Розділ 6. Кабінет батька

Клас для уроків Зілля і настоянок розташовувався прямо під садом на даху. Мабуть, щоб зручніше було відразу свіжі трави добувати. На одномісних партах стояли пробірки в підставках і невеликі котли.

Учителем виявився сам декан факультету цілителів — професор Білозір. Варто було йому увійти в аудиторію, як учні одразу ж затихли, і всі уважно подивилися на чоловіка, який діловито пройшов до дошки. Майю знову вразив його зовнішній вигляд: в білому сюртуку, в білих штанах та з білим волоссям, зачесаним назад, він нагадував статую з льоду. І таким же холодом віяло від його аури. І тільки чорні круглі окуляри на аристократично світлому обличчі розбавляли цю білизну.

Всі адепти відбивалися в цих двох чорних шибках. І всім здавалося, що саме на них дивиться професор. Та не просто дивиться, а заглядає прямо в душу. Але тут професор осяяв всіх чарівною усмішкою, і тяжкість в повітрі враз зникла. Адепти відчули полегшення, ніби з них зняли приціл.

— Ну що, мої котики й рибоньки, почнемо перший урок по зіллях, — оголосив він. — І в передмові скажу, що це дуже важливий предмет. Так, він не такий ефектний, як плетіння заклинань з їхніми вогняними стрілами та блискавками. Але зілля споконвіку займали важливе місце в розвитку магії. Зіллям можна вилікувати, отруїти та, леді, ваше улюблене — приворожити. А це те ж саме, що придушити волю. Якщо освоїте цей предмет, перед вами відкриються дивовижні можливості. Так що слухайте уважно, мої хороші. Бо це наука тонка. Одна дрібна помилка, і те, що повинно дарувати життя, забере його...

Предмет виявився досить цікавим, як і сам його викладач. Як і на попередніх уроках, учнів знайомили з основами дисципліни.

Стало зрозуміло, що професор Білозір був популярним учителем. Хоча б по тому, як він вдало жартував над адептами або тонко загравав з адептками. І, яке щастя, хоч на його предметі Майя не встигла вскочити в халепу.

— Як успіхи? — раптом запитав професор, коли вона проходила повз до виходу. — Чув, ви не перестаєте дивувати мадам Пуфу.

На цих словах його тонкі губи торкнула ледь помітна посмішка.

— Не по власній волі, — напружено відповіла Майя.

— Ви вже легше з нею. Вона відома і досвідчена викладачка, ваш батько витратив три місяці, щоб умовити її працювати в Тайлогос.

— Так багато? — здивувалася Майя і одразу злякалася.

Ну ось, ще не вистачало, щоб з її провини від академії пішов високо оцінений учитель. Як тоді вона з'явиться на очі батькові?

— Працюйте старанно, Майє Семироз, — побачивши опущені плечі дівчини, сказав професор Білозір. — Не тому, що ви дочка ректора, а тому, що ви вирішили стати чарівницею. Складнощі — обов'язковий інгредієнт розвитку.

Майя глянула на чоловіка і вдячно кивнула. Адже це саме професор Білозір першим заступився за неї в кабінеті ректора. Не хотілося б і його розчарувати.

— Він би вас не з'їв. Спробував і виплюнув, — впевнено сказав професор Білозір, коли Майя зважилася розповісти йому про квітку-людожера в саду. — Накидка захищає не тільки від магії, а й від подібного нападу.

— Справді? — глянула на свій плащ дівчина. — І як же? — сумнівно запитала вона, не уявляючи, як ця тонка тканина захистила б від сотні гострих зубів.

— Тканина заговорена на міцність і присипана порошком горобини й колючого болотника. Дух чи нелюдь отримає від горобини опік, а колючий болотник не дасть вас з'їсти іншим хижакам. Від цього у них буде рот весь у пухирях. Так що вас і собака в ній не вкусить.

Майя вийшла з кабінету в піднесеному настрої. По дорозі до виходу вона ще раз розглянула накидку. Треба ж, як батько подбав про безпеку адептів. Це означає, вона врятувалася б і без допомоги. Хоча напевно зіпсувала плащ і знову б отримала догану від батька. Дівчина зітхнула. Не хотілося визнавати, але її здорово виручили. І хто? Червоноволосий нахаба.

Глянувши на долоню, Майя згадала, як Ельдар тримав її руку. Соромно визнати, але вона навіть тепло його долоні запам'ятала. Адже давно ніхто не тримав її так. Тільки батько в дитинстві. Маленька Майя любила, коли вони гуляли містом, тримаючись за руки.

— Майя Семироз!

Майя здригнулась, відразу впізнавши голос, і з побоюванням подивилася на вихід. У дверях академії грізно стояла мадам Пуфа, впершись руками в боки. На ній не залишилося і сліду від сажі. Зате був інший крислатий капелюшок з пишним фіолетовим пером.

— Ви ж не думали, що і на цей раз підете безкарно? — поцікавилася жінка.

Майя звела брови будиночком — взагалі-то так вона і думала.

— За мною! — різко розвернулася мадам Пуфа.

Майя сумно глянула на Стефана, кивнула на прощання і пішла за вчителькою.

***

З кабінету мадам Пуфи Майя вийшла, коли на вулиці настали сутінки. Чародійка змусила її прибирати сажу від свого ж заклинання. Довелося добре постаратися, хоча саме прибирання Майю не лякало. Тітка Емма не дозволяла служниці порядкувати у племінниці, вважаючи, що дівчина повинна сама стежити за своєю кімнатою — так вона хотіла привчити Майю до чистоти й порядку.

Коридори академії спорожніли. Тиша великого замку нагнітала, так що Майя прискорила крок. Проходячи повз дирекцію, вона пригальмувала, почувши шум за дверима. Виходить, батько ще працює. Може, він проведе її до гуртожитку. Сам же сказав не ходити ввечері одній.

Майя відкрила двері й завмерла. У приймальні не горіло світло. Як не горіло і в кабінеті ректора, де були прочинені двері. А там точно хтось був — Майя бачила як промайнув силует в напівтемряві. Але батько не став би працювати у своєму кабінеті в темряві... У скроні вдарив пульс, як тільки Майя зрозуміла, що в кабінеті зовсім не батько. Хтось чужий пробрався туди!

Майя притулилася до стіни, намагаючись вгамувати паніку. Думки заметушилися, як налякані рибки. Куди бігти? Кого кликати? Майя не знала, де зараз живе батько — не встигла запитати. Але в академії повинен бути охоронець, значить, треба покликати його. Так, точно, охоронець повинен допомогти!