Розділ 15. Новий договір (2)

 — Панове, що це ви робите? — пролунав з боку строгий голос.

Чоловіки підняли голови та подивилися на Лісану нагорі сходів. Секретар стояла, вперши руки в боки, і похмуро дивилася через широкі окуляри на групу.

 — Пам'ятається, вам заплатили не за кокетство з ученицями, а за вичищення замку.

 — Одне іншому не заважає, пані Власко.

Лісана прищулилася.

 — Займіться своїми обов’язками, — незвично роздратовано наказала вона. — Вам заплатили не за балачки.

Неголений невдоволено нахмурився, але чемно відповів:

 — Звичайно, пані Власко.

Він неохоче відійшов від Майї, і дівчина спішно побігла по сходах. Незнайомці в сірому почали розходитися по коридорах. Пішовши за секретарем, дівчина ще раз обернулася і побачила, як неголений їй криво посміхнувся.

 — Прошу вибачення, пані Майя, — винувато мовила Лісана. — Це щуролови. Я найняла їх доловити демонів, які поховалися по кутках замку. Колонія пішла, але деякі ще залишилися, і з ними треба щось робити.

Майя напружено кивнула, намагаючись оговтатися. Вона все ще відчувала запах тютюну, немов той прилип до її одягу.

 — Не ображайтеся на них, — помітивши напружене обличчя Майї, усміхнулася секретар. — Вони чоловіки з простого люду. Бачать красиву дівчину, так відразу намагаються вдавати з себе казна-що, — зітхнула вона, видно, спираючись на особистий досвід.

Майя тільки іронічно посміхнулася. Попереду показалися двері дирекції. І знову не вдалося до неї спокійно дійти.

 — Батька немає на місці? — схаменулася Майя.

 — Так, він на зборах міської ради. З ним всі декани.

 — Це через учорашнє?

 — Так, такі збори останнім часом часто влаштовують через заворушення в місті.

Вона відкрила двері, пропускаючи Майю в кабінет. Підійшовши до свого столу, Лісана дістала з-під нього дві коробки, перемотані паперовою срібною стрічкою.

 — Пані Майя, це вам.

Дівчина взяла коробки та запитально подивилася на жінку.

 — Відкрийте, будь ласка, — попросила Лісана.

Розгорнувши папір, Майя дістала розшиту туніку ніжно-блакитного кольору з високим коміром.

 — Коли вчора вранці професор Семироз прийшов, він першим ділом розпорядився забезпечити вас гардеробом на зиму, — відповіла на здивований погляд дівчини Лісана. — Єдине, я сумнівалася з приводу ваших розмірів. Мені потрібно було вас побачити, щоб зробити замовлення, та й дізнатися розмір вашої ніжки. На жаль, вчора ви не змогли до мене прийти. Тому я ризикнула замовити вовняну туніку. Ходіть в ній, поки не прибудуть інші речі.

 — Стривайте, — глянула на секретарку Майя. — Це ви вчора мене викликали в дирекцію?

Лісана кивнула. Схоже, вона не знала, що через цей виклик Майя опинилася одна в коридорі серед демонів. Але дівчина нічого не стала їй говорити — не хотілося засмучувати Лісану цієї безглуздою випадковістю. Майя скинула накидку і глянула на вхідні двері.

 — Не хвилюйтеся, нас не потурбують, — запевнила секретарка.

Вона допомогла переодягнутися Майї, яка все ще відчувала легку розгубленість від того, що відбувається. Виходить, батько після її слів зранку взявся забезпечити її всім необхідним для зими.

Жінка підвела дівчину до дверей підсобки, де висіло дзеркало.

 — Вгадала, — задоволено відмітила секретарка, дивлячись на відображення дівчини.

Нова туніка справді Майї підійшла. Небесний колір підкреслював блакитні очі, а як красиво вилися візерунки на стегнах. Та й щільна тканина приємно гріла. В такому не страшно зустрічати прийдешні дні дощів і морозів.

 — Дякую, — видихнула Майя і повернулася до жінки. — Але не думаю, що я можу це взяти. Вчора я і професор Семироз...

 — Я була там і все чула, — перебила її Лісана. — Якби професор Семироз змінив своє рішення, він би мені сказав. Тому я маю забезпечити вас новим одягом.

— Але...

 — Як ви плануєте вчитися, якщо будете хворіти? — поцікавилася Лісана.

Питання стало беззаперечним аргументом. Майї залишалося тільки прийняти турботу батька. Хоча вона все ще сумнівалася, чи варто погоджуватися на цю допомогу. Однак який у неї вибір? Зиму все одно треба якось пережити.

Майя вирішила залишитися в теплій туніці, сховавши стару кофтинку в сумку. З другої коробки Лісана дістала темно-каштановий плащ і накинула його на плечі дівчини, попередивши, що нову накидку академії їй надішлють ввечері в кімнату.

 — Наступні замовлення теж будуть приходити відразу в гуртожиток, — повідомила секретарка. — А якщо у вас буде бажання, — азартно заблищали її очі, — то можемо сходити разом в магазин, де самі виберете, що сподобається.

Майя буркнула «можливо» і хотіла вже йти, але Лісана ахнула, ніби щось згадала. Вона витягла зі столу чековий лист і простягнула дівчині. Там виявилася пристойна сума, виведена рівним різким почерком.

 — Професор Семироз передав вам на дрібні витрати, — пояснила жінка.

Майя спантеличено повернула погляд до чека.

 — Я візьму чек, — кивнула вона. Лісана засяяла посмішкою, зрадівши, що хоч тут не доведеться умовляти. — Але тільки коли професор Семироз особисто мені його дасть. — Секретарка одразу зітхнула й опустила руку. — Так і передайте йому, — закінчила Майя.

 — Ох, даруйте, пані Майя. Гінців з поганими новинами часто підвішують, — зауважила жінка. — Прошу мене не втягувати у ваші сімейні справи. Але ризикну дати маленьку пораду: швидше помиріться з батьком. Він вчора був настільки похмурий, що я думала, в дирекції розпочнеться гроза.

Майя відвела погляд:

 — Як хоче, нехай сам перший мириться.

 — Пані Майя, та не будьте такі категоричні. Ви ж рідні люди.

Дівчина фиркнула.

 — Рідні... — вона подивилася на двері кабінету ректора. — Він раніше був зовсім не таким. Я не розумію, чому він так змінився.

 — У дитинстві ми часто дивимося на наших батьків, як на ідеал. А дорослішаючи, починаємо бачити в них теж людей. Але ваш батько справді видатний чарівник. Ви повинні з ним помиритися.