Розділ 20. Лист (1)

Годинник відбивав останні хвилини уроку. Дощ тарабанив по вікнах кабінету історії. Професор Лан походжав між партами, поки група юних чарівників, втупившись у свої папірці з питаннями, писала про останню пройдену тему «Укладення договору з Тим Хто в Сутінках Таїться щодо Лісу Тисячі Шепотів».

З дзвінком вчитель почав збирати листи. Деякі адепти спішно дописували останні рядки. Майя була однією з таких. І коли професор Лан зупинився біля її парти, вона так натиснула на олівець, що той зламався.

 — Спокійніше, леді Майя, — посміхнувся учитель. — Тут вам не темні хащі. За неправильну відповідь я вас не з'їм.

 — Це заспокоює, — протягнула йому листок Майя.

Вона зібрала речі і підійшла до дверей.

Після подій з навалою щурів і дослідження Підземелля пройшло півмісяця. Почався передостанній тиждень осені, дощі йшли по кілька разів на день, заливаючи майже всі дороги.

Майя встала біля стіни і поправила поділ сукні — Лісана надіслала їй кілька теплих і симпатичних нарядів на холодну пору. Сьогодні вона одягла оксамитове ультрамаринове плаття і корсет з сріблястими візерунками. І якщо на початку навчального року Майя віддавала перевагу тунікам і штанам, як показник свого бойового настрою. То останні дні частіше одягала сукні. Для себе дівчина це виправдовувала тим, що вона все-таки леді і не повинна про це забувати. А ще...

Почувши знайомий голос, Майя підняла очі на Ельдара, який проходив повз. Він затримав на ній погляд. Вона вже хотіла підійти до нього, як поруч з ним виникли Вівіан і Ян. Майя так і застигла на півдорозі. Ельдар глянув на неї, мовляв, все добре? Отримавши легкий кивок, він вийшов з приятелями в коридор. Дівчина чула, як однокурсники віддаляються, бадьоро щось обговорюючи.

Майя видихнула. Вона розуміла — їм не варто привертати до себе увагу. Але іноді порив йти до Ельдара випереджав її тверезі думки.

 «Недобре, зберися заради навчання!»  — подумала вона, хоча вже знала, що знову все на світі забуде, коли загляне в сині очі або почує низький оксамитовий голос.

Майя заплющила очі, струшуючу видіння. Адже саме через такі думки вона вчора, повернувшись після занять з Ельдаром, не змогла як слід підготуватися до уроку Історії Чарогір’я. За що їй було щиро соромно перед професором Ланом. Залишалося сподіватися, що він не сильно буде хапатися за голову, читаючи відповідь Майї, де вона половину прізвищ і дат написала на чистій фантазії.

До неї підійшов Стефан, поправляючи чубок з білою прядкою — зазвичай це означало, що він напружено про щось думає. Вони попрямували до сходів в холі, щоб звідти піднятися в кабінет Зілля і Настійок. За вікном грохнуло.

 — Кажуть, у цьому році ллє більше звичайного, — поділився Стефан. — Думають, це лісові демони погоду нагнітають.

 — Навіщо їм це?

 — Як же навіщо? Бар'єр навколо міста хоч і пропускає дощі і вітри, але коли вони дуже сильні, він слабшає. З'являються щілини, через які в місто може пробиратися всяка неприємна живність. Та й Маскарон, кажуть, в таку погоду виходить на прогулянку.

 — Маскарон гуляє в дощ? — запитала Майя.

 — Так, коли хмари згущаються і місто порожніє. Хлопці з гуртожитку розповідали, що бачили його кілька разів в цьому році.

 — І як вони зрозуміли, що це Маскарон? — з недовірою повела бровою Майя, сумніваючись, що той просто підійшов і привітався.

 — Ну так по білій масці, — обвів обличчя Стефан, — як ще?

 — Масці, — повторила Майя і через невелику паузу запитала. — Як думаєш, яке воно — обличчя Маскарона?

 — З огляду на те, що він століттями має справу з темною магією, воно повинно бути потворним — темна магія отруює все живе. Навіть чорнокнижники від неї страждають. Їх тіла руйнуються повільно, по краплі, як і їх душі.

 — Але Маскарон не сам займається темною магією, — зауважила Майя. — Адже він завжди використовує інших.

 — Тоді його обличчя може бути яким завгодно. Таким, як у мене, — зловісно посміхнувся хлопець. — Таким, як у тебе. Як у будь-якого з нас.

Майя мимоволі озирнулася. Повз проходили адепти, і дивно було думати, що хтось із них може виявитися тим самим знаменитим створінням темряви і хаосу.

 — Та не хвилюйся, в академії його навряд чи зустрінеш, — здогадався про її думках однокурсник. — Хіба що він вирішив з легендарного лиходія стати легендарним лиходієм з освітою.

 — Ну так, без освіти зараз важко влаштуватися, — погодилася Майя.

Стефан хмикнув і поплескав її по плечу. Зараз про Маскарона не говорив тільки ледачий. У місті час від часу тривали неприємні події за участю темних чарівників, але всі насправді чекали якоїсь глобальної події. Передчували, як розважальне видовище.

Майя і Стефан піднялися по центральних сходах, коли за поворотом зустріли секретаря ректора. Лісана несла важку стопку паперів, яка ось-ось погрожувала розпастися. Стефан і Майя запропонували їй допомогу, на що та відразу радісно закивала.

 — Так ніяково доставляти клопотів адептам, — поправила вона окуляри, які сповзли, коли у неї забрали частину паперів.

Як відразу помітила Майя, жінка була в капелюшку. Не такому помпезному, як у мадам Пуфи — ту ще рискни переплюнути, а милому кокетливому капелюшку з парою блідих квіточок, щоб не сильно виділялися на тлі суворої сірої форми. Майя мимоволі посміхнулася — і все-таки навіть такі ділові мишки, як секретар батька, теж бажали виглядати модно.

Вони зайшли в дирекцію і поставили папери на стіл поруч з іншими стопками.

 — У вас так багато роботи, — співчутливо оглянув документи Стефан.

 — Бюрократія завжди тяжка ноша секретарів, — зітхнула Лісана і глянула на дівчину. — Пані Майя, у вас є хвилинка?

Майя кивнула. Стефан пішов на урок. Лісана ніяково потопталися на місці, а потім сіла на диван і показала адептці зайняти місце поруч.

 — Мені дуже соромно зараз, — зізналася Лісана. — Я зазвичай ніколи не обговорюю справи професора Семіроза, і вже тим більше його особисті листи, але і мовчати знаходжу зовсім неправильним — вчора я принесла йому лист від вашої шанованої тітоньки Емми...