Розділ 18. Неприємності підземні і наземні (1)

Майя не знала, що лякало її більше: величезний голем, який намагається зловити її однокурсника, або Ельдар, який раптом несамовито загорівся бажанням отримати камінь предка. Вона застигла біля воріт і з жахом спостерігала за боєм двох монстрів...

Дівчина осмикнула себе — Ельдар не монстр! Та зараз він не схожий на самого себе. Зазвичай розважливий і раціональний, наразі він немов забув про все на світі та кидався на голема, як дикий звір. Він носився над ним, застосовуючи найрізноманітніші заклинання і намагаючись дістатися до червоного каменю. Але шипи на спині велетня не давали так просто дотягнутися до рубіна. І у Майї кожен раз завмирало серце, коли один з них опинявся в сантиметрі від грудей або шиї Ельдара.

 «Я повинна допомогти йому», — билася думка в голові Майї.

Вона більше не могла дивитися, як він наражається на небезпеку. Ніякий скарб не вартий його життя...

Майя озирнулася, шукаючи навколо хоч щось, що могло б допомогти. Зрештою, тут цілий арсенал. Може, проти голема щось знайдеться. Магія, як вона зрозуміла, лише уповільнює кам'яного монстра, але цього замало. Значить, потрібно щось ефективніше.

Погляд Майї зупинився на арбалеті, що висів на стіні. Дівчина поклала Кароліну на ящик:

 — Будь тут.

Вона підійшла до арбалета і, оглянувши його через Завісу, побачила магічне коло на вуздечці, яке ще збереглося. Майя не впізнала заклинання, але понадіялася, що з ним зможе відвернути голема. Зброя виявилася важчою, ніж на тренуваннях Бойової Магії. Звівши арбалет за допомогою важелю, дівчина взяла одну зі стріл біля стіни та зарядила зброю. Поставивши арбалет на одну зі скринь, вона присіла і націлилась голему в ноги, щоб не зачепити Ельдара. Кароліна тривожно спостерігала за нею.

Магія з рук дівчини відразу охоче потекла до магічного кола. Потік мани почав вливатися в візерунки, стрімко наповнюючи заклинання. Майя пам'ятала це почуття. Головне, не рознести все тут, щоб не вийшло як з вежею...

Постріл пропустив стрілу через коло, і та полетіла, несучи на наконечнику зелене сяйво. Влетівши в одну з ніг голема, стріла встромилася в камінь. Велетень лише сіпнувся від сили удару і невдоволено скривився, глянувши на застряглу в нозі стрілу. Ельдар приземлився біля стіни та глянув на Майю.

Дівчина стиснула губи, зрозумівши, що спроба провалилася. Але голем так і дивитися на стрілу, яка палала зеленим полум'ям. Потім до Майї повернулись чорні діри кам’яної голови, велетень заревів. І це був не рев болю — големи її не відчувають. Це був бойовий клич.

 «Ма-с-ка!»  — промайнуло в реві велетня.

Майя закрила вуха, упустивши арбалет — так боляче дало по слуху. Кароліна прошмигнула на підлогу. Ельдар теж схопився за голову — слух у нього гостріше людського.

Не припиняючи ревіти, голем кинувся на Майю. Та, зрозумівши, що нехай не зашкодила, але точно розлютила ходячу брилу, підскочила й побігла. Їй доводилося оббігати скрині і ящики, а ось голему ці дрібниці ніяк не заважали. Він змітав усе, що потрапляло йому під ноги.

 «Ма-с-ка!»  — знову почулося в реві голема.

В голові у Майї загуло.

 — Пригнись! — почула голос Ельдара крізь гуркіт тупоту і реву.

Дівчина стрибнула на землю і боляче вдарилася колінами. У цей момент над її головою пронеслася скриня. Вона з тріском влетів в стіну, розсипалися прикраси. Відразу в повітря вирвалася насичена аура прокляття. Майю пробрала нудота, накидка почала нагріватися, реагуючи на пил зі шкідливою міазмою.

Дівчина підскочила і хотіла вже помчати далі, але тут дорогу їй перегородила величезна рука, закривши шлях до воріт. Майю різко схопили за зап'ястя і відтягнули назад. Майже відразу на її місце прийшов удар кам'яної п'ятірні.

Ельдар підняв крилом хмара пилу і затягнув дівчину за великий ящик, де вони присіли.

 — Ти що робиш? — майже гарчав Ельдар. — Я сказав тобі не підходити!

 — Так я не підходила, — з легким тремтінням в голосі зауважила Майя і спробувала взяти себе в руки. — Він сам за мною побіг.

З боку почувся новий рев і гуркіт. Голем перекинув кілька полиць і скринь.

 — Ох, як розійшовся, — виглянула дівчина.

Не думала вона, що одна її маленька стріла так розсердить чудовисько. Коли Ельдар обсипав його градом заклинань, той розмахував лапищами, але не з такою люттю. А зараз готовий перевернути всю скарбницю, шукаючи її.

 — Так, на тебе він жваво зреагував, — похмуро погодився Ельдар. — Тому зараз пробирайся до воріт, поки я його відвертатиму.

 — Тільки я їх сама не відкрию.

Хлопець уважно глянув на Майю.

 — Зсередини вони теж відкриваються родовою руною, — пояснила дівчина.

Ельдар увійшов до скарбниці та не став озиратися. Але Майя встигла помітити, як закрилися за ними ворота і зімкнулися на тій же родовій руні зсередини.

 — Гаразд, я виведу тебе, — вирішив хлопець.

 — І залишишся тут сам? — насупилася Майя.

Новий гуркіт вибухнув по залу. На цей раз голем почав розкидати ящики зі старими обладунками.

 — Я вийду, як тільки заберу камінь, — прошепотів Ельдар.

 — А чи забереш? Магія на нього не діє.

 — Діє, але тільки масштабна. Таку небезпечно застосовувати під землею. Стіни старі, можуть обвалитися.

Майя тихо пораділа, що Ельдар все-таки не настільки поглинений скарбом предка і продовжує міркувати розсудливо. Однак не треба бути великим розумником, щоб розуміти: навіть такий, як Ельдар, що перевершує звичайну людину в силі, занадто ризикує у бою зі створенням, яке не знає ні втоми, ні жалю.

 — Рубін дає йому силу, — сказала Майя. — Якщо його вилучити, він зупиниться.

 — Я це й намагаюся зробити.

Майя задумалася. Вона не хотіла залишати Ельдара одного. Варто б побігти за допомогою, але скільки часу займе її шлях по тунелях? Що за той час може трапитися з Ельдаром? Зрештою, що б вибрав батько...

Ця думка пробрала Майю морозом. Навіть зараз, все ще частково злостячись на батька, вона думала про нього. Адже він дуже сильний і точно б знав, що в такій ситуації робити. Звичайно, у неї ні його сили, ні його досвіду. І найрозумніше для неї тікати звідси. Бігала вона ще з дитинства добре…