Розділ 19. Таємні спогади (3)

Марення щезло. Майя закліпала, фокусуючи погляд. Боковим зором помітила, як Ельдар тримає долоню на очах Луки. Але Майя все ще відчувала, що земля хитається під ногами наче човен. Те саме відбувалося і з Лукою. І вони обидва так би й впали, якби Ельдар не допоміг їм, притримавши Майю за талію, а Луку за плече.

Їй знадобився час, щоб повернути собі рівновагу. Вона помітила, як Лука похмуро дивиться на блюдце.

 — Це все? — напружено запитав він.

 — Картини стали повторюватися. Значить, це все, — сказав Ельдар.

 — Але це зовсім не те! — обурився хлопчик. — Це зовсім не важливо!

 — Схоже, твій батько вважав інакше.

 — Але це нічого не пояснює? — підвищився голос Луки.

 — Навпаки, — заперечив Ельдар.

Він підійшов до столу, взяв блюдце, де плавав сизий туман, і зібрав його назад в мішечок.

 — Твій батько не став далі співпрацювати з Верховним Ковен, тому що не поділяв його плани на Армію Тварюк.

 — Які ще плани? — нетерпляче запитав Лука.

Ельдар затягнув стрічку на мішечку.

 — Вони хочуть знайти Армію не для її знищення, а для використання.

 — Це можливо? — запитала Майя.

 — Я не знаю. Але тепер розумію, чому Ждан Стародуб їх зрадив. Він остерігався, що армію з чудовиськ захочуть використати король і його можновладці. Наприклад, почнуть погрожувати іншим державам. За це проти нас можуть озброїтися сусіди.

Майя задумалася. Отримання цілої армії монстрів стало цікаво Верховному Ковену і монарху. Але якщо це спричинить нові війни, то чим вони краще Маскарона або Темного Князя?

 — Твій батько не хотів цього допустити, — глянув Ельдар на Луку.

 — Та мені плювати на все це! — спалахнув хлопчик. — Мій батько ... Він зрадник, — стиснув він кулаки. — Це зовсім не допоможе його повернути!

Він стрімко вибіг за двері.

 — Лука! — поспішила за ним дівчина.

Пробігши повз величезну квітку, вона вийшла з оранжереї. Але хлопчика і слід пропав.

 — Його треба знайти, — сказала вона Ельдару, який вийшов за нею.

Крила плаща одногрупника розправилися. Він змахнув ними, трохи підлетівши над землею, оглянув сад і повернувся.

 — Нічого не видно.

Вони пішли повз дерева, заглядаючи в оранжереї та за чагарники. Раптом Ельдар зупинився і прислухався, а потім завернув за високі рослини, схожі на очерет, тільки зі спіральним листям. Вони підійшли до невеликої оранжереї. Всередині стояв низький акваріум, в якому плавали величезних розмірів лілії всіх кольорів. А за ним Майя побачила світлі кучері маківки.

Дівчина обійшла акваріум. Хлопчик сидів, підібгавши ноги. Його почервонілі очі блищали. Видно, як він намагається стримувати сльози.

 — Як він міг? — просичав він. — Ні, я цього так не залишу. Навіщо він зрадив Ковен? І мене…

 — Він не зраджував тебе, Лука, — сказала Майя, присівши поруч. — Він побоювався, що Ковен використає Армію для нової війни.

 — А мені все одно на Армію або війну! — підняв на неї очі хлопчик. — Віддам спогади Верховному Ковену, — шмигнув він носом. — Раз батько їх залишив, значить, там щось є. Нехай самі розбираються. А я натомість попрошу випустити батька.

Він піднявся і глянув на Ельдара.

 — Де вони?

Хлопець розкрив долоню, показавши мішечок. Лука хотів вже взяти спогади, як Ельдар прибрав руку. Хлопчик здивовано подивився на нього.

 — Що це означає? — насупився він.

 — Нічого особливого, — спокійно повідомив Ельдар, — але перш ніж віддати їх, хочу запитати — ти так легко готовий зрадити свого батька?

 — Чого? — округлилися очі Луки. — Це як розуміти?

— А так, — крокнув вперед Ельдар, і Лука відступив. — Твій батько розумів відповідальність за свою знахідку, — пильно дивився він на хлопчика. — Він передав цю відповідальність тобі. Гадав, що ти зрозумієш. А ти так бездумно готовий звести всі його старання нанівець?

 — Що? — розгубився Лука, але відразу похитав головою. — Без тебе розберуся. Віддавай спогади!

Лука з кулаками хотів накинутися на юнака, але той швидко відійшов. Кулак хлопчика пройшовся по повітрю. Розлютившись ще сильніше, Лука почав кидатися на Ельдара, а той спритно уникав його нападок. Лука навіть не міг доторкнутися до адепта.

 — Поганський демон! — важко дихаючи, зупинився хлопчик. — Всі ви однакові! Ти теж зрадник! Як не віддаси, я прокляну тебе!

 — Як грубо, — зігнув брову Ельдар. — За такі слова дітей зазвичай лозою карають.

 — Я не дитина!

Лука стиснув зуби та з люттю побіг на Ельдара. Той знову швидко ухилився, і малий, який не встиг зупинитися, майже плюхнувся в акваріум. Хлопець притримав його за комір, як цуценя, і відтягнув назад. А потім обхопив за шию рукою ззаду — обережно, та досить міцно. Лука спробував вирватися, але, звичайно, у нього не було шансів.

 — Не дитина, кажеш, — понизив голос Ельдар, його тон став суворим і холодним. — Твій батько поставився до тебе, як до дорослого, так веди ж себе по-дорослому. Те, що ти вирішив зробити, не що інше, як дитячий каприз. Але через цей каприз можуть загинути сотні та тисячі людей. Ти, може, не знаєш, але на війні найбільше страждають саме невинні. Твій батько пожертвував своєю свободою, щоб Ковен не отримав ці спогади. А ти зібрався звести нанівець всі його старання.

Лука стиснув губи та перестав соватися.

 — Я ... — тихо пробурмотів він, — я просто хочу, щоб він повернувся.

 — Упевнений, що вони повернуть тобі батька? Це спогад тільки підтверджує його зраду. Ти тямущий хлопець. Сам розумієш, що не тобі тягатися з найвпливовішими магами королівства.

Він відпустив Луку, а потім за комір розвернув до себе. Глянув хлопчикові в очі, і нехай зіниці його не витягнула, але погляд став настільки моторошним, що навіть у Майї, яка спостерігала за цим всім, пішов мороз по шкірі.

 — Ти готовий за своє бажання заплатити сотнями життів? — примружився Ельдар.

Хлопчик, до цього червоний від гніву, на очах зблід під поглядом юнака.