Майї було важко дивитися батькові в очі. Поки мадам Пуфа нарікала на втрату капелюха, професор Семироз час від часу поглядав на дочку, і кожен його примружений погляд боляче колов її — він соромився її.
Пообіцявши, що дістане мадам Пуфі такого ж капелюха, чарівник попросив залишити їх з дочкою наодинці. Мадам Пуфу обіцянка, вочевидь, задовольнила, і, повернувши собі колишній діловий вид, вона гордо покинула кабінет. Коли вчителька вийшла, запала тиша. Майї було б легше, якби батько почав її сварити, але він лише мовчки дивився на замурзану й розпатлану дочку. І прочитати почуття на, здавалося, скам'янілому обличчі дівчина не могла. Тільки чорні очі дивилися з досадою.
— Ну що ж, думаю, нашому гостю ти вже запам'яталася, — нарешті, сказав професор Семироз. — До речі, це був командир міської варти — Вольдемар Касс.
Майя тільки очі округлила в п'ять копійок. Це ж виходить сам начальник міської варти тепер думає, що вона небезпечна хуліганка...
— Мені шкода... — тихо видавила Майя.
— Скажи, що незрозумілого у вимозі плести тільки водні заклинання? — строго запитав батько.
— Все зрозуміло, — прозвучала ще тихіша відповідь.
— Тоді чому ти демонстративно її порушила? Невже ти не розуміла, що мадам Пуфа заборонила працювати з вогненним елементом не через свою примху? — Майя стиснула кулаки на колінах. Вона хотіла сказати батькові, як шкодує, але в горлі застряг клубок. — Тобі пощастило, що ніхто не постраждав. Ну, не сильно постраждав, — уточнив він, згадавши скорботне обличчя мадам Пуфи, яка притискала до грудей обгорілий капелюх. — Бачиш, це те, про що я говорив. Ти сприймаєш магію, як розвагу.
— Ні! — Майя підвела голову. — Я просто... не думала, що все так серйозно. Пробач, більше не повторю.
Майя опустила погляд. В очах небезпечно запекло. Тільки не розплакатися! Особливо перед чоловіком, який і так вважав її зайвим баластом.
— Гаразд, — почула вона раптом, як ректор пом’якшив голос, — головне, ти не постраждала. — Майя підняла голову. Батько все ще серйозно дивився на неї. Але вже без тієї колючості в погляді. — Якщо я правильно зрозумів, ти необачно зарядила в заклинання всю свою ману. Так робити ні в якому разі не можна, якщо немає належної підготовки.
— Мені здавалося, я все контролюю, — зізналася Майя.
Батько раптом посміхнувся:
— В магії ніколи не варто думати, що все контролюєш. Це сила, яку ми ще осягаємо. Вона вміє здивувати як хорошим, так і не дуже.
Помітивши, що настрій батька поліпшився, Майя підбадьорилася.
— Я вже зрозуміла, — кивнула вона. — Але коли я плела коло, то навпаки відчувала сильну втому і брак сил. А потім як накрило, як закрутило.
Ректор злегка насупився і глянув на газету на столі.
— Майя, думаю, тобі варто ще рік потерпіти. Твоя магія нікуди не дінеться, їдь додому, ще раз обміркуй своє рішення...
— Ні, я не хочу додому! — злякалася Майя.
Велізар подивився на неї й тихо видихнув:
— Майя, послухай, зараз у Цвіточі стало небезпечніше...
— Небезпечніше, ніж в столиці?
— Можливо, — стримано відповів ректор і знову глянув на газету. — У мене зараз багато турбот, ще й тебе тягнути...
— Мене не треба тягнути, — квапливо запевнила Майя. — Я з усім впораюся сама!
— Я бачу, — пройшовся професор по дівчині поглядом. — Те, що сталося на уроці мадам Пуфи, означає, що у тебе сильне магічне джерело. Через те, що ти не маєш досвіду його використання, ти не відчула межу. Тобі пощастило, що на тобі були захисний плащ і рукавички. Інакше б тобі обпекло руку... — Майя згадала дірку в дошці. Від думки, що така ж могла зіяти в її долоні, по шкірі побігли дрижаки. — Це доводить, — продовжував ректор, — що магічне джерело у тебе з хорошим потенціалом. Але тут два боки медалі. У магів з великим магічним запасом проблема зазвичай в нестабільності кола заклинання.
— Саме тому я ніяк не можу поїхати, — впевненіше заявила Майя. — Я повинна вчитися, вчитися і ще раз вчитися!
Чоловік хмикнув, явно не поділяючи ентузіазму дочки. Трохи подумавши, він сказав:
— Гаразд, вчися. Але тільки пообіцяй мені, що не будеш ходити по місту одна, а вночі — навіть в компанії. — Майя активно закивала. — Тоді повертайся до занять. Але перед цим...
Він встав, обійшов стіл і простягнув руку до обличчя дівчини. Прошепотів щось, він повільно повів долоню уздовж обличчя дочки. Майя відчула легке лоскотання на шкірі. Наче сотні ниточок ковзають по її щоках і носі. Коли батько опустив руку на одяг, вона побачила, як зникає сажа з білої тканини плаща.
— Яке корисне заклинання, — зауважила вона, як тільки чарівник прибрав руку. — Спасибі.
Чоловік кивнув і повернувся за стіл. Коли Майя виходила, він вже читав газету, насупивши брови. На щастя, повертатися назад на заняття мадам Пуфи не довелося — почалася перерва. Майї залишалося просто забрати речі. Біля входу в аудиторію Основ Чароплетіння її чекав сусід по парті, тримаючи в руках її сумку.
— Я зібрав твої речі, — сказав він.
— Дякую, — зраділа Майя, беручи сумку.
#423 в Любовні романи
#96 в Любовне фентезі
#33 в Молодіжна проза
#7 в Підліткова проза
Відредаговано: 16.11.2026