Розділ 27. Ритуал (2)

Тут повітря було ще густіше. Босими ногами Майя відчула як гріє і пульсує магія у камені під ногами.

В руках жінки щось блиснуло. Три монетки з дзвоном впали на плити, зробили одне коло навколо господині й розкотилися по боках нижньої сходинки. На їхніх поверхнях майнули руни, серед яких Майя встигла прочитати закляття зв’язування.

Лісана щось промовила, монетки спалахнули. Від них по колоні піднялися, немов змії, золоті ланцюги й обвили Майю, щільно прив'язавши до кристала. Магія від золотих ланок проникала під шкіру, від чого ті немов впивалися в тіло голками. Дівчина глянула через Завісу і зрозуміла, що ланцюги виділяють скверну. Іншої магії від висмикнутих магічних душ не варто чекати.

Дівчина побачила, як батько піддався до неї, але двоє повалили його на коліна і підняли йому голову, щоб він дивився на дочку, але не рухався. Секретарка глянула на ректора, і в її погляді відбилося захоплення. Це видовище для нього. Він повинен бачити, як його дочка буде страждати й вмирати від рук тієї, у якої він забрав коханого.

Лісана піднялася до дівчини. Майя сподівалася, що її обличчя не сильно видає жах, що скував її не гірше ланцюгів. Це її останні хвилини, і усвідомлення цього позбавляло можливості думати тверезо. Але вона все одно намагалася виглядати гідно. Мабуть, це найдурніша її звичка — намагатися виглядати в очах батька гідною. І вона чіплялася за неї, адже зараз це було єдиним, що не давало їй зірватися.

Відчуваючи удари в скронях, Майя подивилась на Ельдара. Той, як і раніше залишався зосередженим. Не можна зрозуміти, про що він думає. Але ж вона так і не встигла йому сказати найголовнішого...

Майя повернула погляд до Лісани, чий вираз тепер нагадував тріумф упириці, яка ось-ось відкусить частину плоті у своєї здобичі. Чародійка піднесла руку з рукавичкою до грудей Майї.

— Тролячий Кристал, — раптом порушив тишу голос Ельдара. Лісана зупинилася і повернулася до хлопця. Той швидко продовжив: — Так зветься мінерал цієї колони. Хороший магічний провідник, відмінний матеріал для вівтарів. Попри свою криваву репутацію, популярний у чарівників...

 — Яхонт Червоний, я знаю, що ти хлопчик начитаний, — роздратовано відповіла Лісана, не чекаючи такого нахабства, — але якщо скажеш ще слово, я накажу насипати тобі на язик стружки горобини.

 — І все ж я скажу, бо життя мені дорожче язика, — нітрохи не зніяковів Ельдар. — У ритуалах з його участю є строгі вимоги. Помилка може призвести до смерті учасників.

Кілька найманців напружено подивилися на хлопця, а потім на Лісану.

 — Про що він говорить? — подав голос один з магів.

Жінка роздратовано глипнула на чоловіка, потім оглянула насторожені обличчя інших.

 — Я зрозумів, що ви хочете зробити, — продовжив Ельдар. — Посилити магічне джерело. Тролячий Кристал, окроплений жертовною душею й кров'ю, почне витягати з землі більше магії. Магія притягує магію. Чим більше енергії дати йому зараз, тим більше він буде брати сили із землі у майбутньому...

 — Ми не на уроці, я не поставлю тобі «відмінно» за правильну відповідь, — скривилася Лісана.

 — Мене не оцінка хвилює, а моя шкура. Я навіть готовий вам віддати Цар Самоцвітів, якщо ви дасте мені свободу.

 — Вирішив зараз торгуватися? — вигнула брову чародійка, проте в її очах раптом відбився інтерес.

 — Я сподівався піти з академії. Але мій перший план провалився. Я не дурень, щоб упустити нову можливість, — повів краями губ Ельдар. — Я не хочу вмирати. Принаймні, не так безглуздо.

Лісана опустила спрямовану на Майю руку і повернулася до хлопця:

 — Про що ти говориш, Яхонте Червоний?

 — Про кров, леді Лісана. У подібних ритуалах є сувора вимога до крові першої жертви.

 — Я знаю. Кров молодої, невинної, наповненої магією дівчини, — швидко перерахувала чародійка умови, мабуть, завчивши це правило на пам'ять.

 — Замініть жертву, — впевнено промовив Ельдар. — Вона не підходить.

Повисла тиша. Лісана втупилася на юнака, але той нічого більше не сказав. Жінка стала розглядати Майю, немов пояснення має бути написано у неї на обличчі. Однак дівчина сама не розуміла претензію і тільки розгублено кліпнула. Обличчя Лісани злегка витягнулося від якоїсь здогадки, і вона зло схопила дівчину за підборіддя.

 — Відповідай, Майє Семиіроз, ти ще дівка?!

 — Що? — розгублено дивилася на неї Майя.

 — Ти ще дівка? — вимогливо повторила питання Лісана.

 — Хто в такому зізнається, — єхидно зауважив Ельдар.

Лісана роздратовано глянула на нього:

 — А ти звідки знаєш?

 — Звідти, звідки знаю й про три плямочки біля її серця.

Лісана на мить завмерла, потім грубо розв'язала шнурівку на горловині сукні Майї, подряпавши їй шкіру гострими напальчниками, відтягнула тканину і глянула на три маленьких шрами посеред її грудей. Жінка прибрала руку від вирізу та гнівно подивилася на Ельдара.

 — Зрозумійте правильно, леді Лісана, — винувато посміхнувся хлопець. — На ній не було написано: «Руками не чіпати, матеріал для ритуалу».

Серед найманців пройшовся тихий смішок. Лісана зиркнула, і маги відразу замовкли.

 — Замінити? — обережно запитав один. — У нас тут ще сім дівчат.

Лісана повернулася до Майї. Вигляд мала такий, немов у дитини вирвали з рук довгоочікувану цукерку і тепер намагалися підсунути прісний сухарик.

 — Поки що ні, це треба ще перевірити, — взявши себе в руки, промовила вона. — Несіть сюди мою сумку.

Майя напружено стала спостерігати, як жінка спішно перебирає свої речі, намагаючись щось знайти.

 — Ні, я не могла так прорахуватися... — бурмотіла Лісана.

Дівчина не розуміла, що задумав Ельдар. Чи був це якийсь план або він просто намагався виграти їй час. Але для чого? Допомоги нізвідки чекати, і всі вони зв'язані. Але зараз Майя хапалася за кожну секунду, що тримала її на цьому світі.

 — Не дивуйтеся так, професоре Семироз, — відволік Майю від Лісани голос одногрупника.