Розділ 12. Три засновника (3)

Через п'ять хвилин Майя розглядала вид з напівкруглої тераси — професор Білозір привів її до свого кабінету, як виявилося, з хорошим видом на гори. Як і в класі декана лікарів, біля стін стояли шафи, повні пробірок і книг. Але виглядало все багатшими: меблі з рідкісних порід дерева, дорогі штори з напівпрозорим тюлем... На терасі під навісом, що обріс виноградом, стояв круглий дерев'яний стіл з білою  скатертиною, де будо вишите магічне коло. У центрі знаходилася маленька корзинка. Професор Білозір відсунув стілець, допомагаючи Майї сісти, і сам присів навпроти. Дістав з кишені монету, підкинув угору. Монетка підлетіла і впала прямо в кошик. Майя ойкнула, коли краї скатертини потягнулися вгору і згорнулися навколо кошика, як білий бутон.

 — Треба трохи почекати, поки замовлення приготують, — повідомив професор.

Він розвернувся до гір і став дивитися на пейзаж. Майя зробила так само, відчувши незручність ситуації. Ні, професор Білозір їй подобався. Але він майже всій жіночій половині академії подобався. Привабливий, чуйний і щедрий на компліменти дівчатам. Кажуть, у нього навіть були кілька інтрижок із старшокурсницями його факультету.

Тому вечеря з вчителем Майю застав зненацька. Зрештою, якщо та ж Сава про це дізнається, стільки шуму підніметься. Може, варто вибачитися і втекти, поки не пізно?

 — Як просувається  навчання? — немов відчувши задум про втечу, раптом повернувся до неї професор.

 — Добре, — занадто різко кивнула дівчина.

 — Ви задоволені, що зважилися вчитися в Тайлогос?

Майя посміхнулася і подивилася в бік:

 — Чесно кажучи, все складніше, ніж я думала. Але я не шкодую.

 — Це важливо, — схвально кивнув професор Білозір, — чинити так, щоб потім не шкодувати. — Чоловік злегка посміхнувся, і Майї стало спокійніше. З ним було досить легко говорити. Мабуть, простіше, ніж з батьком чи Ельдаром. — З багатьма вже подружилися?

Майя задумалася:

 — Зі Стефаном. Трохи з Олівією — нашою старостою. Вона під час вечері в гуртожитку поговорити любить. Лісана до мене дуже добра, завжди допомагає, якщо прошу.

 — Так, помічниця у вашого батька просто золотце, — посміхнувся професор.

Скатертина заворушилася, плавно розгорнулася, як квітка. Майя ахнула. На столі стояла порізана трикутниками гаряча і ароматна запіканка, блюдця зі сметаною і варенням, судячи по запаху, полуничним. Ще тарілочка з викладеним віялом печивом різних форм, а в іншій — так само віялом  нарізаний сир. Майя затримала погляд на пляшці вина з двома келихами.

 — В розумних дозах добре впливає на здоров'я, — посміхнувся професор, побачивши витягнуте обличчя дівчини. — Тільки нашому ректору не кажіть, а то він мені голову відкрутить.

Майя поклала собі шматочок запіканки і почала його розрізати. Професор Білозір наповнив келихи і поставив один перед дівчиною. Трохи повагавшись, Майя надпила червоного вина. Вона не мала великих знань про алкогольні напої, але це виявилося приємним.

— Ви не згадали Яхонта Червоного.

Дівчина поставила келих і трохи напружено подивилася на чоловіка.

 — Бачив вас на вихідних в академії, — пояснив професор. — Знаєте, я радий, що у нього з'явився друг.

 — Він і з іншими непогано ладнає. А з деякими краще, ніж зі мною, — кисло зауважила Майя, згадавши Лауру, компанія якої все ще продовжувала посміхатися в її бік.

 — І все ж ви знаєте про нього більше, ніж інші. Я правий?

Майя і подумати не встигла, як першим поривом у неї було сказати «так, я все знаю». Але тут в грудях немов вдарило так, що відбилося в скронях. Майя скривилася. Нитка розмови її стурбувала. Не те, щоб вона боялася, якщо хтось дізнається про її заняття з Ельдаром. Але ось договір...

 — У мене невеликі складнощі у створенні магічних кіл, — сказала вона, вирішивши слідувати правді, але не всій. — Тому Ельдар запропонував мені допомогу.

 — Сам запропонував? — здивувався професор.

Майя кивнула. Їй раптом захотілося ще багато чого розповісти вчителю, але серце знову немов різко вдарило. Дівчина ледве втрималася, щоб не здригнутися. Професор Білозір спостерігав за нею і чекав, поки вона заговорить. Але побачивши, що вона продовжла їсти запіканку, посміхнувся:

 — От уже не думав, що саме вам він допомагатиме.

У грудях неприємно відгукнулося, і це вже не був дивний удар від серця. Майя глянула в темні окуляри професора.

 — Ельдар ненавидить мого батька? — тихо запитала вона, хоча і так розуміла відповідь.

 — Ненавидить, мабуть, сильно сказано, — взяв келих учитель. — Не любить, це так. Хоча мене він не любить сильніше. Адже це я заманив його в пастку вашого батька.

Чоловік допив з келиха. Майя згадала, як Ельдар називав професора Білозора на ім'я. Хоча на уроках вони ніколи не виявляли один до одного інтерес.

 — Ви були знайомі до академії, — зрозуміла вона.

Професор кивнув і продовжив різати запіканку. Майї захотілося його розпитати, але вона вирішила для початку розправитися зі своєю порцією. Все таки після навчального дня вона доволі зголодніла.

Деякий час вони вечеряли в тиші, поки професор Білозір, відсунувши порожню тарілкуи:

 — Знаєте, часом я думаю про вас.

Майя, яка в той момент задумливо дожовувала останній шматок, різко проковтнула його. Закашлялась і припала до келиха, намагаючись проштовхнути застряглу в горлі запіканку.

 — Про мене? — напружено подивилася вона на вчителя.

 — Ваша магічна душа дала мені привід для роздумів.

 — А-а, — видихнула дівчина і знизала плечима.

Вона тепер про це не особливо хвилювалася, коли в плетінні заклинань відчула як-не-як, але прогрес.

 — Чув, у вас досить пізно прокинувся дар.

Професор долив їй вина. Майя вже відчувала дивне тепло по всьому тілу.

 — Так, пощастило.

 — Пощастило, — кивнув учитель. — Я подивився в міському архіві. Таких випадків не знайшов. Хоча там п'ятдесят років тому сталася пожежа. Багато записів були загублені.