - Люпин нахилився вперед, його голос став тихим, мов лезо, що ріже шепіт.

- Ні.

- Чув її?

- Теж ні.

- Тоді що ти відчув?

Пауза.
Солодкий запах карамелі раптом став задушливим. Оріон розкусив цукерку і протягнувся за наступною в кишені. Пальці його були вкриті сажею й чарівними опіками.

- Порожнечу, - нарешті відповів він. - Наче хтось вирізав шматок неба і залишив діру.

- Ти впевнений, що дотримався всіх канонів некромантичної школи?

- Я не некромант, - огризнувся Оріон. - Але темну магію знаю краще, ніж ті, хто пише про неї трактати.

Ворон за вікном знову закаркав, наче підтверджуючи сказане. Десь за вікном гуркнув грім. Люпин підвівся, пройшовся кабінетом, погляд ковзнув по коту, який ліниво розтягнувся на колінах адепта.

- І цей теж був присутній під час ритуалу?

- Грім? - Оріон посміхнувся. - Він мій помічник. І розумніший за половину викладачів нашої академії, але ні, він залишився в аудиторії.

Три тижні тому

Повітря в головній залі стало густим, наче ніч перед грозою, - важким, металевим, насиченим чимось невидимим і хижим. Стіни стишили навіть подих, коли Оріон виставив перед собою долоні, в яких спалахнули фіолетові іскри. Руни, випалені на кам’яній підлозі, ожили: бліде лілове світло поповзло вздовж плит, повторюючи лінії малюнку, як вода, що шукає русло.

- Починаю, - коротко кинув він, більше собі, ніж іншим.

Доріан і Асторат відступили на кілька кроків. Купол над тілом дівчини спалахнув, відгукуючись на перші склади стародавнього закляття. Свічки навколо миготіли в такт його голосу. Кожне слово, що зривалося з язика, мало вагу - не звуки, а згустки мертвої енергії, що вливались у пентаграму.