Розділ 8. Золота монетка (2)

Майя йшла вздовж галереї, поки не зупинилась на перехресті коридорів. Вранці вона виписала номер кожної аудиторії на сьогодні, але в цьому замку спробуй знайти хоч одну. Набудували коридорів та поворотів, як тут взагалі бідні адепти орієнтуються? Даремно вона з Ельдаром не пішла. Але той так швидко поскакав вперед, що вона й гукнути не встигла. І, як на зло, жодного старшокурсника на горизонті. Взагалі нікого.

Почувся другий дзвін. Майя напружено прикусила губу. З третім дзвінком почнеться урок, і буде соромно запізнитися через те, що не знайшла аудиторію. Дівчина поквапилася в лівий коридор, дивлячись на номери класів. Попереду за рогом вона помітила чиюсь тінь.

— Вибачте! — поспішила на рух Майя, зрадівши хоч одній живій душі. — Зачекайте будь-ласка!

Але замість відповіді з-за повороту їй назустріч щось викотилося. Майя зупинилась і подивилася на золоту монетку під ногами. Дівчина схилилася, щоб підняти її і гукнути господаря. Та монетка раптом почала розкручуватися, поки не встала вертикально. Немов жива, вона покотилася по коридору. Але потім зупинилася і закрутилася на місці. Здивована Майя підійшла до неї і тільки спробувала її підняти, як монетка знову прокотилася вперед.

 «Вона хоче, щоб я за нею йшла?»

Дівчина вирішила прийняти запрошення. Побігла за монеткою, яка знову покотилася по коридору. І чим довше бігла Майя, тим дужче хотілося впіймати спритну втікачку. Це раптом стало дуже важливим. Ні — найбажанішим!

Перед черговим поворотом монетка раптом зупинилася і закрутилася на місці. Майя одразу впала на коліна і потяглася до жаданого золота. Але торкнутися його не встигла — чорна туфля з'явилася з-за повороту і з розгону відкинула монетку носком.

Майя завмерла і закліпала, здивовано подивившись на чорне взуття.

— Майя Семироз?

Дівчина підняла очі і побачила професора Лана. Його явно спантеличив вид учениці, яка застигла перед ним на колінах. Майя озирнулася, але монетка закотилася казна-куди.

— Що ви тут робите? — запитав професор. — У вас же зараз Історія Чарогір’я.

— Так, я йшла на урок.

— Невже? Моя аудиторія в іншому боці.

Майя тільки розгублено посміхнулася — з поворотом таки помилилася...

— Вирішили прогуляти мій урок?

— А? — витягла обличчя дівчина.

— Невже вважаєте історію таким нудним предметом?

Професор Лан дивився на неї майже з дитячою образою в очах. Майя швидко підскочила і спішно замотала головою.

— Що ви! Зовсім ні!

Майя чесно виклала професору, як заплуталася в довгих та однакових коридорах.

— Знайшли золоту монетку? — перепитав професор Лан.

— Так, ви її тільки що кудись відкинули ногою. — Професор Лан спантеличено подивився на всі боки. Значить, не помітив і збив випадково. — Дивна монетка, як жива, — продовжила Майя. — Я тільки підійшла. А вона як розкрутилася і як покотилася. Я відразу за нею...

Тут дівчина запнулася. А з чого це вона мчала за дивною монеткою-то? Та ще й як мчала — нічого і нікого не пам'ятала.

Майя напружено почухала пальцем скроню, та зловила строгий погляд професора.

— Майя Семироз, — небезпечно понизився його голос.

— Я не вигадую! — спішно запевнила Майя.

— Я не про це. Хіба вас не вчили, що не треба підбирати чужі коштовності або гроші?

— Чому? — не зрозуміла дівчина.

— Це небезпечно. Особливо в такому місці, як Чарогір’я. Подібні речі часто можуть бути зачарованими. І той, хто підбирає їх, може заробити навіть прокляття.

Майя злякано дивилася на професора. У тому, що монетка була не простою, вона вже не сумнівалася. Але щоб та несла прокляття... А вона так бігла за нею, відчайдушно хотіла зловити. Невже якби спіймала, наслала на себе яку-небудь скверну або щось страшніше?

— Ой-й-ой...— тільки й видихнула Майя.

— Не лякайтеся, — помітивши знічені плечі адептки, пом'якшив голос учитель. — Я сказав, що таке тільки можливо. Швидше, з учнів хтось жартує над новачками. Але майте це на увазі і перевіряйте подібні речі через Завісу.

У супроводі професора Майя прийшла до дерев'яних широких дверей. На вході з боків урочисто стояли два лицарських обладунки із списами в руках. Притому один обладунок був явно зроблений на високу людину, а другий — на низького і широкоплечого. Хоча обидва відполіровані і блискучі, їх покривало безліч подряпин і вм'ятин. Це доводило, що у їхніх минулих власників була багата історія. З цікавості Майя підійшла до низького обладунку і потягнула руку до шолома, бажаючи доторкнутися до забрала.

— Не раджу, — сказав професор Лан.

Як на підтвердження цього щиток на шоломі сам піднявся, оголивши порожнечу всередині. І різко опустився, невдоволено клацнувши. Майя ойкнула і відскочила. І зловила виразний погляд професора: «І про що ми тільки що говорили?»

— Я думала, це стосується тільки лежачих речей, а не стоячих, — запалали щоки Майї. Професор Лан тільки зітхнув. — І яке на цих обладунках прокляття? — глянула на шолом дівчина.

— Ніякого. Але вони не люблять, коли чужі люди до них торкаються, — пояснив професор, беручись за виту ручку двері кабінету.

— Вони? — повторила Майя і з побоюванням глянула на сусідній довготелесий обладунок.

— Це заговорені обладунки минулої епохи. Вони володіють пам'яттю. Від того дуже гордовиті, якими були і їхні господарі.

— Але навіщо обладунки робити з пам'яттю? — не зрозуміла Майя.

— Якщо надіти такий обладунок, то навички його минулого власника перейдуть новому. Але щоб носити подібні речі, потрібно заслужити їхню повагу. Інакше вони не будуть допомагати.

— Навіть так...— оцінила Майя і з повагою глянула на шолом. — Вибачте, не хотіла вас образити.

Шолом тільки ворухнув забралом, ніби хмикнув.

 «Що ж, батько, ти постарався назбирати чудасій в академії», — подумала Майя.

Професор Лан відкрив двері, жестом запрошуючи ученицю пройти. Кабінет Історії Чарогір’я виявився вельми атмосферним місцем. На стінах виднілися фрески з історичними боями та іншими важливими подіями. Під стелею біля дошки висіло два прапора. На першому був спис з вогненним наконечником і двома білими крилами — герб королівства Оскарії. На другому зображені Сонце і Місяць по різні боки від високої синьої смереки— герб земель Чарогір’я.