Епілог

Кілька секунд Майя зволікала. Постукавши, вона відкрила двері кабінету ректора. Професор Семироз сидів за своїм столом і читав якогось листа. Між брів у нього засіла глибока зморшка.

 — Сідай, — підняв він очі.

Дівчина зняла з плеча сумку і сіла навпроти чародія. Він відклав лист.

 — Все добре?  — насторожено запитала Майя.

Батько глянув на лист, помітно сумніваючись, чи варто про це говорити. Але потім промовив:

 — Лісану Власко вчора знайшли мертвою, хоча її стан до цього був стабільним.

 — З'ясували причини?

 — Ні, явних причин немає. Але не це найдивніше, — чарівник замовк, і зморшка між його брів стала глибшою. — На її руці виявили перстень. Той самий, що я знайшов в лігві першого Чеканника Душ. А її лице... Стражники кажуть, вона усміхалася.

Майя напружено слухала ректора. Вона згадала Руту, її безтурботний вираз обличчя. Її останні секунди були наповнені гарним сном, перш ніж він перейшов у вічний.

Дівчина зціпила зуби, всередині згорнувся тугий клубок.

 — Може, воно й на краще, — почула вона голос батька.

 — Що?  — перепитала Майя.

Батько відповів не відразу. Він глянув на двері, за якими завжди сиділа Лісана. В очах його відбилося щось таке, що Майя не зрозуміла.

 — З пробудженням її очікували тортури, а потім її б «стерли». В якомусь сенсі їй пощастило, як би це жорстоко не звучало...

Майя вражено дивилася на чоловіка, поки той не повернув до неї погляд:

 — Ти хотіла зі мною поговорити. Сказала, розмова не телефонна. 

Дівчина кивнула і стиснула тканину сукні на колінах. Погляд її опустився на стрічку на зап'ясті. Стефан її не побачив, та й ніхто інший теж. Коли Майя намагалася її розрізати, лезо ножиць проходило наскрізь. Намагалася вона і спалити її, але тільки обпекла шкіру. Вона вже і зубами намагалася її перегризти — стрічка навіть не пом'ялася.

Майя вдихнула, бажаючи розповісти батькові про цю проблему, але з губ зірвався німий видих. Горло немов стягнуло, перекривши здатність до звуків. Майя не змогла вийняти з себе ні слова.

Ректор здивовано стежив, як дочка розгублено відкриває і закриває рот, подібно до рибки в акваріумі.

 — Майя?  — спантеличено запитав він. — Тобі погано?

Дівчина злякано подивилася на батька. Вона не могла сказати ні слова, наче її горло наповнювалося водою при одній лише думці поділитися про договір з магом у масці.

 — Горло болить, — прохрипіла, нарешті, вона, зрозумівши, що з таким же успіхом та сама рибка може битися об скло, а те навіть не трісне.

 — Я скажу Корнелію оглянути тебе.

 — Не треба, — похитала головою Майя і піднялася. — Мені потрібно йти.

Вона кулею вилетіла з кабінету. Деякий час швидко йшла по коридору, ледь усвідомлюючи, куди несуть ноги. Звернувши за ріг, Майя притулилася до стіни й стала глибоко дихати. Паніка голосно стукала з пульсом в скронях. Дівчині хотілося кидатися з одного кутка в інший, як дикій кішці, замкненій в тісну, задушливу коробку.

По коридору пронісся дзвінок. Майя згадала, що потрібно йти на урок Чароплетіння. І, як не дивно, думка про те, що мадам Пуфа не терпить запізнень, привела її до тями швидше ляпасу. Майя відштовхнулася від стіни й поспішила на заняття.

Вона глянула на стрічку, яка стала їй кайданами. Нічого, у неї є час подумати над цим. Вона придумає що-небудь, як робила це раніше. Якщо на те пішло, вона навіть Маскарону не дозволить розпоряджатися своїм життям. Всього три ночі — не так багато. А потім він її відпустить.

 «Адже відпустить?»  — стиснула губи Майя.

 ***

Вона чекала, що одногрупники будуть на неї коситися через витівку під час зборів. Але вони її здивували: вирішили не коситися, а прямо підходити й питати. Їм хотілося дізнатися хоч якісь подробиці про те, що трапилося. Особливо їх цікавило, чи правда Майї довелося битися з темною чаклункою. Дівчина здивувалася, від кого просочився цей слух, але заперечувати не стала. Лише акуратно згадала, що в якомусь роді її врятував дах академії.

 — Схоже, зносити дах — це твоє покликання, — зауважила їхня староста Олівія.

Майя не заперечувала. Головне, що ніякої напруженості між нею й одногрупниками не залишилося. Все несподівано прийшло у звичний навчальний процес. Напевно, це ще одна особливість жителів Чарогір’я: швидко повертатися до повсякденного життя.

Кілька разів Майя бачила, як зі схожими питаннями підходили до Ельдара. Однак хлопець уникав небезпечних тем, як він це він вміє. Це додало його репутації таємничого адепта ще більше чуток, але навряд чи це його турбувало.

На перервах вони так ні разу не заговорили. Їх весь час оточували інші учні, і піти непомітними було неможливо. Урок Алхімії у них в той день був останнім. Майя перетнулася з Ельдаром біля виходу. Той люб'язно поступив їй дорогу.

Коли їхні очі зустрілися, його погляд став таким глибоким, що їй здалося, що вона от-от потоне. Ельдар усміхнувся звичною кривою посмішкою, і серце Майї пропустило удар. Вона спішно вийшла з класу. І коли побачила, що Ельдар пішов поруч, їй довелося докласти чимало зусиль, щоб виглядати спокійною.

Вона йому подобається. Навіть попри те, що вона дочка чарівника, який начепив на нього нашийник. А що стосується Майї, то Ельдар їй не подобається: вона його кохає. І це відрізняється від усього, що вона відчувала до цього. Навіть від усього, що представляла. Вона кохає його настільки сильно, що це причиняє біль.

 — Майя, — сказав Ельдар, зупиняючись. Вона теж зупинилася. Вони не говорили понад тиждень, і Майя не хотіла, щоб він здогадався, як вона рада чути його голос. — Я давно хотів з тобою поговорити.

Дивлячись на нього, Майя ледве стримувала посмішку. І це виявилося дивовижним: з ним вона навіть забула про недавній страх. Думка про неминучу біду відступила. І все тому, що Ельдар зараз стояв поруч. Але ж він навіть не здогадувався, яку беззахисність і силу одночасно дає їй. Майя не відразу вловила сенс його слів, і лише коли він взяв її праву руку, вона затамувала подих: