Розділ 11. І не більше (3)

Ельдар і Майя поспішили за хлопчиком. Минувши коридор, вони застигли від картини перед ними: у просторій майстерні повиснувши на великому стельовому свічнику смішно махав короткими ніжками пузатенький бородатий старий. Майя та Ельдар переглянулися — на люстрі висів декан майстрів — професор Чуб.

 — Лука! — зрадів хлопчикові учитель і помітив адептів. — О, ти привів гостей! — весело усміхнувся він.

І ця усмішка додала його почервонілому і спітнілому обличчю якоїсь шаленості. Він продовжував активно ворушити ногами й походив на хом'ячка, який біжить в колесі.

 — Майстре, що ви робите? — здивовано запитав Лука.

Старий зам'явся, опустивши очі. Ноги, які продовжували бігти, нітрохи не збавили хід.

 — Хотів би сказати, що ранкову зарядку, — крякнув старий, — але, на жаль, я став заручником.

 — Кого? — напружився Лука.

 — Чобіт, — відповіла Майя.

Ельдар і Лука здивовано подивилися на неї.

 — Так, леді Майя, — видихнув чарівник на люстрі й знову опустив очі на ноги. — На мені чоботи-скороходи.

Темно-зелені з підійнятими носками чоботи безперестанку бігли вперед.

  — Це правда скороходи?! — засяяла Майя, не стримавши захоплення від легендарного взуття.

 — Ага... — не з такою радістю підтвердив старий.

Молоді люди пройшли в кімнату. Чародій попросив закрити за собою двері, щоб ноги не забрали його у двір, якщо він раптом зірветься зі світильника.

 — І довго ви збираєтеся там висіти? — підійшов до старого Лука.

 — Люстра міцна…  Висітиму, поки можу...

 — Як ви там опинилися? — не зрозумів хлопчик.

 — Повз пробігав і встиг схопитися.

Лука знову здивовано глянув на старого — висока стеля у два людські зрости викликала сумніви в можливості низькорослого дідка "пробігати" повз люстру.

 — Чоботи-скороходи можуть ходити практично по будь-якій поверхні, — почала згадувати Майя, — хай то стіна або стеля. Навіть по воді.

 — О, дивлюся, ви прочитали мій підручник наперед, — з видихом схвалив професор Чуб.

 — Тільки там не написано, як їх зупинити, — розчаровано помітила дівчина.

 — Бо це не загадка – треба зняти чоботи.

 — Так нумо знімемо! — схаменувся Лука.

 — Це не просто... — нервово реготнув старий. Судячи з усього, він вже намагався зняти з себе чарівне взуття.

Ельдар і Лука взялися посувати під вчителя меблі, щоб дістатися його ніг. Юнак заскочив на стіл і допоміг піднятися Майї. Лука теж спритно видерся і вже хотів кинутися до ніг вчителя, але Ельдар схопив того за плече.

 — Не поспішай втрачати зуби, — порадив він.

Лука набрав повітря в легені, аби обуритися, але старий сказав тому послухатися. Невдоволено, але хлопчик кивнув. Домовилися діяти командою: Ельдар хапає ноги старого, Лука і Майя знімають чоботи.

Звучало все просто. Але спробуй ще зловити шустрі ноги, які так і норовлять зарядити тобі в ніс. Ельдар тільки з п'ятої спроби зміг вхопитися за обидві ноги та міцно стиснути їх, не отримавши при цьому чоботом в око. Хлопчик і Майя одразу взялися стягувати з чародія взуття. Судячи з усього, чоботи з професора категорично не хотіли злазити, бо і Майя, і Лука витратили майже всі сили, щоб стягнути їх. А ще ж треба зняти з люстри професора. Благо, хлопчик згадав про драбину в підсобці.

 — Ох, щоб їх! Тих бестій позашляхових! — зітхнув старий, сідаючи на підставлений Ельдаром стілець.

Він глянув на вже нерухомі чоботи на підлозі й потер спину.

 — Навіщо ви взагалі їх наділи? — насупився Лука, ховаючи скороходи в коробку.

 — Так постійний клієнт попросив полагодити, сказав «не слухаються». Мені потрібно було перевірити масштаб проблеми. А вони не просто «не слухаються»! Вони ж без гальм! Магічне коло, мабуть, розірвалося на візерунку, що відповідає за уповільнення. Варто розігнатися, і будеш мчати, поки підошву не спалиш.

— І ви не подивилися? — буркнув Лука.

 — Так дивився, але, очевидно, не помітив, — старий видихнув. — Ні, я занадто старий для таких забігів...

Він з тихим стогоном знову потер спину.

 — В саду професора Хедери можна знайти щось від болю, — запропонував Ельдар.

 — Було б непогано, — усміхнувся професор. — Зможеш сходити за... — хотів вказати старий, але хлопець уже вийшов в коридор.

Миттю пізніше на вулиці почувся шум. Всі троє втупилися у вікно, за яким сковзнуло перетинчасте крило. Ельдар на їхніх очах підлетів у небо.

 — Він знає коротший шлях, — зрозуміла Майя.

Лука розгублено подивився на неї.

 — Залиш запитання, — раптом попередив хлопчика чарівник.

Майя згадала, що професор Чуб, як декан, теж знав про Ельдара. Тому так швидко повернув собі страждальний вигляд і продовжив потирати спину.

Поки чекали Ельдара, дівчина вирішила допомогти Луці прибратися. Професор Чуб встиг багато чого розкидати, коли намагався за щось ухопитися під час забігу. По деталях на столах і кресленням на стінах стало зрозуміло, що це майстерня магічних речей. Куди не глянь, стоять якісь химерні механізми, скриньки, прикраси ... Піднімаючи розкидані креслення та інструменти, дівчина з тихим захопленням роздивлялася їх.

Ельдар повернувся з пучком трав і попросив дерев'яний посуд. Він став товкти траву ложкою, а потім дав хлопчикові, вказавши втерти це в спину старого.

 — На час біль відступить, але краще попросити у Кор ... професора Білозора якісь ліки, — порадив Ельдар.

Через деякий час професор Чуб вже ходив задоволений по майстерні та роздавав вказівки молоді, що і куди ставити. Ельдар приєднався до збирання і, як зауважила Майя, не без інтересу розглядав навколишні речі. Їй трохи стало легше. Вона звикла, що одногрупник знайомий з магічним світом краще її, але, можливо, різниця між ними не так вже й велика.

Весь цей час Лука і професор Чуб говорили. Хлопчик сварив легковажність старого, а той тільки віджартовувався. І це виглядало досить кумедно: Лука поводився як буркотливий старий, а сивий чародій, як непосидючий хлопчик.