Розділ 26. Пастка замкнулася (2)

Майя злякано обернулася до дверей. Чарівні виноградини у неї закінчилися, а магія проти чужинців погано працює. Звичайно, навіть захист плаща можна пробити, але удар повинен мати потужну силу. Навряд вона чи Ельдар в його стані так зараз зможуть.

Хлопець, попри на рану, досить швидко встав, підійшов до парти зі своєю сумкою. Витягнув з неї чорнильну ручку і подивився на гострий наконечник.

 — Сховайся.

Дівчина озирнулася. В аудиторії крім парт і столу, ховатися й ніде. Майя забігла за вчительський стіл і присіла. Ельдар встав за дверима, перехопивши ручку так, щоб зручніше завдати удар. Незабаром Майя теж почула тихі кроки в коридорі. Двері повільно відчинилися. Майя побачила людину в темній мантії, обличчя якої ховав морок.

Ельдар рвонув вперед, направивши ручку в шию противника. Однак тут же завмер і подивився в обличчя в темряві. Ручку він зупинив у самого горла невідомого. Застиг й противник, приставивши до живота Ельдара чорний клинок.

 — Яхонт Червоний, що це значить? — запитали раптом сердито.

Майя здригнулась, пізнавши голос, і вискочила з-за столу. Ельдар відступив. Людина вийшла на світло, і на адептів похмуро подивився ректор академії.

 ***

 — Ти в порядку! — радісно видихнула Майя.

 — Я з чого мені бути не в порядку? — глянув на неї чоловік. — Ти ж залишила мені голову на місці.

Дівчина нервово хмикнула, але утрималася від коментарів. Однак думка, що батька її витівка явно зачепила, виявилася неочікувано приємною.

 — Я був у місті, коли відчув щось дивне в академії, — сказав чоловік, проходячи в аудиторію.

 — Відчув? — перепитала Майя.

 — Головний ключ від академії дає мені знати, якщо у магічному забезпеченні Тайлогос йдуть збої, — пояснив чарівник.

За ним до кабінету увійшла налякана Лісана.

 — Ви теж тут? — здивовано глянула на неї Майя.

 — На жаль, — напружено зітхнула секретарка. — Рада, що з вами все добре, пані Майє. Я хвилювалася за вас і шукала по академії. Про всяк випадок вирішила пройтися навколо замку. А коли повернулася, то побачила цей мох і злякалася... Не знала, куди бігти! Мені ще пощастило зустріти професора Семироза по дорозі, — з проблиском радості глянула вона на чародія.

 — Мені шкода, що я доставила вам клопоту, — щиро сказала дівчина.

Зловив погляд батька, вона демонстративно замовкла, підкреслюючи тим, що шкода їй тільки перед Лісаною.

Ельдар сперся на стіну. Майя тільки дивувалася, як він швидко зреагував на загрозу у його-то стані. Вона допомогла йому сісти на стілець за найближчу парту.

 — Що тут сталося? — звернувся ректор до хлопця. — Ти знову з кимось побився?

 — Якби я бився, бинтували б не мене, — примружився Ельдар. Дивно, у нього ще є сили на суперечки з її батьком. — Наша група прийшла на консультацію до професора Білозора, коли вони напали, — вже серйозно повідомив він.

 — Хто? — чарівник оглянув парти з залишеними сумками.

 — Не знаю. Але вони забрали всю групу і Корнелія.

На обличчі хлопця промайнула тривога. Це дало Майї зрозуміти, що він хвилюється за професора Білозора. Ректор насупився, а потім повернувся до секретаря.

 — Лісана, будь ласка, постій біля входу. Якщо почуєш кроки або щось підозріле, тихо зайди й повідом.

Жінка кивнула і вийшла в коридор.

— А тепер по черзі, — повернувся чарівник до адептів. — Хто забрав всіх учнів і як це сталося?

Майя перезирнулася з Ельдаром. Він став розповідати першим. Як виявилося, професор Білозір уже закінчував консультацію, та раптом хлопець відчув слабкість. Коли Ельдар прокинувся, був уже прив'язаний до стільця, зі стрілою в грудях — від болю він й прокинувся, а йому в обличчя посміхалася незнайома противна пика. Тоді забирали останніх учнів. Закінчив хлопець тим, як його врятувала Майя. Професор Семироз повернувся до дочки.

Дівчина розповіла від того моменту, як помітила підозрілих силуетів на краю поля. Вона знову спробувала згадати, що сталося коли вона заснула. Відчувала, що упускає щось важливе. Але загублений сон тільки дражнив її думки. Ховався на задвірках пам'яті наче невловна тінь. Їй довелося пропустити цю частину та продовжити з пробудження.

Коли вона обмовилася про Хрип-Костолома, помітила у вираженні батька дивну зміну. Ось тільки вона не зрозуміла, чи це тривога або невдоволення її самоуправством. Професор Семироз слухав її мовчки. Лише в кінці запитав:

 — То ти весь час була у саду?

Майя на мить завмерла і ледве втрималася, щоб не глянути на Ельдара.

 — Поблизу, — пробурмотіла вона, уникаючи точної відповіді.

Пояснювати, що вона забула в кімнаті одногрупника, Майя ніяк не збиралася. Та й з чого їй взагалі перед цією людиною тепер виправдовуватися?

Батько зміряв її пильним поглядом, але поставив запитання, що застало Майю зненацька.

 — Раз всі сплять, як ти прокинулася?

Дівчина розгублено моргнула і знову спробувала відновити спогади. Але все, що вона пам'ятала — її розбудило почуття падіння.

 — Гаразд, — видихнув ректор і глянув на блідого Ельдара. — У тебе дійсно Цар Самоцвітів?

Хлопець не поспішав з відповіддю. Волів приховати цей факт, однак кивнув. Професор Семироз зігнув брову, але не став вдаватися в подробиці. Зараз не на часі.

 — Якщо їм потрібен камінь, навіщо вони забрали інших? — запитав він.

 — Навряд чи їм потрібен тільки камінь. Можливо, я зможу знайти їх по запаху. Однак... — Ельдар стиснув бліді губи. — Я дещо виснажений.

Ректор опустив погляд на його перев'язані груди, на яких проступила невелика плямочка крові.

 — Майя, відвернися на хвилину.

 — Що? — не зрозуміла дівчина.

 — Мені потрібно надати допомогу Ельдару.

 — І що, мені не можна це бачити?

 — Майя, він має рацію, — глянув на неї хлопець.

Дівчина здивовано повела бровами. Але обидва дивилися на неї з очікуванням. Вона розвернулася, але зробила це так, щоб бачити краєм ока тіні батька й Ельдара на стіні. Аудиторію освітлювала лише одна відьмина свічка на столі. Майя бачила, як в руці батька з’явився кинджал, який він підніс до своєї лівої долоні й провів по ній. Ніж змінився на щось, схоже на чашу. Батько тримав деякий час долоню над чашею, а потім простягнув Ельдару.