Розділ 24. Перед бурею (1)

Ельдар піднявся в сад на даху. Він припустив, що шукати Майю потрібно саме тут. Сад для них став місцем, де добре ховатися від усього світу. Якщо вона ще не покинула Академію, то, швидше за все, прийшла сюди.

Він знайшов її в одній з оранжерей в самій глибині. Підібравши коліна, вона сиділа на коренях під широким листом якоїсь тропічної рослини. Ельдар бачив, як вона притискає долоню до рота і безшумно схлипує. Так безшумно, немов вчилась цього не один раз.

На секунду він розгубився. Можливо, Майї хотілося побути на самоті, і йому не варто зараз її чіпати. Але він не зміг залишити її. А якщо вона піде з Академії й більше не повернеться... Ні, він зараз точно не залишить її.

Ельдар підійшов до неї й мовчки накинув на її плечі свою накидку. В саду було прохолодно, а вона залишилася в одному легкому платті. Майя підняла на нього голову, але відразу відвернулася, ховаючи опухлі очі.

Ельдар мовчки сів поруч. Варто сказати «все буде добре» або щось в цьому дусі. Але він пам'ятав, як були огидні йому самому ці слова, коли багато років тому дорослі намагалися його втішити, поки він стояв над кам'яними плитами з іменами своїх рідних. Тоді це «все буде добре» звучало, як паршивий жарт. Коли трапляється щось погане, краще говорити «так, все погано, але ти прорвешся». Це хоча б схоже на правду.

Він почав перебирати сотні тем, щоб хоч щось їй сказати. Але в голову нічого путнього не приходило.

 — Я повинна була зрозуміти це відразу, — тихо промовила Майя.

Ельдар глянув на неї.

 — Його лист тітці Еммі й рукавички...

 — Він передав тобі рукавички, — згадав він, про що казала Майя.

Дівчина кивнула і розповіла йому, що сталося до початку іспиту.

 — От мерзотник, — процідив Ельдар, але, глянувши, як змінилося обличчя Майї, стримано додав:  — Ти могла постраждати серйозніше, ніж просто легке обмороження. Він здурів чи що?.

Майя опустила очі. Так, їй хотілося кричати й тупотіти ногами, посилаючи на батька всі відомі й невідомі прокляття. Але чого вона чекала? Він з самого початку дав їй зрозуміти, що не бачить для неї тут місця. І, що найгірше, так це її сліпа віра в протилежне. Адже сама ж навіть думки не допустила, що його жест доброї волі — пастка. Настільки хотіла вірити, що він, нарешті, оцінить її старання.

Коли оголюєш своє серце, сам винен в тому, що отримуєш — Майя не пам'ятала, де почула цю фразу, але тепер точно розуміла її зміст.

Вона стиснулася, намагаючись стати ще меншою. Усередині зяяла порожнеча, немов її душу вивернули навиворіт і витрусили все, що там було.

 — Мені шкода, Ельдаре, — сказала вона. — Ти прорахувався, вирішивши укласти зі мною угоду. Я — остання людина, яка може наблизитися до батька.

Ельдар глянув на неї й раптом усміхнувся, немов вона сказала якийсь жарт.

 — Так, схоже на те, — погодився він. — Тільки цей прорахунок кращий за сотні перемог.

Майя здивовано глянула на хлопця. Він ніжно дивився на неї. Напевно, вона була б на сьомому небі від щастя, якби тільки зараз могла це відчувати.

 — Чи можу я залишитися у тебе сьогодні на ніч? — запитала Майя. Побачивши зміну на обличчі хлопця, вона поспішила уточнити: — Мені треба десь переночувати. Не хочу сьогодні повертатися додому. Раптом мене там зловлять і посадять під варту. Я ж ніби як напала на людину...

Ельдар хмикнув:

 — Ніхто тебе нікуди не посадить. Ніхто не постраждав, а в Академії магія не заборонена. Їм нема чого тобі пред'явити.

Він піднявся і запропонував Майї руку:

 — Але залишайся, так довго як забажаєш.

***

Майя поклала на скриню накидку і втомлено сіла на ліжко. Магічне виснаження не минуло для неї непомітно. Хоч професор Білозір сказав, що її резерв здатний швидко відновлюватися, вона відчувала себе випитої до краплі.

Ельдар повісив свій темно-синій плащ на вішалку, залишившись в тонкій чорній сорочці без рукавів. І навіть зняв хустку, що приховує нашийник. На питання про Кароліну хлопець відповів, що та з ранку втекла в сад.

Він пішов за стіл зі скатертиною. Деякий час Майя спостерігала, як він заварює чай. Перевага  чарівника в тому, що в дрібних побутових справах тобі навіть вогонь не потрібен. Ельдар налив в невеликий казанок води, заклинанням скип'ятив її, дістав металеву банку і кинув звідти сушених листочків і трав. Він підніс дівчині чашку. Запахло м'ятою і гірськими травами.

Майя обережно зробила кілька ковтків. Тепло розлилося по тілу.

Хоч на іспиті вона гордо заявила, що вільна йти, куди хоче, зараз не уявляла, куди попрямує. Тепер вона стала офіційно бездомною кішкою. І гадки не мала, що чекає її завтра. Але назад дороги немає. Та й не хотілося повертатися. Жити як раніше вона все одно вже не зможе. Вона більше не буде мовчки слухати, як її життям розпоряджаються і вирішують за неї, що їй краще. Ні, в ту клітку вона не повернеться.

Вона зробила ще кілька ковтків. Чай зігрівав тіло, але не душу. Там як і раніше панувала крижана пустеля.

 — Значить, все закінчилося, — сказала Майя, відставляючи чашку.

 — Ми можемо поговорити з Корнелієм. Я йому не довіряю, але від нього в таких питаннях може бути користь.

 — Ні, я не зможу тут вчитися. Не зможу бачити його... — вона замовкла, зціпивши зуби.

Навіть боляче називати його тим, ким він їй припадав. Бажаючи відігнати важкі думки, вона обережно доторкнулася до сухого вогненно-червоного листка клена на узголів'ї ліжка.

 — То як працює магія лісового народу? Ти обіцяв показати.

Ельдар зняв листок, сів біля Майї й прошепотів:

 «Сміх і плач він забере,

У світ невагомий віднесе.

Де ніщо не має мети,

Там до світанку забудеш все ти».

Його зіниці витягнулися, очі спалахнули срібним вогником. Прожилками листка до руни заковзали іскорки, і символ налився кривавим світлом. Майя завмерла, коли її слуху торкнулася мелодія. Легка, солодка і ледь помітна. Немов сопілка звучала десь далеко, але з тим у самого її вуха.