Розділ 19. Таємні спогади (2)

Весь наступний вихідний Майя сиділа за уроками. Кароліна втекла до Ельдара в академію і повернулася тільки ввечері зі запискою в пащі. У ній одногрупник просив принести завтра камінь і передати йому в саду до занять.

Сівши на підвіконня, Майя глянула на академію, а саме на вежу, де жив Ельдар. Ні, вона не вірила словами Сави. Хоча... Навіть коли Майя питала хлопця про життя в родовому замку, він відповідав якось абстрактно. А потім вміло зводив все до навчання. І це ще більше викликало питань.

Наступного дня Майя встала раненько. Коли вона вийшла, на вулиці ще було темно. Але місто вже повнилося жителями, які поспішали у справах. Опинившись в академії, дівчина відразу направилася на місце зустрічі. Ельдара вона застала на терасі біля поруччя. Позаду його силуету горіли десятки ліхтарів і вітрин Рубінового Бульвару.

 — Спасибі, що допомогла, — привітавшись, сказав хлопець. Майя без зайвих слів передала йому камінь, загорнутий в хустку. — Все добре? — він помітив, що дівчина його розглядає.

 — Так, — відвела погляд Майя. — Як пройшло відпрацювання?

 — Корнелій експлуатував мене цілий день у своїй лабораторії, — кисло згадав Ельдар. — Заставляв варити йому якусь сумнівну жижу.

 — А що батько?

 — Обійшлося без нього.

Як виявилося, коли професор Білозір дізнався про те, що на дверях підземелля стояв ще й кровний замок, він вирішив не повідомляти ректору про злом. І взагалі про пригоди по Підземеллю. Бо це викликало питання, як Ельдар дістав кров Майї. А за це хлопцеві могло влетіти набагато сильніше.

 — Що ж, рада, що у тебе все склалося так вдало, — видавила подобу усмішки Майя.

Одногрупник спантеличено на неї подивився і хотів щось запитати, але дівчина поквапилася в академію.

Уроки в той день пройшли досить мирно. Навіть якось нудно. Мадам Пуфа перенесла опитування на наступний урок і лише читала лекцію. На Травознавстві професорка Хедера сонно пояснювала про користь водоростей, вирощених на спині кікімори. І навіть професор Білозір на уроці Зілля й Настоянок теж не особливо жартував і не фліртував з адептками. Немов всіх різко взяла осіння апатія.

Після уроків Майя вирішила не відразу йти у вежу Ельдара. Замість цього вона попрямувала в бібліотеку, щоб з'ясувати питання, яке не облишало її всі вихідні. Бібліотекарка мадам Калина — низенька, але дуже ділова на вигляд жінка з двома пучками волосся — принесла їй важкий збірник «Магічна зброя часів Війни Трьох Магів».

Сівши в читальному залі, дівчина обережно гортала сторінки старого тому, шукаючи розділ про големів. Їх виявилося понад триста видів. Тут були та бронзові, і дерев'яні, і навіть солом'яні. Складалося враження, що їх тоді ліпили з усього, що потрапляло під руку. Майя постаралася згадати, як назвав підземного голема Ельдар. Вона вела пальцем по назвах, вирішивши, що точно згадає, знайшовши потрібне слово.

 «Могильний голем», — зупинився її палець.

Глянувши сторінку, Майя розкрила потрібну главу. Думка про дивну поведінку кам'яного громили не давала їй спокою. Особливо те, що монстр вимовляв слово «Маска». Думаючи про це на вихідних, дівчина вирішила, що справа в її обличчі. Але коли прочитала розділ, то зрозуміла, що її обличчя тут ні до чого. Могильні големи, попри наявність рук, ніг, голови й навіть здібності до короткої промови, не мають пам'яті на обличчя. Вони сприйнятливі не до зовнішності, а до того, що є суттю їхнього існування, тобто до магії.

Майя відірвала погляд від розділу і підперла підборіддя. З прочитаного виходило, що той голем так різко зреагував не на неї саму, а на її магію. І якщо згадати, кам'яний громила дійсно розійшовся, коли стріла, просочена її маною, влетіла йому в ногу. Втім, це мало що пояснювало, адже магія Майї теж не могла йому зустрічатися п'ять сотень років тому. Та й причому тоді «маска»?

Дівчина задумливо почухала ніс. Може, він говорив про Маскарона? Просто не договорив слово. А Маскарона кам'яне створення цілком могло зустріти під час війни з Темним Князем.

 «Але це знову не пояснює, чому він розсердився на мене», — подумала Майя.

Вона закрила очі, намагаючись привести думки до ладу. З прочитаного напрошувався висновок, що голем просто зламався. По суті, він всього лише зброя. Вона віднесла книжку і поспішила у вежу.

Ельдара застала в компанії Луки. Її одногрупник з Кароліною на плечі сидів на підвіконні та читав конспект по Алхімії. Хлопчик, нетерпляче махаючи ногами, сидів за столом перед мішечком. Так само на столі стояло ще й срібне блюдце. Майя впізнала в ньому артефакт — Ковток пам'яті. На уроках вони його ще не проходили, але в підручнику дівчина встигла дещо прочитати. Ковток пам'яті використовують для прояву спогадів.

 — Майя! — засяяв Лука. — Ми вже тебе зачекалися!

 — Я не знала, що ти прийдеш, — поставила сумку біля столу дівчина. — Вирішив тут переглянути спогади батька?

 — Ну, я ж поки не вмію користуватися магією. Так що сам активувати Ковток пам'яті не можу, — пояснив хлопчик і взяв зі столу мішечок.

Лука глянув на Ельдара. Той зіскочив з підвіконня і підійшов до столу.

 — Я сам ніколи не використовував Ковток пам'яті, — попередив юнак. — Але це нескладна магія, так що проблем не повинно бути.

Він витягнув руку над блюдцем, торкнувся пальцем його краю і повів по ньому. Край блюдця засяяв сріблястим світлом. Коли Ельдар закінчив коло, на поверхні посуду спалахнули символи.

 — Твій хід, — скомандував Ельдар.

Хлопчик взяв мішечок і потягнув за стрічку, розв'язуючи вузол. Лука перевернув мішечок, і з того плавно виповз сизий туман. Потрапивши на центр блюдця, він закружляв, як у вирі. Туман розростався і підіймався, огортаючи блюдце. Побачивши стривожене обличчя Луки, Майя поклала тому руку на плече.

Ельдар взяв блюдце і підніс до хлопчика:

 — Вдихни небагато.

Лука доторкнувся губами до краю блюдця і вдихнув туман. Потім Ельдар підніс блюдце до Майї.