У нас різні шляхи, Софі. Прощавай.

Кірон уважно слухав Едельвейс, навіть не намагаючись перебити. Вона говорила все тихіше, її язик заплітався, а слова плуталися між собою. Здавалося, вона більше не розрізняла межу між думками та мовленням, просто озвучувала те, що лежало на серці.

Її голос затих, і Кірон відчув, як її голова м’яко схилилася йому на плече. Некромант завмер. Вона заснула. Неповторна, вперта квітка, яка, здавалося, ніколи не дозволяла собі слабкості, нарешті здалася перед сном.

 Кірон зрозумів дві речі.

По-перше, вона ніколи не була на грі. Вона не знала, що матчі під час сезону зараховують за практику. Їй навіть на думку не спадало, що боротьба на полі не поступається небезпекам заборонених земель. По-друге, Едельвейс Ешалот ніщо не може зупинити. Якщо перед нею постає перешкода, вона витратить усі свої сили, аби подолати її.

Кірон дивився на неї, зачарований. Він сумнівався в ній, підозрював її у прихованих мотивах, чекав удару в спину. Але зараз усі його сумніви розсипалися. Едельвейс не грала, не прикидалася. Вона дбала про них, навіть не замислюючись, чи її про це просили. Віддавала останнє, не думаючи, чи повернеться це до неї.

Три ночі без сну. Три ночі без перепочинку, лише щоб вирішити все до деталей.

Він не хотів її будити. Вона виглядала так безтурботно… як чисте небо в сонячний день. Її обличчя здавалося бездоганним: довгі вії відкидали тіні на світлу шкіру, брови були акуратні й виразні, а маленький кирпатий ніс лише підкреслював її м’які риси.

Кірон простягнув руку, бажаючи торкнутися її. Хотів відчути тепло її щоки, провести пальцями по її шкірі, але в останній момент зупинився. Його пальці зімкнулися в кулак.

- Зовсім не галантно, - прошепотів він, докоряючи собі за слабкість.

Він обережно підняв її на руки, відчуваючи, наскільки вона легка, й рушив до її кімнати.

Перед дверима гуртожитку він раптом згадав про Софі. Її присутність його дратувала, але вибору не було - він не міг залишити Едельвейс десь у коридорі.

Кірон постукав у двері ногою. Не відразу, але вони відчинилися.

Софі… Вона виглядала жахливо. Її очі округлилися від здивування, губи стиснулися в тонку лінію. На обличчі чорніла маска з глини, волосся, вимазане в якійсь білій жижі, було закручене на тімені. Заляпаний халат туго облягав її талію.

- Ти вирішив так привернути увагу? - з удаваною байдужістю запитала вона, не поспішаючи відступити.

Кірон навіть не глянув на неї.

- До чого тут ти?

Він пихнув двері й, заодно, Софі, змусивши її відступити.

- Ніколи не помічав у тебе такого зазнайства, - кинув він, обережно вкладаючи Едельвейс на її ліжко. Він зняв її взуття, акуратно вкрив покривалом.

У нього не було бажання залишатися тут довше, ніж потрібно. Софі мовчала, але коли він проходив повз неї, її пальці стиснулися в кулаки. Кірон усміхнувся. Його тішив її гнів. Вона завжди була такою холоднокровною з ним. Завжди усміхалася, погоджувалася, але водночас усе робила по-своєму.

Чому ж його це раніше не насторожувало?

- Як ти зв’язався з нею? - різко запитала Софі, кинувши сповнений злоби погляд на сплячу Едельвейс.

Кірон зупинився на мить, але навіть не повернувся.

- Яка тобі різниця? Нас більше нічого не пов’язує.

- Ти так швидко все забув? - у її голосі було щось схоже на біль, та він не вірив у цю виставу.

Некромант зітхнув.

- Ти швидко все закінчила, а я швидко все забув.

Він глянув на неї через плече.

- У нас різні шляхи, Софі. Прощавай.

Вийшов і закрив за собою двері. Кірон не думав, що поставити крапку буде так просто. Його більше не мучили сумніви, не гризло розчарування. Навпаки - він був вдячний, що Софі відпустила його. Якби вона цього не зробила, він би витратив ще більше часу на цей фарс.

Він глянув на свої руки, на яких ще недавно спала Едельвейс, і подумав: як же сильно вона відрізняється від усіх, кого він знав.