Розділ 18. Неприємності підземні і наземні (3)

Відьмина свічка горіла тьмяно-помаранчевим. Ельдар тримав її перед собою, поки вони йшли за мотком. Хлопець не став створювати вогняну бабку — навіть він втомився від їхніх пригод і вирішив поберегти сили. Вони зробили зупинку, щоб з'їсти бутерброди. Точніше, вони з диким апетитом розправилися з усім запасом за лічені секунди. Майя так зголодніла, що їй вже не заважали ні членистоногі мешканці підземелля, ні бруд і холод.

 — Як думаєш, — подала вона голос, майже доївши другий бутерброд, який Ельдар віддав їй — їх було всього три, — чому я не сподобалася голему?

 — А це важливо?

Хлопець грав з вогником відьминої свічки, водячи над ним пальцем.

 — Для мене — так.

Ельдар опустив свічку, зміряв Майю поглядом і єхидно посміхнувся:

 — Не знав, що тобі до вподоби кам'яні громили.

Дівчина фиркнула. Схоже, одногрупника це вже не хвилювало.

 — Він щось говорив, — згадала Майя. — Ти чув?

 — Я не прислуховувався. Мене більше хвилювало неслухняне дівчисько, яке тікає від голема. — Майя подивилася на Ельдара. Це ж треба, переживав... — Ось що дійсно викликає у мене запитання, — вимовив хлопець. Він раптом схилився до неї та заглянув в очі. Дівчина, яка встигла вкусити бутерброд, від несподіванки так і проковтнула цілий шматок, ледь не вдавившись. — Як ти розрізнила ілюзію на големі? — допитливо розглядав її очі Ельдар. — Це була дуже хороша ілюзія. Ні я, ні Кароліна — а вона чуйна на ці речі — спочатку нічого не помітили.

 — Само вийшло, — напружено поділилася Майя.

 — Невже? — примружився одногрупник. — Мої навіювання на тебе не діють, чуйка навіть на сильні ілюзії — непогані навички для чарівниці-початківця. Не знай я тебе, подумав би, що ти займалася магією раніше.

Майя похитала головою:

 — Тітка Емма не дозволяла мені цього. Та й за законом заборонено. А я не стала б порушувати закон. Я поважаю чарівницьке ремесло і розумію, як важливо дотримуватися правил...

 — Все-все, не заводься, — відсунувся Ельдар. — Просто хочу сказати, що ти чудна.

Майя глянула на хлопця. І як розуміти це: компліментом або зауваженням?

Але, звичайно, Ельдар не став нічого пояснювати. Майя доїла бутерброд, і вони пішли далі. Нарешті, попереду з'явилися двері — жаданий вихід з підземного світу. Дівчині здавалося, вони провели в цих катакомбах цілу вічність, хоча насправді не більше декількох годин.

Кароліна відімкнула замок, і Майя майже з блаженним зітханням вийшла в коридор. І зразу наткнулася на незадоволену гримасу Луки, який підпирав стінку. Однак очікуваного потоку збурень не послідувало. Хлопчик стояв і немов в рот води набрав.

 — Лука, ми тобі все пояснимо, — вирішила сама почати Майя.

 — Я теж чекаю пояснень.

Ельдар, на мить завмерши, відкрив двері ширше і спохмурнів. Посеред коридору стояв професор Білозір.

 — Обидва в мій кабінет, — наказав чоловік. — Негайно!

 ***

Атмосфера мовчання давила. Майя та Ельдар стояли перед столом декана цілителів, а той свердлив їх крижаним поглядом через свої чорні окуляри. Професор Білозір вмів дивитися так, що пробирало морозом до самих кісток. Це відчувалося майже фізично.

 — Я чекаю, — коротко відрубав учитель.

Майя глянула на Ельдара. Вона б розповіла професорові, як було. Але ось її одногрупник мав свої складності з деканом, тому дівчина не поспішала говорити.

Як з'ясувалося, професора Білозора покликав працівник кухні, який спустився взяти борошна і знайшов хлопчика, що голосно сопів в кінці коридору. Хлопчик так міцно спав, що навіть не відповідав. Працівник злякався і побіг прямо до головного лікаря академії. Той прийшов і таки розбудив Луку. Ось тільки як багато хлопчисько розповів вчителю, не ясно. Луку після повернення Майї й Ельдара відправили додому.

 — Мовчите? Ну, добре, — холодно вимовив професор. — Ви змушуєте мене вжити заходів.

 — Напоїте нас зіллям правди?  — глузливо поцікавився Ельдар.

 — Це якщо я захочу вибрати найбезпечніший спосіб змусити вас говорити. І ти таким точно не відбудешся, — уточнив учитель. — Молоді люди, ви порушили правила академії, зламали замок і піддали своє життя небезпеці. Це ставить під удар репутацію всього навчального закладу. Після такого я вправі вас викинути звідси без найменших сумнівів.

Майя напружено стиснула губи. Ельдар, навпаки, задоволено посміхнувся.

 — Звучить непогано. Але не думаю, що мені так пощастить.

 — Ти маєш рацію, Яхонте Червоний, тобі так не пощастить. А ось леді Майї така фортуна цілком може усміхнутися.

Майя відчула, як всередині щось обривається.

 — Майя Семироз тут ні до чого, — сухо зауважив Ельдар. — Вона намагалася мене зупинити, а я умовив її піти в підземелля. — Дівчина глянула на одногрупника, а потім на професора. Той пильно дивився на хлопця. — Ви ж знаєте, я вмію бути переконливим, — з усмішкою зауважив Ельдар.

 — Припустимо, — погодився професор. — Навіщо ти взяв з собою леді Майю?

 — Вона вже боролася з щурами. Подумав, буде корисна.

 «Якраз навпаки ти думав», — промайнуло в голові Майї, але виявилося приємно бачити, як Ельдар її вигороджує.

Повірив професор чи ні, сказати важко, але після недовгої паузи він вимовив:

 — Так хочеш насолити ректору? У такому випадку мені доведеться попередити його про твій поганий вплив на леді Майю. І повір, професор Семироз не буде із тобою церемонитися, як я. Ти навмисне наразив на небезпеку інших учнів. Тебе чекає сурове покарання.

 — Сурове покарання?  — насторожилася Майя.

 — Десять ударів батогом.

Дівчина розширила очі.

 — Що?  — не відразу повірила вона вухам. — Але так не можна... Адептів не можна карати рукоприкладством!

 — Як вам відомо, леді Майя, Яхонт Червоний не простий адепт академії. На нього діють інші правила. Як й інші покарання.

Майя стиснула губи:

 — Побиття?  Що за дикість?! Це тому, що він напівкровка?