Розділ 4. Небезпечна хуліганка (2)

Дивитися в очі батькові було важко. Мадам Пуфа вже закінчувала свій монолог з приводу того, яка важка її втрата і що другого такого капелюха не буде. А професор Семироз, зберігаючи уважний вираз обличчя, час від часу поглядав на дочку і злегка мружився. І той зіщулений погляд кожен раз заганяв в груди дівчини дрібну, але хворобливу голочку — він соромився її.

Пообіцявши, що дістане мадам Пуфі такого ж капелюха, чарівник попросив залишити їх з дочкою наодинці. Мадам Пуфу обіцянка, вочевидь, задовольнила, і, повернувши собі колишній діловий вид, вона гордо покинула кабінет. Коли вчителька вийшла, повисла тиша. Та така, що Майї було б куди легше, якби її почали лаяти та сварити. Але батько мовчав. Просто мовчав, уважно дивлячись на свою замурзану і розпатлану дитину. І прочитати почуття на, здавалося, скам'янілому обличчі дівчина не могла. Тільки чорні очі дивилися з досадою.

— Ну що ж, думаю, нашому гостю ти вже запам'яталася, — нарешті, сказав професор Семироз. — До речі, це був командир міської варти — Вольдемар Касс.

Майя тільки очі округлила в п'ять копійок. Це ж виходить сам начальник міської варти тепер думає, що вона небезпечна хуліганка...

— Мені шкода... — тихо видавила Майя.

— Скажи, що незрозумілого у вимозі плести тільки водні заклинання? — строго запитав батько.

— Все зрозуміло, — прозвучала ще тихіша відповідь.

— Тоді чому ти демонстративно її порушила? Невже ти не розуміла, що мадам Пуфа заборонила працювати з вогненним елементом не через свою примху? — Майя стиснула кулаки на колінах. Вона хотіла сказати батькові, як шкодує, але в горлі застряг клубок. — Тобі пощастило, що ніхто не постраждав. Ну, не сильно постраждав, — уточнив він, згадавши скорботне обличчя мадам Пуфи, яка притискала до грудей обгорілий капелюх. — Бачиш, це те, про що я говорив. Ти сприймаєш магію, як розвагу.

— Ні! — підвела голову Майя. — Я просто... не думала, що все так серйозно, — знехотя зізналася дівчина. — Пробач, я не повторю цієї помилки.

Майя опустила погляд у підлогу. В очах небезпечно запекло.

Тільки не це! Не вистачало розплакатися! Тільки не перед цим чоловіком. Він вже й так бачить в ній зайвий баласт. Вона чітко відчувала його погляд. Важкий, замислений.

— Гаразд, — почула вона раптом, як ректор пом’якшив голос, — головне, ти не постраждала. — Майя підняла голову. Батько все ще серйозно дивився на неї. Але вже без тієї колючості в погляді. — Якщо я правильно зрозумів, ти необачно зарядила в заклинання всю свою ману. Так робити ні в якому разі не можна, якщо немає належної підготовки.

— Мені здавалося, я все контролюю, — зізналася Майя.

Батько раптом посміхнувся:

— В магії ніколи не варто думати, що все контролюєш. Це сила, яку ми ще осягаємо. Вона вміє здивувати як хорошим, так і не дуже.

Помітивши, що настрій батька поліпшився, Майя підбадьорилася.

— Я вже зрозуміла, — кивнула вона. — Але коли я плела коло, то навпаки відчувала сильну втому і брак сил. А потім як накрило, як закрутило.

Ректор злегка насупився і глянув на газету на столі.

— Майя, думаю, тобі варто ще рік потерпіти. Твоя магія нікуди не дінеться, їдь додому, ще раз обміркуй своє рішення...

— Ні, я не хочу додому! — злякалася Майя.

Велізар подивився на неї й тихо видихнув:

— Майя, послухай, зараз у Цвіточі стало небезпечніше...

— Небезпечніше, ніж в столиці?

— Можливо, — стримано відповів ректор і знову глянув на газету. — У мене зараз багато турбот, ще й тебе тягнути...

— Мене не треба тягнути, — квапливо запевнила Майя. — Я з усім впораюся сама!

— Я бачу, — пройшовся професор по дівчині поглядом. — Те, що сталося на уроці мадам Пуфи, означає, що у тебе сильне магічне джерело. Через те, що ти не маєш досвіду його використання, ти не відчула межу. Тобі пощастило, що на тобі були захисний плащ і рукавички. Інакше б тобі обпекло руку... — Майя згадала дірку в дошці. Від думки, що така ж могла зіяти в її долоні, по шкірі побігли дрижаки. — Це доводить, — продовжував ректор, — що магічне джерело у тебе з хорошим потенціалом. Але тут два боки медалі. У магів з великим магічним запасом проблема зазвичай в нестабільності кола заклинання.

— Саме тому я ніяк не можу поїхати, — впевненіше заявила Майя. — Я повинна вчитися, вчитися і ще раз вчитися!

Чоловік хмикнув, явно не поділяючи ентузіазму дочки. Трохи подумавши, він сказав:

— Гаразд, вчися. Але тільки пообіцяй мені, що не будеш ходити по місту одна, а вночі — навіть в компанії. — Майя активно закивала. — Тоді повертайся до занять. Але перед цим...

Він встав, обійшов стіл і простягнув руку до обличчя дівчини. Прошепотів щось, він повільно повів долоню уздовж обличчя дочки. Майя відчула легке лоскотання на шкірі. Наче сотні ниточок ковзають по її щоках і носі. Коли батько опустив руку на одяг, вона побачила, як зникає сажа з білої тканини плаща.

— Яке корисне заклинання, — зауважила вона, як тільки чарівник прибрав руку. — Спасибі.

Чоловік кивнув і повернувся за стіл. Коли Майя виходила, він вже читав газету, насупивши брови. На щастя, повертатися назад на заняття мадам Пуфи не довелося — почалася перерва. Майї залишалося просто забрати речі. Біля входу в аудиторію Основ Чароплетіння її чекав сусід по парті, тримаючи в руках її сумку.

— Я зібрав твої речі, — сказав він.

— Дякую, — зраділа Майя, беручи сумку.

Чудово, що зараз не доведеться заходити в аудиторію мадам Пуфи.

— Ти не знаєш, як пройти в трапезний зал? — поцікавився Стефан.

— В їдальню, маєш на увазі? — хмикнула Майя. — Це просто — треба слідувати за натовпом.

Стефан здивовано підняв брови. Вони спустилися на перший поверх, а там швидко вийшли до залу зі столами й лавками.

— Ух ти! Ти права! — зрадів Стефан, із захопленням розглядаючи столи, поки вони йшли до прилавка. — Як ти зрозуміла, що натовп призведе, куди треба?