Леді перші!

Вже другу ніч без сну Едельвейс переносила мужньо, дякуючи зіллю Мімози. Доповідь для магістра Абадон була готова, і напівкровка дозволила собі короткий перепочинок у їдальні, насолоджуючись омлетом, салатом і кількома брускетами з шинкою. Їжа тут була безкоштовною лише в обід і вечерю, тож інколи доводилося розщедрюватися. Вона могла собі це дозволити - підвищена стипендія найкращої на факультеті та гроші від батьків давали певну фінансову свободу, хоча щоразу вона запевняла сім’ю, що їй і так вистачає.

Наступним пунктом розкладу була фізична підготовка. Магістр Тремейн, тренер команди академії з дикого полювання, вже чекав на адептів. Після виснажливої смуги перешкод, де вони бігали по слизьких колодах, ухилялися від зачарованих куль і вибиралися з водних пасток, настав час спарингів.

- Ешалот і Грекхем, у пару! - гукнув магістр.

Едельвейс напружилася. Мет Грекхем, староста бойовиків, був у два, а може, й у три рази більший за неї. Мускулистий, впевнений у собі, в його погляді читалася непохитна впевненість у власній перевазі.

Від початку року фізична підготовка для повітряників і водників була спільною, але досі їхні шляхи майже не перетиналися. Він мав певне упередження щодо неї. Якось вона чула, як він жартував, що вона просто підлабузнюється до магістрів, тому й займає перші позиції. Ну що ж, зараз він матиме нагоду переконатися в протилежному.

Леді перші! - з самовдоволеною посмішкою кинув він, навіть не прийнявши стійку.

Його тон не приховував зверхності. Для нього вона була не більше ніж розумницею, що підлабузнюється до магістрів. Вона старанно вчила ботаніку, бестіологію й цілительство, що вважалося незвичним для бойовиків. Мет же цінував лише силу, майстерність володіння стихією та вірність.

Його помилка. Едельвейс усміхнулася. Він навіть не підозрював, що ця зверхність стане його найбільшою помилкою.

Мет не встиг отямитися, як вона зірвалася з місця. Одним стрімким рухом використала його ж руку як опору, перекинулася через його спину і зімкнула ноги довкола його торсу. Її руки міцно обхопили його шию, перекриваючи доступ до кисню.

Мет розширеними очима дивився перед собою, намагаючись зрозуміти, що сталося. Він спробував ухопити її за руки, але Едельвейс трималася наче мертва хватка. Його дихання переривалося, м’язи почали тремтіти від напруги.

Ще трохи. Ще трохи - і він відключиться.

- Відпускай його, адептко Ешалот!

Голос Магістра Тремейна змусив її розтиснути хватку. Мет обм’як і впав на коліна, хапаючи ротом повітря. Його обличчя горіло червоним, а зарозуміла посмішка зникла без сліду.

- Він ще не похлопав! - пробурмотіла Едельвейс, але все ж відступила.

- Буде тобі урок, Мет. Ніколи не недооцінюй своїх суперників, - промовив Магістр, окинувши поглядом водника, що ще віддихувався. Потім він відвернувся і пішов до інших адептів.

- Я радий, що старостою повітряників стала не ніжна панянка, - нарешті озвався Мет, підіймаючись і займаючи стійку. На його обличчі не було ні роздратування, ні глузування - лише справжній бойовий азарт. - Чому ж ти раніше не проявляла свої амбіції, а сиділа десь на задніх рядах?

-Ти хочеш мило поговорити, чи перейдемо до справи? - з холодним роздратуванням відповіла Едельвейс, приймаючи стійку. Вона не любила зайвих запитань.

Мет більше не робив помилок. Тепер водник був готовий. Він зосередився, використовував силу та стримував атаки Едельвейс, не даючи їй маневрувати. Коли вона спробувала повторити попередній прийом, він різко відштовхнув її, змусивши втратити рівновагу. Одним швидким рухом збив її на землю й утримав, перш ніж вона встигла ухилитися.

- Один-один, - видихнув він, допомагаючи їй піднятися.

На цей раз вони були обережнішими, обидва ретельно прораховували рухи. Мет намагався затиснути її, використовуючи фізичну перевагу, але Едельвейс грала на швидкості. Вона ухилялася, використовувала маневреність, вичікувала. Її удари були легкими, але точними. Однак Мет усе ж зміг її підловити - коли вона зробила випад, він ухопив її за руку і, використовуючи імпульс, перекинув через плече.

- Два-один, - посміхнувся він, піднімаючи її знову.

Цього разу Едельвейс не мала наміру програвати. Вона використовувала кожну можливість для контратак, кожен його рух аналізувала, не даючи переваги. Коли Мет спробував повторити кидок, вона ухилилася в останню мить і різко зачепила його під колінами, змусивши впасти. Потім, не даючи йому шансу оговтатися, зімкнула ноги навколо його шиї й ривком притиснула його до землі.

- Добре! - різко вигукнув він і вдарив рукою об землю, сигналізуючи про поразку.

Едельвейс повільно відпустила його й піднялася.

- Два-два, - усміхнулася вона.

Мет видихнув і розсміявся, відкинувшись на спину.

- Добре. Тепер я розумію, чому ти перша з бойовиків!

Він підморгнув їй, і це застало її зненацька. Несподівано для себе вона відчула, як на її щоках спалахнув рум’янець. Це було… приємно? Вперше за довгий час вона відчула, що її визнають.

Але вона швидко відкинула це непотрібне почуття й, не озираючись, попрямувала в роздягальню.

Попереду ще був довгий день.

Інтуїція напівкровки кричала, що краще пропустити заняття в магістра вищої рунології, але вона чудово розуміла: довго тікати не вийде. Тому, зібравшись із духом, зайшла до навчальної аудиторії.

Приміщення здавалося порожнім. Ще кілька днів тому тут вирувало життя, адже їхня група була найбільшою серед бойових магів четвертого року. Тепер половину адептів відрахували. У величезній аудиторії залишилося лише кілька рядів із рідкими головами. Колись Едельвейс могла ховатися серед натовпу, лишаючись непомітною, та тепер це стало значно важче.

- Едельвейс! - дзвінкий голос порушив її роздуми.

Напівкровка здивовано глянула на блондинку, що активно махала їй рукою. Ця адептка вже потрапляла їй на очі - зокрема, під час зборів з некромантами. Едельвейс вагалася, але місце поруч справді було вигідним. Якщо сісти серед інших адептів, шанс залишитися в тіні хоча б частково збережеться.