Розділ 10. Договір бажань (2)

Захід виглядав блідим, вицвілим. Навколо поспішали чорно-білі люди, на їхніх обличчях була одна і та ж маска: осінній смуток. Гул наповнив забиту платформу. Поїзд стояв, як страшний залізний змій, що поглинав у свої кілька черев-вагонів сіру юрбу. А над усім цим здіймався, мов чорне знамено, густий стовп диму.

 — Не треба, будь ласка, — раптом скрикнула дівчинка на пероні. — Я буду слухняною, чесно-чесно!

Вона трималася за рукав чоловіка в чорному плащі і злякано дивилася на його обличчя: таку ж байдужу маску, як у всіх.

 — Таточку, я не хочу їхати!

 — Так треба, — сказав чоловік.

 — Ні! Я хочу бути з тобою! Я не хочу без тебе! — мотала головою дівчинка, поки великі очі наливалися сльозами, а ніс червонів. — Будь ласка, татусю! Я не хочу без тебе!

Але чоловік відвів погляд і кивнув комусь за спиною дівчинки. Та відчула, як сильні руки підхопили її. Вона до останнього намагалася втриматися за рукав чоловіка, але сил не вистачило — чужі руки виявилися сильнішими.

Її занесли до вагону і посадили у купе. Вона відразу зістрибнула і хотіла побігти назад, але дорогу перегородив високий незнайомець. Дівчинка підбігла до вікна і притиснула до скла долоньки.

 — Таточку... — схлипувала вона. — Таточку, не залишай мене...

Чоловік за вікном невідривно дивився на неї. Але бліде обличчя було байдуже, як осіннє небо. Поїзд загудів і повільно зрушив з місця. Чоловік різко розвернувся і пішов. А дівчинка все тулилася до скла, намагаючись розгледіти серед диму і натовпу темну фігуру, яка віддалялася.

 ***

Підібгавши ноги, Майя сиділа на ліжку і дивилася на небо, яке тільки почало світлішати. Вона сама не знала, від чого прокинулася в таку рань, але спати більше не хотілося. І тепер в тиші маленької кімнати до неї підбиралися похмурі тіні минулого.

Зрозумівши, що, якщо так триватиме, то вона зовсім закисне, Майя ривком скинула ковдру і встала. Якщо вчора видався поганий день, то сьогодні він повинен бути хорошим, правда?

Однак в правдивості цієї думки Майя засумнівалася, вже увійшовши в клас. Погляди одногрупників, принишклих при її появі, навряд чи стануть знаком до чогось доброго. На неї дивилися по-різному: хто з насмішкою, хто з невдоволенням, а хто з відкритим інтересом. І нічого дивного, неважко здогадатися, про що вони думають. Знову будуть шепотітися за її спиною, що іншого б за таке вже давно виставили. Або, як мінімум, відсторонили від занять. А вона, як донька ректора, вийшла з води сухою. Може, варто попросити батька дійсно покарати її відпрацюванням?

Майя сіла біля Стефана, який дрімав. Дістала речі, намагаючись ігнорувати гострі погляди. Але випущений з незграбних рук олівець одразу дав тріщину в її образі.

День йшов досить напружено. Радувало, що після нього починалися два вихідних. Майя з гідною витримкою відсиділа урок Рунології і Магічних Речей та Артефактів. Останнім були Основи Чароплетіння.

 — Вітаю, адепти! — як завжди, гордо пройшла на середину класу мадам Пуфа. — Сьогодні ми почнемо урок зі вступної промови про майбутні іспити.

Адепти здивовано переглянулися. Йшов тільки другий місяць осені, а іспити будуть аж в середині зими.

 — Повірте, зараз як раз пора про це замислюватися, — зрозуміла їхнє збентеження дама. — Тим більше вам — новобранцям. Ваш результат, хочу я того чи ні, неминуче відіб'ється і на моїй репутації. Несправедливо, звичайно. У кожного з вас різний потенціал до магії, і мавпу не навчиш грати на скрипці, — затримала вона погляд на Майї, — але мені платять за навчання всіх без винятку. І я маю намір сумлінно виконувати свій обов'язок.

Майя навіть здивувалася, як спокійно відреагувала на укол мадам Пуфи. Занадто передбачувано, чи що.

 — Поспішаю повідомити, що найважливішим іспитом, за результатом якого стане зрозуміло, чи будете ви далі навчатися в Тайлогос, є саме Основи Чароплетіння. Без цієї основної дисципліни, яка визначає вашу успішність, як чарівника, вам немає сенсу залишатися в Академії. І витрачати час ні свій, ні вчителів.

  «А це вже небезпечно», — подумала Майя, зважуючи, скільки у неї шансів отримати хоч мінімальний прохідний бал у самого прискіпливого вчителя Академії. Який до того ж мав з нею особисті рахунки.

— Так що будьте якомога серйозніші і докладіть максимум зусиль, щоб мені не було за вас соромно, — підсумувала пані Пуфа. — Навіть якщо шансів майже немає, — знову подивилася вона на Майю.

Дівчина насупилась — але ж вона була не єдиною, хто партачив на уроках Чароплетіння.

Після чергового строгого опитування мадам Пуфа дала адептам п'ять хвилин передихнути, щоб підготуватися до практичної частини. Майя хотіла дістати рукавички, але кишеня в накидці виявилася порожньою.

 — Ні-ні-ні... — зашаріла вона по всім своїм кишеням. — Їх немає... — видихнула вона, відчуваючи, як душа уходить в п'яти.

 — Забула? — глянув на її бліде обличчя Стефан.

Майя тільки стиснула губи. Без рукавичок мадам Пуфа не допустить до плетіння заклинань. Більше того, налає і посадить на найдальшу лаву в кінці аудиторії — негласний куточок невдах.

 — Щось загубила?

Майя обернулася до Лаури і Рути, які проходили повз її парту.

 — Рукавички... — рефлекторно відповіла Майя, риючись вже в сумці.

 — А чи потрібні вони тобі? — усміхнулася Лаура.

 — Що з ними, що без них результат не зміниться, — підтакнула Рута.

Майя підняла голову на сміх дівчат. Але ті вже пішли до своїх місць.

Хоча, що Майя могла їм сказати? Провал був неминучий. Вона прибрала сумку під стіл і втупилася на свої туфлі. Дівчина стиснула кулаки на колінах, морально готуючись до нищівної промови дами в капелюсі.

Майя так ясно представила цю картину, де сидить на лавці і ловить потішні погляди Лаури і Рути, що навіть не відразу помітила, як на парту перед нею щось поклали. Майя підняла голову і розгублено подивилася на рукавички. А потім на Ельдара. Той мовчки пішов до своєї парти.