Майя була в захваті. Хоча, по суті, радіти ще нічому — її магічне коло з кривенькими візерунками ледве можна назвати хорошим заклинанням. Але все-таки це її перше побудоване магічне коло! Слабка хмарка ледь піднялася з її долоні й одразу ж розчинилася.
— А? — тільки й вихопилося у дівчини.
Щось чари вийшли ледь чарівними. Майя скосила очі на сусіда. Над головою Стефана зависла темно-сіра хмара. Того гляди громом вибухне. Отаким мало вийти заклинання.
Більшість адептів уже перейшла до наступного закляття, а Лаура з червоноволосим узагалі встигли обскакати всіх.
Майя ще раз глянула на хмару над головою Стефана.
— У мене хист до елементу води, — помітив сусід її сум’яття. — Так що заклинання мені далося швидко.
— Пощастило, — буркнула Майя.
Наступне закляття теж вийшло слабким, як і створена з туману піраміда. Інші завдання не принесли кращих результатів: заклинання то не виходили, то перетворювалися на мляві, нерівні згустки — не хмари, а якісь відрижки погоди. Зрештою, Майя почувалася вичавленим лимоном. А найгірше, що мадам Пуфа спостерігала за її невдачами з неприхованою зловтіхою. Невже тепер усі п'ять років згадуватиме їй ті панталони на флагштоку?
— Час! — оголосила дама. — Віддайте підручники моїм помічникам і чекайте, коли я до вас підійду.
Як і побоювалася Майя, вчителька викликала її першою на розбір польотів.
— М-м, — пильно розглядала мадам Пуфа майже прозорі маси, в яких ледь впізнавалися необхідні образи. У дівчини всередині все завмерло. Здавалося, мадам Пуфа розглядала її ганебні хмарки вічність. — У мене тільки одне запитання, — нарешті, сказала мадам Пуфа.
— Так? — підняла очі Майя, відчувши проблиск надії.
Якщо одне, то, може, не все так погано?
— Ви точно дочка видатного чародія Велізара Семироза? Лице начебто схоже, і поки це все, що я бачу у вас від батька.
Збоку почувся сміх. Здається, це була Лаура. Але Майя вже ледве розуміла, що відбувається навколо. Під поглядом мадам Пуфи захотілося зникнути, стати маленькою й ефемерною, як її хмарки.
— Наступного разу я зроблю краще, — вперто відповіла Майя.
— Тоді почніть із плетіння. Ваші руни ледве тримають магію.
Майя опустила очі. Не сказавши більше ні слова, мадам Пуфа вирушила перевіряти інших адептів.
— Може, це просто не твій елемент, — долинув голос до свідомості, що і повернув Майю в реальність. — Магічне коло чужого елементу завжди гірше виходить.
Стефан з легким співчуттям дивився на сусідку.
— Думаєш?
— Таке трапляється. Не варто через це сильно засмучуватися.
Майя стиснула губи. Вона була не засмучена, а розчавлена. Як той абрикос, якого переїхали велосипедом, до того ж двома колесами підряд.
Але у словах Стефана є резон. Може, це просто не її елемент.
Душа вимагала реваншу. Майя заплющила очі, пригадуючи символи кола червоноволосого. Якщо цей червоноволосий впорався, то й вона зможе!
Дівчина відтворила руну за руною. На диво, малюнок запам'ятався чітко. Залишилося наповнити його магією. Майя насупилася. Джерело майже спорожніло, та вона вирішила вкласти усі останні сили.
І магія відгукнулася.
Мана хлинула до долонь, наче штормова хвиля. Руку звело, ніби її занурили в киплячий котел.
Майя скрикнула. Коло обернулося спалахом, на мить засліпивши усе. Долинув чийсь крик, а за ним — гуркіт.
Коли перед очима прояснилося, Майя побачила притихлу аудиторію. Адепти налякано дивилися то на неї, то на навчальну дошку, де зяяло велике випалене коло. На обвугленій деревині ще жевріло зелене полум'я, а на кам'яній стіні чорнів слід від вибуху. Майя глянула на руки. Її білі рукавички вкривала густа сажа.
— Гмх...
Обернувшись, Майя ледь не зімліла. Мадам Пуфа сиділа на підлозі. Її обличчя і плаття теж покривав шар сажі. Капелюх лежав неподалік, і його краї вже обгризав зелений вогник. Чародійка підняла головний убір. Замість павичевого пера на ньому стирчала обгоріла паличка. Мадам Пуфа так стиснула губи, що ті перетворилися на тонку ниточку.
Тишу аудиторії розколов гортанний крик. Годинникоголові слуги миттєво з’явилися позаду дами.
— Майя Семироз-с-с, — прошипіла мадам Пуфа, грізно розвертаючись до адептки. — Ви пройдете зі мною!
***
Майя смиренно дріботіла по коридору за вчителькою. Жінка швидко крокувала, важко дихаючи й розмахуючи зіпсованим капелюхом. Знайома дорога підказала дівчині, що її знову ведуть до ректора.
«Ну хоча б ведуть, а не тягнуть», — промайнула в голові Майї дивна оптимістична думка.
Проходячи повз чергове вікно, вона побачила, що мадам Пуфа не єдина, хто став нагадувати сажотруса — Майя виглядала не менш ефектно: лице, плащ, штани — все у сажі!
Почувши, як відчиняються двері, Лісана знову визирнула через свої гори паперів:
— До професора не можна! Ох...
#423 в Любовні романи
#96 в Любовне фентезі
#33 в Молодіжна проза
#7 в Підліткова проза
Відредаговано: 16.11.2026