Розділ 17. Тінь війни минулих днів (2)

Вони увійшли до тунелю. Одноокий щурик біг попереду, замість мотка вказуючи їм дорогу. Новий лабіринт виявився ще більш заплутаним, ніж раніше. Навіть не вірилося, що вся ця мережа ходів була захована під територією академії.

 — Так щуряча королева не зраджувала батька Луки? — тихо запитала Майя, поки вони йшли за новим путівником.

 — Ні. Але вона давно хотіла звільнитися від договору. Особливо після того, як Лука день тому перебив десятки її підлеглих.

Ельдар глянув на щурика, що біг перед ними.

 — Після того, як забрали Ждана Стародуба, королева шукала Луку. Але він переїхав в будинок професора Чуба, і вона не могла його знайти.

 — Так виходить, інформатор набрехав Луці, — насупилася Майя. — Хтось переконав його вбити щурячу королеву, — вона задумалась. — Але тоді цей хтось повинен був знати про її договір з батьком Луки.

 — Так, про це могли знати ті, з ким його батько працював або... — Ельдар примружився, — або той, хто намагався переманити Ждана Стародуба на свою сторону.

 — Ти зараз про Маскарона? — здивувалася Майя.

 — Подібні трюки в його стилі. Він майстер дурити людям голову. — Ельдар на деякий час замовк. — Королева сказала, її колонію заманили темною магією. Вони біжать до неї, як мухи до меду. А коли вас з Лукою оточили, королева просто хотіла забрати хлопчика.

Майя задумалася, згадавши, як щуряча королева принюхувалася до них. Значить, тоді вона відчула Луку.

 — Мабуть, той, хто влаштував навалу, сам хотів роздобути спогади батька Луки, — сказала вона, намагаючись зібрати цільну картину вчорашніх подій.

 — Або не допустити, щоб інші дізналися, як насправді зупинили Армію Тварюк, — додав Ельдар.

Майя кивнула:

 — Треба ще раз поговорити з Лукою про його таємничого інформатора.

Щурик вивів їх в приміщення з високою стелею. Він пискнув, Ельдар вдячно кивнув, і маленький демон зник у темряві тунелю. Світло від вогняної бабки дозволяло побачити в новому залі абриси кам'яних воріт. Їх обрамляли гілки з шипами, а на самих воротах виднівся великий барельєф у вигляді двох змій, які тримали одне одного за хвости — так само як і на вході в лабіринт.

 — Це вхід до скарбниці? — запитала Майя.

 — Схоже на те.

Ельдар попрямував до воріт.

 — Ти хочеш зайти туди? — зрозуміла Майя, слідуючи за ним. — Навіть батько Луки не захотів туди йти, — нагадала вона.

 — Я хочу поглянути на неї до того, як сюди доберуться міські стерв'ятники.

Майя з розумінням кивнула. Їй взагалі-то теж дуже цікаво, яка вона — скарбниця Засновника, в яку ніхто не входив кілька століть. Однак при погляді на Ельдара її кольнуло занепокоєння: одногрупник не зводив погляд з воріт. В його очах грав дикий вогник. Він з'являвся, коли Ельдара долали сильні почуття. Але зараз хлопець не виглядав захопленим або роздратованим. Швидше, поглинутим якоюсь нав'язливою ідеєю.

Вони зупинилися біля воріт, які виявилися ще більші, ніж Майї здалося напочатку. Масивні, кам'яні та древні, вони вселяли трепет своїм непорушним видом. Від них віяло давньою магією. Або від того, що ховалося за ними.

Ельдар скинув накидку, на його плащі проступила луска. Риси обличчя загострилися, а зіниці стали вертикальними. Майя мимоволі відзначила, що тут — в підземеллі — такий його вигляд ще більше заворожував. Напевно, він перетворився, щоб мати готовність до будь-яких несподіванок у скарбниці.

 — Тобі не треба йти зі мною, — сказав Ельдар. — Це дійсно може бути небезпечно.

 — Я теж хочу поглянути на скарбницю, — зізналася дівчина.

Ельдар якось неоднозначно глянув на неї. Але не став сперечатися і підійшов до воріт. Два змії, які тримали одне одного за хвости, утримували стулки замкнутими.

Усередині кільця знаходилося висічене магічне коло. І якщо інші руни дівчина впізнала (це були властиві замкам руни «Закрити», «Відкрити» та інше), то найнижча у вигляді витка з трьома крапками виявилася їй незнайомою. Ельдар теж розглядав саме цю руну.

 — Знаєш її? — сподівалася на ерудицію одногрупника Майя.

Ельдар кивнув:

 — «Древо».

 — Хіба «Древо» не по-іншому пишеться?

 — Це родова руна. Такі не вивчають на Рунології.

Майя згадала, що їм говорили на уроках про це: родові руни — особливий вид рун, які створювалися не для загального користування. Коли чарівник створює родову руну, використовувати її можуть тільки його нащадки. І тут значення має не стільки кров, скільки родова магія. Значить, Ельдар, по суті, був останнім, хто міг використовувати родову руну Засновника.

Що він і зробив, поклавши руку на ворота і направивши в символ магію. Руна спалахнула червоним, за нею загорівся і все коло Після чого почулося клацання, і змії розімкнули щелепи. Ворота плавно відкривалися, обсипаючи з країв бруд. Майя та Ельдар подивилися в темряву, що розкрила їм обійми.

 — Неможливо... — видихнув він, побачивши щось всередині.

 — Що там? — тут же захвилювалася Майя.

Хлопець направив вогняну бабку вперед. Дівчина здивовано подивилася на кімнату перед ними. Вона була абсолютно порожня. Ельдар увійшов в неї та напружено озирнувся.

 — Коли встигли... — гнівно видихнув він.

Майя увійшла слідом. Тут аура давньої магії немов вщухла. Точніше — в цій кімнаті взагалі не відчувалося ніякої магії.

 — Ельдар, що це значить? Хтось вже тут побував?

Ельдар розглядав стіни, дивився на підлогу, але теж нічого не розумів.

 — Кароліна, обшукай тут все. Може, десь є хід.

Ящірка слухняно зістрибнула і спритно побігла по кімнаті. Вона проповзла по всіх стінах і навіть піднялася на стелю, але повернулася з засмученим виглядом. Майя помітила, як Ельдар стиснув кулак.

 — Це не може бути помилкою, — хмурився він. — Щури були тут... Вони бачили скарбницю. Так де ж вона?

Вони вийшли за ворота. Ельдар виглядав похмурішим громової хмари. Майя вирішила його зараз ні про що не питати — відчувала його роздратованість. Але де вони помилилися? Якщо щури бачили скарбницю, значить, вона повинна бути тут.