Розділ 14. Чужа людина (2)

Вона почула голоси та кроки, відчувала, як її кудись несуть. Незабаром чийсь голос став настирливо пробиватися до неї. Почувши знайомий огидний запах, дівчина повела головою.

 — Леді Майя, ви мене чуєте?

Дівчина закліпала і нарешті сфокусувала погляд на чорних окулярах на обличчі декана цілителів. Професор Білозір посміхнувся і прибрав від її обличчя флакончик з неприємним запахом. За його спиною біля стіни розміщувалися лавки з адептами. Подекуди замість лавок сиділи на матрацах. Майя зрозуміла, що вони у великій залі для занять з бойової магії. Він стояв окремим корпусом недалеко від замка. У великих круглих вітражних вікнах видно магічні кола. Як чула Майя, вони служили для створення ілюзій різною місцевості, щоб урізноманітнити тренування воїнів. Зараз зал гудів від шепоту схвильованих учнів.

 — Що трапилося? — запитала Майя, оглядаючись.

Вона лежала на лавці, прикрита чиєюсь цілою накидкою. Під голову їй теж щось постелили. Ліву руку перемотали бинтом.

 — Реакція на укус лютогриза, — відповів їй професор. Побачивши запитальний погляд дівчини, він пояснив: — Одноокий демонічний щур. Їхні укуси заражають кров. — І побачивши тепер переляканий погляд, учитель поспішив уточнити: — Це не смертельно. Вам вчасно зробили ін'єкцію, так що вашому життю нічого не загрожує.

 — А інші адепти?

 — Деяких теж покусали, але, на щастя, всі живі. Все-таки старші курси добре зреагували на небезпеку. Не дарма вчилися стільки років, — не без дещиці полегшення зауважив професор Білозір. — Скоро замок очистять, отож найстрашніше позаду. А як ви себе почуваєте?

Дівчина задумалася. Нудота пройшла, та й біль в руці теж. Тільки в горлі пересохло. Зараз, знаходячись у безпеці, весь пережитий жах здавався поганим сном. Правда, сном, який вона не скоро забуде.

 — Добре, — буркнула Майя та озирнулася. — Де Ельдар?

 — Допомагає вичищати замок. Переживаєте за нього, — зрозумів чоловік і лукаво повів краєчками губ. — Ви так палко кликали його весь цей час. — Майя завмерла, злякано втупившись на вчителя. Той тільки посміхнувся: — Жартую.

Дівчина стиснула губи та сіла. Її обережно притримали за плече, але вона квапливо прибрала руку професора. Зграя щурів була не єдиним, що вона не скоро забуде.

 — Гніваєтеся через вечерю? — відразу здогадався професор Білозір.

Майя хмикнула:

 — Я знаю про зілля правди у вині.

 — Воно теж корисно в невеликих кількостях, — впевнено помітив чоловік і озирнувся, не бажаючи, щоб його почули інші. — Гадаю, це Ельдар вам сказав. Знаєте, це я його навчив розрізняти запахи ліків і зілля, — похвалився професор. — Ельдар хлоп'ям був, все бурчав, навіщо йому це треба. А я вважав, що гріх мати гострий нюх і не користуватися ним в зіллєварінні. І пам'ятає ще мої уроки, — посміхнувся чарівник.

Майя сиділа похмура, не поділяючи його радості. Той поводився так, немов по-дружньому розіграв її, а не напоїв гидотою, щоб вона видала йому всі свої секрети.

До них підійшла одна з адепток старшого курсу цілителів і подала професору стакан.

 — Дякую, люба, — узяв воду учитель.

Адептка кивнула і пішла назад, а професор Білозір простягнув Майї стакан. Дівчина прийняла його з відвертою недовірою.

 — Там чиста вода, — запевнив чоловік.

Майя принюхався, зробила обережний ковток. І в наступну мить осушила склянку та з блаженним видом видихнула. Професор посміхнувся. Сказавши, що йому потрібно перевірити ще кількох учнів, пішов до інших особливо блідих адептів.

Відчувши, як по нозі щось поповзло, Майя мало не підскочила. Вона швидко глянула під накидку, побоюючись, що це якийсь одноокий щур повернувся по її душу. Але застала там зелену морду, чиї очі блиснули жовтим вогником. Майя видихнула: на неї поглядала Кароліна. Схоже, Ельдар залишив тваринку приглядати за нею.

Ящірка спритно вилізла по її нозі й примостилася на колінах. Почувся стук дверей, і відразу весь зал притих. Серед адептів появилася темна фігура ректора. Вигляд у професора Семироза був злегка недбалий. Але ні на одязі, ні на руках не виднілось ніяких пошкоджень. Складалося враження, що чарівник просто потрапив під невеликий осінній вітер, а не нищив сотні демонічних гризунів. За ним поспішала помітно виснажена секретарка Лісана. Вона несла в руках дерев'яну голосову скриньку — популярний і мобільний засіб зв'язку у чарівників. З ним можна зв'язатися як з окремою людиною, так і зробити спільну заяву — в коридорах і класах Академії для цього розміщені кришталеві півсфери, які розносили оголошення. Ректор зупинився посеред залу й окинув поглядом принишклих адептів. Лісана відкрила скриньку з півсферою, приготувавшись передавати слова професора на весь замок.

 — Учні академії Тайлогос, — гучно і твердо заговорив чародій. — З радістю повідомляю, що академія вичищена від колонії лютогризів. Залишки демонів втекли під землю і зникли в тунелях міста. Тепер ними займеться міська варта...

Далі ректор повідомив, що зграя демонів встигла проникнути тільки на нижні поверхи замку, і то не в усі кабінети. Найбільше постраждала кухня і їдальня. Але то невеликі втрати на тлі всієї академії, цінність якої за великим рахунком в класах для занять і бібліотеці. Також професор заявив, що радий, бо ніхто з учнів під час неприємного інциденту серйозно не постраждав.

 — Думаю, всі розуміють, що ця ситуація не схожа на випадковість, — змінився голос ректора, ставши жорсткішим. — Піде розслідування, але це ні в якому разі не вплине на навчання. Завтра у вас буде вихідний день, щоб дати вам час оговтатися. А нам закінчити приводити академію в порядок. Зараз рекомендую всім, хто не вимагає медичної допомоги, повернутися в гуртожиток і добре відпочити. Решта повинні залишитися на огляд у професора Білозора та його помічників. Вони дадуть вам вказівки для подальших дій.

Частина адептів повільно потягнулася до виходу, поступово піднявся колишній гомін. Професор Семироз почав когось шукати в натовпі, а побачивши Майю, попрямував до неї.