Розділ 3. Магічне коло

Майя носилася по кімнаті. Носилася і думала, як могла не поставити будильник на такий відповідальний день. Вмиваючись, наспіх заплітаючи набік косу і зав'язавши її блакитною стрічкою, дівчина з жахом усвідомила, що зовсім забула уточнити питання про навчальну форму.

Заглянувши в шафу, вона виявила лише білий плащ з червоною окантовкою. На високому комірі фібулою був закріплений конверт з написом: «Адепту». Дівчина швидко зняла конверт і витягла з нього складений аркуш.

Виявилося, ця була інструкція з використання зачарованої накидки. Її треба обов'язково носити в академії. Вона служила захистом в процесі навчання. Згадувалися також рукавички зі шкіри саламандри після линяння, які можна знайти у внутрішній кишені накидки. Без них заборонялося з'являтися на практичні уроки Чароплетіння й Алхімії.

Майя подивилась на фібулу в руках у вигляді емблеми Академії: кільця з вигнутим дугою срібним пером, що пристібалася голкою з Т-образним кінцем.

Дівчина накинула плащ і по дорозі до дверей швидко глянула в дзеркало. Крім плаща на ній добре сиділи біла туніка з двома розрізами від стегон та вузькі штани — її другий простий комплект з усього взятого в дорогу. До холодів доведеться писати тітці Еммі лист з проханням надіслати щось тепліше. Залишалося сподіватися, що до того часу тітка простить втечу племінниці.

Через сквер Майя мчала, марно намагаючись обігнати час. І вже у воріт різко зупинилася і з жахом подивилася на закриті стулки. Дівчина притулилася до них в надії хоч трохи відкрити. І раптом відскочила, коли перед нею з листя плюща склалося обличчя.

— Тим, хто запізнився, ходу немає, — заявило обличчя пискляво-діловим голоском.

Майя грюкнула віями на дві темні западини замість очей. До подібних дивацтв їй ще треба звикнути.

— Але я лише на хвилину запізнилася!

— Краще прийти на годину раніше, ніж на хвилину пізніше, — заявило обличчя.

Майя стиснула губи — справи кепські! Вона представила, як в просторій аудиторії почнеться перекликання, як ім'я за ім'ям будуть вставати адепти, і як на прізвища «Семироз» повисне пауза. І постало перед внутрішнім поглядом бліде обличчя — як на ньому примружаться темні очі, і як стиснуться тонкі губи.

— Будь ласка, пустіть, — готова була вчепитися в рослинне обличчя Майя. — Я вам в наступний раз що-небудь смачне принесу! Добриво там якесь!

— Тим, хто запізнився, ходу немає! — не спокусилося на пропозицію обличчя.

— Проблеми?

Майя обернулася на м'який голос збоку. Перед нею стояла висока красуня в довгому темно-зеленому плащі з гострими наплічниками. Синяво-чорне волосся зібране в високий хвіст і зав'язане зеленою стрічкою. Світло-зелені очі зацікавлено розглядали дівчину.

— Доброго ранку, Ал! — зраділо обличчя.

— І тобі, крихітка Люся, — кивнула красуня.

Майя глянула на обличчя. Так цей балакучий чагарник — вона!

— Пропустиш нас? — поцікавилася дівчина.

— Учнів, що запізнилися, заборонено пускати.

— А ми нікому не скажемо, — заманливо підморгнула красуня обличчю. — Це буде наша маленька таємниця. Ти збережеш її для мене? По-дружньому!

Люся, схоже, засоромилась. Заплескало віями-листочками та через невелику паузу клацнула замком і прочинила стулки, звільняючи дорогу.

Незнайомка жестом показала Майї проходити.

— Дуже дякую! — мовила Майя, коли вони пройшли ворота і попрямували до входу в Академію.

— Як же можна проходити повз, коли дівчина в біді, — усміхнулася Ал. — Ви, видно, новенька? Ще не знаєте, що за запізнення чекає серйозне відпрацювання.

— Так, не очікувала такого контролю, — зізналася Майя. — Начебто не в королівську армію пішла.

— Якщо не буде порядку, буде хаос. У магії хаос несе руйнування.

— Ось і перша лекція в Академії, — усміхнулася Майя.

— Я — скромний учитель історії. І то сьогодні тільки мій перший робочий день. Так що ми в рівних умовах.

Майя окинула супутницю поглядом. Риси її обличчя гармонійно поєднували й гостроту, і м'якість. А в низькому мелодійному голосі проскакувало щось нереальне, навіть казкове.

— В рівних були б, якби і я виглядала, як витончена аристократка, — хмикнула Майя і здивувалася, що сказала це вголос. Якось само вилетіло.

Ал здивовано глянула на неї, а потім раптом спіткнулася і впала на землю. Майя злякано присіла поруч.

— Ви як?!

— Нормально, нормально, — підвівшись, спішно запевнила красуня.

Майя допомогла їй встати.

— Значить, аристократка... — Ал спробувала посміхнутися, але видно від болю посмішка вийшла натягнутою. — Хм, значить, до аристократа вусів не вистачає. Так і знав…

Майя зупинилась, як укопана, і втупилася на Ал. Деякий час вона пильно дивилася на високі вилиці гарненького обличчя, вигин тонких брів і довгі вії. І раптом зойкнула, зрозумівши, як помилково повелася на всю цю ельфійську красу.

— Вибачте! — тут же спішно заторохтіла Майя. — Вибачте мою грубість! Я не зрозуміла, в сенсі, ляпнула дурницю! Вибачте!

Ал злегка посміхнувся і похитав головою:

— Гаразд, це все одно комплімент.

Майя ніяково опустила очі, відчуваючи, що щоки починають горіти. Гаразд, не зрозуміти стать куща… Але людини?! Та ще вчителя!

Піднявши очі, Майя побачила, що Ал з легкою посмішкою її розглядає. І — слава Небесам! — він дійсно не виглядав скривдженим.

— Я можу помилятися, але не ви Майя Семироз? — запитав Ал.

Майя зніяковіла ще сильніше і кивнула. Але вирішила не питати, за яких обставин він почув її ім'я.

— Напевно, дуже пишаєтеся вчитися в Академії, що з'явилася завдяки старанням вашого батька? — посміхнувся вчитель.

— Напевно, — іронічно хмикнула Майя.

— Ви так на нього схожі, — сказав Ал, злегка схиливши голову набік. — Єдине — блакитні очі Юти.

— Ви знали мою маму? — здивувалася дівчина.

— Знав, — м'яко посміхнувся Ал.

Вони увійшли в Академію. Вхід в аудиторію, де зібрали всіх новачків, виявився на другому поверсі. Молодий вчитель провів дівчину до дверей актового залу і пішов далі по коридору. Зібравшись з духом, Майя обережно відчинила двері. Здавалося, клацання дверної ручки було голосніше грому.