Розділ 14. Чужа людина

— Що з іншими? — запитала Майя, коли вони вийшли в хол.

Там вже сіра маса значно поменшала. Напевно, тому, що частина поповзла на верхні поверхи. Майї навіть не вірилося, що у цієї пискучої армії є кінець.

 — Наша група швидко вийшла, — сказав хлопець. — Ми спустилися, пройшли повз майстерні професора Чуба і швидко вискочили назовні.

Ельдар вивів їх із замку, де на площі перед головним входом юрбилася частина адептів і деякі вчителі, включаючи деканів.

 — Батько? — запитала дівчина, не бачачи ніде фігуру ректора.

 — У замку шукає з воїнами адептів, що залишилися, — сказав її одногрупник.

 — Він питав про мене?

 — Я його не бачив. Думав, ти з ним. А щойно Лісана сказала, що ти не була в дирекції, відправився шукати.

Майя глянула на замок. Зграя з тисячі дрібних демонів навряд чи буде великою загрозою чарівникові такого рівня, як її батько. Але усе одно дівчина відчула тривогу. Вранці вона встигла надутися на ректора. Але зараз та зустріч здавалася дуже далекою, а дрібні образи — вже неважливими. Майя хотіла швидше побачити батька, щоб просто переконатися, що з ним все добре. Та й він напевно хвилюється за неї. Адже має хвилюватися...

 — Ти якось довго йшла до дирекції, — висмикнув її з задуми голос Ельдара.

 — Придумувала, як буду захищати нашу таємницю, — прошепотіла Майя і глянула на хлопчика.

Лука на плечі хлопця з похмурим видом дивився на академію. Ельдар озирнувся:

 — Що ж, тепер ми — найменша з турбот твого батька.

Майя теж підняла очі на замок. Той стояв зовні такий спокійний і величний. Чи здогадаєшся, який зараз хаос розгортається в його стінах. Мабуть, цей безлад дійсно може виявитися вигідним для них. Але раптом одна здогадка кольнула Майю. Вона зупинилася та уважно подивилася на хлопця:

 — Ельдар, ти з цим ніяк не пов'язаний?

 — Що? — повернувся до неї той.

 — Вони демони, а ти...

 — Раз я полукровка, то обов'язково причетний до будь-якого нападу демонів?

 — Ні, але ти терпіти не можеш це місце.

Ельдар примружився:

 — І ти вирішила, що я буду радий влаштувати тут розгром і наразити усіх на небезпеку?

Майя зніяковіла. Вона не зовсім так подумала, але і сказати, що взагалі не стала б підозрювати його, не могла. Тому на запитання промовчала.

Обличчя Ельдара раптом змінилося, ставши подобою безпристрасної маски. Він відпустив її руку і прискорив крок. Та так, що Майя ледве встигла його наздогнати. Вона хотіла пояснити свої слова. Але одногрупник так глянув на неї, що вона розумно відійшла на пару кроків — Ельдар вмів дивитися страшно і без вертикальних зіниць.

Майя зловила напружений погляд Луки. Хлопчик засоромлено відвів очі. Напевно, все ще був засмучений, що програв королеві щурів. Але в цілому він вже прийшов до тями та, схоже, навіть прийняв факт походження Ельдара. Незабаром вони підійшли до решти. Професор Чуб, побачивши поставленого на землю Луку, підбіг до нього і здивовано запитав:

 — Лука, а ти що тут робиш?! Чому ти не в школі?!

 — Я сьогодні вирішив попрацювати в майстерні, — пробурчав хлопчик.

 — Що?! — сторопів чарівник. — Чому я тебе не бачив? Ох, Лука, це зовсім не смішно! Я забороняв тобі без мого відома приходити в академію. І вже тим паче прогулювати школу!

Старий глянув на сиротливий зелений чобіт на нозі Луки, похитав головою:

 — Ти й тут мене не послухався!

Лука понуро опустив очі.

 — Прошу, не лайте його, — втрутилася Майя. — Якби не він, мене б з'їли щури.

Професор Чуб здивовано подивився на неї:

 — Леді Майя, а хіба ви були не з батьком? — Але глянувши на те, що звисало з плечей дівчини замість колись захисної накидки, професор ахнув: — Небеса світлі...

Чародій почав погладжувати бороду, мабуть, намагаючись заспокоїтися і щось обміркувати. Потім він повернувся до дівчини:

 — Леді Майя, ви вже мене вибачте! Я думав, що ви з батьком, тому вивів інших і не пішов вас шукати. — Майя похитала головою, запевнивши, що провини вчителя в тому немає. Професор Чуб похмуро глянув на Луку: — Як би ти не врятував леді Майю, отримав у мене гарну прочуханку!

Лука кивнув, але продовжував дивитися собі під ноги. Помітивши, що Ельдар йде, Майя поспішила за ним. Про хлопчика тепер подбає професор Чуб. А ось її одногрупник, судячи з усього, продовжував на неї ображатися.

Поки наздоганяла Ельдара, Майя помітила, що у деяких адептів теж був подряпаний одяг, але тільки знизу. Схоже, вона виявилася єдиною, у кого форма нагадувала пожовану драконом ганчірку. Але вона виявилася і єдиним перволітком, що зіткнулася з щурами віч-на-віч. Те, що вона стоїть тут жива — само по собі зовсім непогано.

 — Ти повертаєшся в замок? — нарешті, наздогнала Майя Ельдара — чомусь бігти виявилося важко, немов на ноги повісили гирі.

 — Хочу перевірити, чи не дісталися щури до моєї вежі, — сухо відгукнувся хлопець.

 — Це ж небезпечно, — занепокоїлася Майя.

Ельдар глянув на неї, ніби почув найдурніший жарт:

 — Це всього лише демони нижчого класу. Проблема в їх кількості. Але це ненадовго.

 — Я можу чимось допомогти?

 — Ні. Іди до групи, вони в тренувальній залі, — сказав Ельдар і прискорив крок.

Майя зупинилася та облизала пересохлі губи. Її раптом охопив жар, а до горла підійшов клубок. Вона вже давно відчувала себе недобре, але нудота і скимний біль в лівій руці тоді були найменшими з її проблем.

 — Ельдаре, — покликала вона напружено, — а ці щури не отруйні?

Хлопець різко зупинився і розвернувся до неї.

 — Чогось сильно свербить, — буркнула Майя, витягнувши з-під накидки руку.

Ельдар підбіг, схопив її за зап'ястя і подивився на прокушену рукавичку. Потім пролунало різке незрозуміле слово, вочевидь, нелітературного вживання.

 — Корнелію! — немов крізь товщу води почула вона голос хлопця. І перш ніж її схопили за плечі, світ навколо огорнула тиша.