Розділ 8. Золота монетка (1)

Вийшовши раніше, Майя неспішно йшла вздовж алеї. З боку Рубінового бульвару лунав стукіт по коліях трамваю, що під’їхав до зупинки. Дівчина час від часу заглядала у конспект з Основ Чароплетіння. Звичайно, спочатку зосередитися було важко. Аж надто багато вражень дав їй минулий день. З голови все не виходив червоноволосий та його слова про батька. Але Майя твердо вирішила, що це не відверне її від головної мети —  навчання. Зрештою, демони — демонами, а поки мадам Пуфа є головною мегерою в Академії.

Краєм ока дівчина помітила збоку дві фігури, які відразу виділялися серед перехожих — батько і професор Білозір неквапливо йшли по Рубіновому бульвару. Майя спочатку зупинилася, не знаючи, гукати батька або не заважати бесіді чоловіків. Але професор Семіроз, немов відчувши її погляд, повернув голову до неї. Він зупинився, з ним встав і Білозір. І Майя зрозуміла, що вони чекають її.

Вона спішно вийшла зі скверу і підійшла до чародіїв. По дорозі зазначила, що ректор і декан цілителів виглядають вельми ефектно разом. Батько — одягнений у все чорне, де особливо привертає увагу довгий плащ з високим коміром. І вчитель зіллєзнавства, одягнений в білосніжний сюртук, штани й до блиску начищені туфлі з гострими носками. Лише темні окуляри розбавляли цю відданість білому.

 — Доброго ранку, — привіталася Майя.

Професори привіталися і продовжили шлях. Дівчина пішла поруч з батьком.

 — ... І все-таки він зі своєю коронацією з'явився так невчасно, — зітхнув професор Білозір, продовжуючи розмову з ректором.

 — А коли зло може з'явитися вчасно? — глянув на нього чарівник.

 — Дайте подумати... Наприклад, коли потрібно виправдати перед певною красунею нагальне прощання вранці. Зручно, якщо можна сказати, що йдеш винищувати зло... — Велізар з попередженням глянув на колегу. Чоловік повернувся до Майї та швидко виправився: — Я хотів сказати, перед нареченою або дружиною. Зазвичай я кажу їм... їй, що просто поспішаю на урок.

 — Це пояснення відмінно підійде без всякої появи зла, — зауважив ректор.

 — Так, але ж це не так героїчно, ніж коли вирушаєш на смертельний бій. У тому випадку прощання може перейти в ...

 — Корнелію, — строго примружився чарівник.

 — ... дружнє рукостискання, — закінчив професор Білозір, але його губи чомусь розтягнулися в задоволеній усмішці.

 — А ви зараз говорили про Маскарона? — поцікавилася Майя.

 — Вже чула про нього? — глянув на неї батько.

Дівчина кивнула і зам'ялася.

 — Ем, я ось хотіла запитати. Навіщо командир міської варти приходив до тебе?

 — Він хотів, щоб ваш батько повернувся до лав витирачів, — відповів за батька професор Білозір.

Майя тривожно подивилася на ректора.

 — Я відмовився, — запевнив той.

Дівчина не стримала тихого видиху. Її лякала думка, що батько може повернутися до старої роботи. Справою, звичайно, він займався шляхетною, але моторошною і дуже небезпечною.

 — Тільки хто він, цей Маскарон?

 — Невідомо, — знизав плечима професор Білозір. — Кажуть, з'являвся в місті з часів його заснування. Він же ще при Темному Князеві прославився. Але звідки він і ким є, ми поки не знаємо. Припускають всяке. Є версія, що він дух могутній. Загадковий демон часів війни Трьох Магів. Деякі звуть його темним джином, що живиться злими бажаннями чаклунів. А деякі охрестили ангелом апокаліпсиса, бо були відомості, що бачили у нього за спиною два чорних крила. Чуток про нього за сотні років накопичилося на будь-який смак.

 — А в Золотофорті про нього ніхто і не чув, — поділилася Майя.

 — Так Верховний Ковен не хоче визнавати його існування, — тепер заговорив професор Семироз.

 — Чому? — не зрозуміла Майя.

 — Визнавши його існування, вони визнають, що є ворог, з яким вони не змогли за стільки років впоратися. Це підкосить їхню репутацію і владу. Та й не особливо хвилює нинішнього короля, що твориться в Чарогір’ї. Поки проблема далеко ні Ковен, ні король й пальцем не поворухнуть.

 — А ти віриш чуткам про коронацію й армію? — запитала Майя.

 — Я не бачив Маскарона особисто, але не вважаю чутки порожнім звуком. Занадто часто цей Маскарон згадувався в міських легендах. Та й те, що темних магів тягне в місто — правда.

Майя дивилась на спохмурнілого батька. Між його брів засіла тонка зморшка.

 «Тільки б не задумав на цього Маскарона полювати», — промайнуло в голові Майї.

Якщо цей загадковий ворог дійсно такий сильний, що за кілька століть його ніхто не виловив, то краще би батько тримався від нього як найдалі.

 — А чи може лісовий народ знати про нього більше? — поцікавилася Майя.

 — Можливо, давні духи лісу, — погодився Білозір, — але їх нині спробуй знайти. Протягом останніх десятиліть вони не особливо охоче йдуть на контакт з людьми.

 — Не дивно, раз ми вирубаємо їхній ліс і забираємо землю, — сказав ректор. — Може, скоро і з ними доведеться битися.

 — І всередині, і зовні повільно, але прицільно підкрадаються проблеми, — зауважив професор Білозір. — Хм, може, пора відпустку брати й швидше на море ...

Ректор гостро глянув на підлеглого: «Я тобі влаштую море!»  — читалося в тому погляді.

 — Жартую, — спішно повідомив молодий чоловік. — Робота — понад усе!

 — А ось тобі, Майя, — повернувся професор Семироз до дочки, — я раджу повернутися до тітки Емми.

 — Не повернусь, — одразу приготувалася до оборони дівчина.

Але ректор не сперечатися, тільки з досадою відвів погляд. У мовчанні вони пройшли ворота академії.

 — А вас самих, леді Майя, щось не чутно і не видно останнім часом, — злегка посміхнувся професор Білозір. Мабуть, вирішив, що тиша затягнулася. — Ваш батько навіть захвилювався — якось тихо донечка поводиться. Чи не сталося чого?

Майя зніяковіло опустила очі — її вчорашній день тихим аж ніяк не назвеш. Але не розкажеш же батькові, що за власної необачності ледь не впала з даху. Після такого він її точно зв'яже і відправить до тітки посилкою.