Розділ 4. Небезпечна хуліганка

Майя була в захваті. Хоча, по суті, радіти було нічому — її магічне коло з кривенькими візерунками ледве можна було назвати хорошим заклинанням. Але все-таки це було її перше побудоване магічне коло! Майя не могла натішитися, що ось-ось створить диво. Слабка хмарка ледь піднялася з її долоні й одразу ж розчинилася.

— А? — тільки й вихопилося у дівчини.

Чари вийшли якимись ледь чарівними. Майя скосила очі на сусіда. Над головою Стефана зависла темно-сіра хмара. Того гляди громом вибухне. Отаким мало вийти заклинання.

Дівчина озирнулася. У інших адептів теж все йшло непогано. Як зауважила Майя, багато вже хто перейшов до наступного закляття. Та найбільше всіх обскакали Лаура і червоноволосий. Навколо них раз у раз кружляли білокрилі конячки, пурхали метелики й прості фігурки з пару. Майя ще раз глянула на хмару над головою Стефана і тихо зітхнула.

— У мене схильність до елементу води, — помітив сусід, що Майя похнюпила носа. — Так що заклинання мені далося швидко.

— Пощастило, — буркнула Майя.

Вона почала плести наступне закляття. Коло знову вийшов слабким, як і створена з туману піраміда. Тоді Майя з ще більшим старанням взялася за наступні завдання. Однак і там все було без особливих успіхів. Закляття виходили не з першого разу, а коли виходили, то виявлялися млявими, нерівними згустками — не хмари, а якісь відрижки погоди. Зрештою, Майя неймовірно втомилася. Відчувала себе лимоном, з якого випустили всі соки. А найгірше те, що на все це майже з неприкритою зловтіхою поглядала мадам Пуфа. Цікаво, вона тепер всі п'ять років їй буде панталони на флагштоку згадувати?

— Час! — оголосила дама. — Віддайте підручники моїм помічникам і чекайте, коли я до вас підійду.

Як і побоювалася Майя, вчителька викликала її першою на розбір польотів.

— М-м, — пильно розглядала мадам Пуфа майже прозорі маси, в яких ледь впізнавалися необхідні образи. У дівчини всередині все завмерло. Здавалося, мадам Пуфа розглядала її ганебні хмарки вічність. — У мене тільки одне запитання, — нарешті, сказала мадам Пуфа.

— Так? — підняла очі Майя, відчувши проблиск надії.

Якщо одне, то, може, не все так погано?

— Ви точно дочка видатного чарівника Велізара Семироза? Лице начебто схоже, і поки це все, що я бачу у вас від батька.

Збоку почувся сміх. Здається, це була Лаура. Але Майя вже ледве розуміла, що відбувається навколо. Під поглядом мадам Пуфи захотілося зникнути, стати маленькою й ефемерною, як її хмарки.

— Наступного разу я зроблю краще, — знайшовши в собі сили, відповіла Майя.

— Вже постарайтеся. У вас плетіння такі тонкі, що ледь тримають заклинання.

Майя опустила очі. Не сказавши більше ні слова, мадам Пуфа вирушила перевіряти інших адептів.

— Може, це просто не твій елемент, — долинув голос до свідомості, що і повернув Майю в реальність. — Магічне коло чужого елементу завжди гірше виходить.

Стефан з легким співчуттям дивився на сусідку.

— Думаєш?

— Таке трапляється. Не варто через це сильно засмучуватися.

Майя стиснула губи. Вона була не засмучена, а розчавлена. Як той абрикос, якого переїхали велосипедом, до того ж двома колесами підряд. Але слова Стефана мали резон. Адже це міг бути просто не її елемент.

Душа вимагала реваншу. Майя заплющила очі й спробувала згадати символи кола в руці червоноволосого. Вона не вірила, що цей нахаба настільки краще за неї, а значить і вона впорається з його заклинанням. Витягнувши руку, дівчина стала відновлювати руну за руною, візерунок за візерунком. Як не дивно, малюнок вона запам'ятала досить чітко. Залишилося тільки наповнити закляття магією.

Майя насупилася. Саме це виявилося найскладнішим. Втома в тілі тиснула на м'язи. Її магічне джерело виснажене, але Майя повинна активувати коло. Як інакше вона доведе, що чогось варта? Що гідна дочка людини, яка очолює цілу чародійську Академію!

Її поклик був почутий. Магія відгукнулася, та так, що у Майї перехопило подих. Сила хлинула до долонь, й так стрімко та неспинно, наче штормова хвиля. Коло почало втягувати в себе ману. Руку звело, ніби її опустили в киплячий котел. Майя скрикнула. Очі засліпив зелений спалах. Через пелену долинув крик, а після — гуркіт.

Коли перед очима прояснилося, Майя застала притихлу аудиторію. Адепти завмерли й налякано дивилися то на неї, то кудись убік. Майя витріщилася на навчальну дошку, де зяяло велике випалене коло. Там подекуди ще горіло зелене полум'я. Випалена деревина обсипалася попелом на підлогу. Навіть в кам'яній стіні залишився чорний слід. Майя глянула на свої руки. Її білі рукавички покривала густа сажа.

— Гмх...

Майя помітила мадам Пуфу, і їй стало дурно. Жінка сиділа на підлозі. Її обличчя і плаття теж покривав шар сажі. Капелюх жінки лежав неподалік. Краї головного убору швидко обгризав зелений вогник. Мадам Пуфа якось встала і підняла капелюха. Побачивши замість павичевого пера обгорілу паличку, чародійка так сильно стиснула губи, що ті стали тонкою ниточкою.

Тишу аудиторії розколов гортанний крик. Годинникоголові слуги миттєво з’явилися позаду дами.

— Майя Семироз-с-с, — прошипіла мадам Пуфа, грізно розвертаючись до адептки. — Ви пройдете зі мною!

***

Майя смиренно дріботіла по коридору за вчителькою. Жінка швидко крокувала, важко дихаючи й розмахуючи зіпсованим капелюхом. Знайома дорога підказала дівчині, що її знову ведуть до ректора.

«Ну хоча б ведуть, а не тягнуть», — промайнула в голові Майї дивна оптимістична думка.

Проходячи повз чергове вікно, вона побачила, що мадам Пуфа не єдина, хто став нагадувати сажотруса — Майя виглядала не менш ефектно: лице, плащ, штани — все у сажі!

Почувши, як відчиняються двері, Лісана знову визирнула через свої гори паперів:

— До професора не можна! Ох...

— Я швидко! — відрізала мадам Пуфа.

Професор Семироз сидів за столом навпроти чималого чоловіка з довгими густими вусами й моноклем в правому оці. Гість був у дорогому темно-синьому сюртуку, поруч на столі лежав капелюх-циліндр.