Розділ 18. Неприємності підземні і наземні (2)

Сили, що раптом з’явилися в ногах, швидко підняли Майю. Разом попри страх в грудях забилося інше почуття. Вона, нарешті, зрозуміла — це їхній шанс.

 — Майя! — хотів схопити її Ельдар. Але як тільки він торкнувся її плеча, накидка обпекла його. Він відсмикнув руку.

Дівчина вибігла з-за ящика. Ельдар крикнув їй стояти. Але Майя не вже не збиралася відступати. Ельдар хотів її залишити за воротами, і сам з усім розбиратися. Але вони глибоко під землею. І раз вона пішла сюди з ним, то несла за нього відповідальність рівно настільки, наскільки й він за неї. І її злило, що він відмовлявся сприймати її допомогу серйозно.

Вона розстебнула фібулу, накидка спала — все одно не допоможе, якщо на неї впаде кам'яна лапа. Помітивши її, монстр одразу попрямував до неї. Від тяжкості його кроків тремтіла підлога, новий рев і погляд порожніх очниць на мить змусили Майю завмерти. Голем замахнувся, і дівчина відскочила. А потім вдарила по кам'яному обличчю вогняною стрічкою. Звичайно, від її атак голему ніякої шкоди. Але її мета розлютити кам'яного воїна. І це спрацювало.

Голем знову заревів і побіг за нею. Вона помітила, як Ельдар злетів під стелю і приземлився чудовиську на спину. Схоже, він, нарешті, зрозумів, що цей план найефективніший — голем так поглинувся полюванням на Майю, що не помітив хлопця.

Ельдар пробирався повз шипи, намагався дотягнутися до рубіна. Голем тим часом різко крутився, й хлопця хитало в боки. Пару раз він мало не наколовся грудьми на шипи. Майя тікала й ухилялася від кам'яних ручищ і сподівалася, щоб Ельдар швидше дістав рубін.

Тріск знаменував їхню перемогу. Нитки, що обплітали тіло монстра, згасли. Майя, що бігла під стіною, обернулася і побачила, що, навіть розпадаючись на шматки, голем мчить за нею. Його величезне тіло звалилося, піднявши хмару пилу. Він виставив руку вперед і продовжував тягнутися до Майї.

 «Ма-с-ка...» — почулося у стогоні, що згасав.

Майя зупинилась і подивилася на криве обличчя з порожніми очима. Спочатку вона думала, що їй здавалося це слово. Але тепер переконалася, що не почулося. Голем щось їй говорив.

Але довго думати про це не довелося — з хмари пилу з'явилося інше обличчя, на якому сині очі метали блискавки. Майя позадкувала і приготувалася про всяк випадок знову бігти.

 — Ти що витворяеш-ш? — майже по-зміїному прошипів Ельдар.

 — Т-та ладно, спрацювало ж, — відступала Майя.

 — Вистачило б і одного удару, — хлопець змахнув крилами й приземлився навпроти Майї.

Та позадкувала, обурено дивлячись на Ельдара. Він повинен їй дякувати, адже вона допомогла йому. Під ногами щось заплуталося, і дівчина трохи не звалилася на купу каміння. Ельдар схопив її за плече і не дав впасти. Майя заплющила очі.

Але нависла тиша не порушувалася. Коли Майя обережно розплющила одне око, Ельдар мовчазно дивився на неї. І вже не хмурився. Пропали й вертикальні зіниці, але погляд видавав якусь внутрішню боротьбу.

 — Слава Небесам, що обійшлося, — видихнув Ельдар. — Що ж, тікати від монстрів ти добре вмієш.

 — Ще б навчитися їх перемагати, — нервово усміхнулася Майя.

 — Якщо вижив — це вже перемога. Не потрібно було так ризикувати.

 — Але тобі ж був потрібен цей камінь. Я хотіла допомогти ...

Майя відвела погляд, побоявшись зізнатися: більше голема її лякала думка, що з Ельдаром може щось трапитися.

Хлопець продовжував уважно спостерігати за нею, немов відчуваючи, що вона щось замовчує. І Майя раптом усвідомила, наскільки близько зараз стоїть до нього. Вона навіть бачила, як поблискує його шкіра на обличчі та шиї від поту. Відчувала тепло, навіть жар від його тіла. Він стояв розкуйовджений і червонощокий, як хлопчисько. Тільки дивився на неї занадто серйозно.

 — Ти тремтиш, — сказав Ельдар.

 — Холодно, — буркнула Майя.

Поки вона бігала від голема, вона і не помічала, який холод стоїть в скарбниці. Хлопець сходив за накидкою Майї, і дівчина спішно закуталась в неї. До них підбігла Кароліна, і однокурсник підняв її.

 — Добре, що ти не постраждала, — посміхнувся він ящірці.

Та припала до його долоні, а потім перебралася на плече. Вона цікаво глянула на ліву руку хлопця, в якій він стискав рубін. Ельдар підняв камінь, щоб Кароліна могла розглянути. Майя теж підійшла ближче. Рубін виявився не таким ідеальним, як здалеку. Всередині каменю проступали голкоподібні рутилові вкраплення. Вони переливалися м'яким оксамитовим світлом. Однак це тільки додавало скарбу краси. Ельдар покрутив рубін, пильно розглядаючи його.

 — Задоволений? — поцікавилася Майя.

Ельдар перевів на неї погляд і посміхнувся:

 — Думаєш, яка я меркантильна душиця?

 — Ні, для тебе він важливий.

Одногрупник підніс рубін, давши йому заграти у світлі вогню багатими відтінками червоного.

 — Мама мріяла його побачити. Казала, він — одна з найцінніших і загадкових сімейних реліквій. У дитинстві я пообіцяв їй, що знайду його для неї, — хлопець опустив камінь і втомлено подивився вперед. — Звичайно, вже пізно. Але я все одно хотів дістати його, раз з’явилася можливість.

Майя нарешті зрозуміла, яка сила штовхнула Ельдара на відчайдушний бій. Втративши й сім'ю, і дім, він хотів зберегти останнє, що мало цінність для його роду.

 — До того ж якщо це допоможе дістатися до нього... — раптом тихо вимовив Ельдар. Дівчина запитливо глянула на хлопця. — Йдемо, Майє, — звернувся він до неї. — Ми повертаємося.

Коли вони вийшли за ворота, Майя обернулася і ще раз глянула на розваленого голема. Його нерухомий лик немов продовжував спостерігати за нею.

 «Може, все-таки здалося», — подумала Майя, коли ворота зачинилися.