Розділ 23. «Відрахована» (2)

Перше, що пробилося крізь безмовний морок, це тепло. Воно охопило серце, а потім запульсувало по тілу, зігріваючи до самих кінчиків пальців.

Майя розплющила важкі повіки. Спочатку побачила обличчя батька. Бліде і зосереджене. Він стояв біля професора Білозора, який сидів на колінах. Декан лікарів тримав над її грудьми руку в білій рукавичці, де оберталося кілька магічних кіл. Від них йшов жар, що проникав у тіло Майї й досягав самого серця.

За чоловіками стояла юрба адептів. Серед них Майя побачила напружене обличчя Ельдара. Він мав вигляд, наче готовий кинутися до неї. Але професор Білозір в цей момент підняв на нього голову і злегка повів нею, попереджаючи хлопця залишатися на місці.

 — Леді Майє, — сказав декан, помітивши, що дівчина відкрила очі, — ви чуєте мене?

Майя злегка кивнула. Здається, вона все ще лежала біля чаші, але сніг навколо пропав. За батьком стояв професор Чуб, роблячи якісь маніпуляції над чашею. Повз його руки ковзав пар, що як довгі локони, спіраллю занурювався в чашу. Туман заповнював весь зал. Значить, заклинання Майї знешкодили й тепер приводили амфітеатр в порядок.

 — Що сталося? — запитала Майя.

 — Ви перестаралися з магією, — м'яко вимовив професор Білозір. — Знову.

 — Перестаралися?

 — Так. Ви вклали майже весь запас резерву. Все вийшло, як і тоді.

Майя вражено подивилася на вчителя. Вона погано пам'ятала останні миті перед втратою свідомості, але як же вона могла переборщити з магією? Адже вона добре контролювала її. Всі ці місяці вона витратила на її приборкання, тоді як...

 — З вами все буде добре, — прийняв її сум'яття за страх лікар. — З вашим резервом ви швидко прийдете в норму.

Майя почала сідати, і професор Білозір притримав її за плече. В очах трохи потемніло від різкого підйому.

 — Я зможу далі складати іспит? — повернулася вона до декана.

 — Навряд чи.

Майя підняла очі на батька. Він був похмурий і явно роздратований.

 — Тобто, я складу його пізніше?

Професор Семироз відповів не відразу. Він на мить примружився, немов звір, готовий кинутися на здобич. Це була майже невловна зміна, але Майя її помітила.

 — Я ж уже попереджав вас, леді Майє, — блиснув в його чорних очах недобрий вогник.

Хоч Майю все ще гріло тепло магії професора Білозора, по спині у неї побігли сироти. Вона відчула небезпеку, що проступила в металевих нотках голосу ректора.

І раптом ясно згадала, як в минулий раз вона лежала в ліжку медпункту, а він попередив її про заходи. Він не уточнив, але Майя і так знала.

 — Але це непорозуміння... — хотіла пояснити все вона.

 — Я не буду це більше обговорювати, — відрізав професор Семироз. — Я відповідаю тут не тільки за вас, леді Майє. Може, ви й не хотіли, але наразили, крім себе, і інших учнів на небезпеку. Раз ваша магія така непередбачувана, їй не можна давати волю. Заради вашого ж блага. Ви недостатньо контролюєте її.

— Професоре Семироз, дайте хоча б...

 — Досить, Майя, — обірвав її чоловік, вирішивши покінчити з формальностями. — Я дав тобі досить часу. Більше чекати не збираюся.

І це був той стрибок хижака, котрий не залишив Майї шансів.

 «Ти відрахована», — читалося в очах батька.

На мить Майї здалося, що вона летить в прірву. І від раптовості навіть не може поворухнутися. Вона розгублено дивилася на ректора. Те, що відбувається, їй стало здаватися сном. Кошмаром, від якого вона ось-ось прокинеться.

Але секунди йшли, а кошмар продовжувався. Батько стояв над нею, в очах його читався все той же вирок. Потім він розвернувся. Адепти відразу розступилися перед ним. Їхні обличчя висловлювали здивування. Напевно, ніхто з них не думав, що їхній ректор зрештою виставить з академії свою дочку.

Спостерігаючи за його спиною, Майя раптом почула стук коліс поїзда. Він знову уносив її з дому...

Вона стиснула кулаки, нігті вп'ялися в долоні. Біль змусив її прийти до тями. Вона глянула на руку, потім на другу. На ній не було рукавичок. Рукавичок, які їй передав батько...

Думка пронеслася в голові, струснувши її, немов від відра крижаної води. Вона підняла очі до чоловіка, який збирався піти.

 — Де вони?! — піднялася вона на ноги. — Де рукавички?!

Батько розвернувся.

 — Ваші рукавички тут, — вказав професор Білозір на пару рукавичок біля нього.

Майя одразу впізнала свої старі потерті рукавички.

 — Де інші рукавички? — втупила в батька погляд Майя.

 — Які рукавички? — запитав ректор.

Майя вражено завмерла. Всі осколки раптом склалися, показавши їй усю картину. І розуміння полоснуло її, немов батогом. Воно розсікло бажану ілюзію, і звідти, немов гній, вилізла жорстока, мерзенна правда.

 — Що ти мені передав, — не відводила погляд від батька Майя. — Лісана принесла мені їх.

Професор Семироз злегка зігнув брову. І це було настільки природне здивування, що, якби Майя не знала правду, сама б повірила в його розгубленість.

 — Лісана, — знайшов він поглядом секретаря в натовпі.

Жінка напружено вийшла.

 — Я передавав адептці Майї Семироз рукавички?

 — Ні, — відразу відповіла секретарка.

Ректор подивився на дочку.

 — Схоже, виснаження вплинуло на твою уяву.

У Майї збилося дихання. Від такої брехні в обличчя вона на мить втратила дар мови. Вона хотіла знайти в натовпі Стефана, адже він сидів з нею поруч. А потім згадала, що в цей момент одногрупник відійшов привітатися з хлопцем зі старшого курсу майстрів і навряд чи чув слова Лісани.

 — Якісь ще питання? — запитав батько.

Його голос звучав так спокійно, майже безтурботно. Але Майю від того пробило тремтіння. У неї не було доказів. Її слова проти шановного чародія і ректора Академії не матимуть абсолютно ніяких шансів. Адже інші не раз бачили її помилки й промахи. Він все прорахував.

 — Я говорив тобі, що до магії треба ставитися серйозніше, — сказав батько, спостерігаючи, як на її обличчі проступає усвідомлення програшу.