Розділ 11. І не більше (2)

Місто плавно одягалося в теплі відтінки осені. А повітря, навпаки, все більше наповнював холод. Часом з гір налітав вітер і вирував вулицями, збиваючи капелюхи та вириваючи з рук газети. Містяни говорили, що це дихає своїм крижаним диханням Той Хто в Сутінках Таїться — господар Лісу Тисячі Шепотів.

Однак ранок чергового вихідного дня видався напрочуд сонячним. Майя збиралася провести день в Академії та вирішила прикупити випічки для них з Ельдаром. До цього її пригощав одногрупник, дістаючи свіжі плоди в саду професора Хедери.

Майя сіла в трамвай і поїхала в бік центру міста. Вона навіть не пам'ятала, коли останній раз їздила на «вусатому» транспорті. Але точно знала, що в дитинстві обожнювала сидіти у батька на руках, поки вагончик віз їх по яскравому Цвіточу.

Через вікно вона розглядала будинки Рубінового бульвару і раз у раз затримувала погляди на кам'яних статуях на дахах. Згодом до цих моторошних гримас звикаєш, і вони вже не так лякають своїм вищиром. Мабуть, Цвіточ без них дійсно позбувся б таємничого шарму.

Від пекарні дівчина поверталася пішки. Сонце вперше за кілька днів пригрівало. Майя йшла, насолоджуючись приємним запахом випічки з паперового пакета в руках, і згадувала останні тижні. Ельдар з несподіваним завзяттям зайнявся її навчання. Він щодня допомагав відпрацьовувати заклинання. В будні по кілька годин тренував її після уроків, а у вихідні займав майже весь її день. До того ж не тільки натаскував з Основ Чароплетіння, але стежив за її успіхами й з інших дисциплін.

На щастя, Майї інші предмети давалися краще, ніж уроки мадам Пуфи. Особливо дівчині подобалася Історія Чарогір’я. Професор Лан вмів розповісти тему так, що уроки здавалися відпочинком, а лекції — цікавими казками. А предмет Магічні Речі й Артефакти виявився цікавим сам по собі. Майя навіть пішла за підручником вперед. Так зачаровували її описи та історії появи магічних предметів.

І все-таки на тлі всього цього бурливого навчання найбільше запам'ятовувалися ті години, коли вона та Ельдар усамітнювалися і плели заклинання. Майя відчувала до одногрупника суперечливі почуття. Варто згадати його очі з вертикальними зіницями, і у неї кожен раз повзли сироти по шкірі. Він людина всього наполовину. А демонам довіряти не можна — про це їй говорили з самого дитинства. Але все одно ловила себе на тому, що чекає, коли закінчаться уроки та вони залишаться вдвох. І хлопець знову візьме її долоні у свої.

«Він просто виконує свою частину договору — не більше», — в черговий раз нагадала собі Майя. Вона мимоволі притиснула до себе пакет з булочками. Все-таки вона правильно вчинила, вирішивши прогулятися до Академії — хоч трохи провітрить голову від всяких дурниць...

Попереду показалися ворота Тайлогоса. Майя з подивом впізнала біля входу фігуру Ельдара. Зазвичай він чекав її на даху. Це через те, що вона сьогодні затрималася? Однак питати хлопець нічого не став, просто стримано привітався і сказав:

 — Увечері дощ обіцяли. А ти без парасольки.

 — Дощ? — здивувалася Майя, піднявши очі на ясне небо.

У Чарогір’ї погода часом змінювалася швидко і несподівано. Майя сьогодні забула подивитися біля виходу з гуртожитку вивіску з прогнозом на день.

Вона привітала на стулці воріт обличчя Люсі та пішла з Ельдаром до Академії. По дорозі хлопець мовчав, Майя теж не поспішала починати розмову. Зазвичай вони говорили про навчання і лише про це. За кілька тижнів, що вона провела з юнаком, майже нічого нового про нього не дізналася. І в такі моменти тиші відчувала себе ніяково.

 — Я нам смакоту купила, — посміхнулася Майя і простягнула пакет Ельдару.

Той подякував, взяв пакет. І знову тиша. Майя помітила попереду хлопчика у в'язаній шапці, з-під якої смішно стирчали світлі кучерики. У якийсь момент він раптом зупинився і подивився вниз на щось блискуче. Секунду подумавши, хлопчик потягнувся до чогось на землі. Але тут воно блиснуло і покотилося у траву. Майя різко зупинилася, роздивившись золоту монетку. А потім зірвалася з місця, Ельдар тільки здивовано глянув їй услід.

 — Гей! Стій! Не підіймай!

Але хлопчик її не чув. Він побіг за монеткою у бік смерек. Майя помчала навпростець. Вже біля дерев хлопчик нагнувся підняти монетку. Дівчина налетіла на нього і, не розрахувавши силу, збила з ніг. Та й сама плюхнулась поруч.

Коли Майя отямилася, монетка пропала. Тоді дівчина повернулася до хлопчика, на його обличчя сповзла шапка.

 — Ти як, цілий?

 — Після такого не впевнений, — буркнув він, підтягнув шапку і вилупив на Майю сірі очі. — Ти?! — вигукнув він.

 — Ти?! — у відповідь витягнула обличчя Майя.

На неї дивився малий негідник! Той самий, що залишив її з нещасними панталони у флагштока! Хлопчик підскочив і хотів дати драла, але Майя сама скочила на ноги й схопила його за комір.

 — Ні, на цей раз не втечеш! — майже прогарчала вона. — Мені ті панталони за останнім писком моди знаєш чим обернулися?!

Звичайно, мстити маленьким хлопчикам справа неблагородна, але справедливості заради треба знайти його батьків і все їм розповісти. Зрештою, з їхньої дитини хуліган зростає (якщо не Темний Князь, як запевняла мадам Пуфа). Хлопчик хотів вирватися, але Майя загрозливо підняла руку, на кінчиках пальців засяяв блідо-зелений вогник.

 — І не думай, — попередила вона.

Для цього нескладного трюку навіть магічне коло не потрібно. Зате ефект отримала миттєвий — хлопчик зразу притих, з побоюванням подивившись на руку дівчини. Підійшов Ельдар і з цікавістю спостерігав за ними.

 — Веди до батьків, — наказала Майя.

 — Ні, — буркнув хлопчик.

 — Але ж вона тобі зараз заячі вуха начарує, — раптом попередив хлопця одногрупник.

Майя в підтвердження відразу посилила світіння на пальцях. Звичайно, Ельдар блефував. В плетінні заклинань вона мала деякі успіхи, але до подібних перетворень їй ще далеко. Але, мабуть, вперше вона зраділа своїй зовнішній схожості зі Злою Королевою. Хлопчик зміряв її поглядом і передумав сперечатися. Він опустив плечі та неохоче повів їх... в Академію.