Майя новилася по кімнаті. Виявилося, вона забула поставити будильник. Тож схопивши з валізи перші випавші речі, лляну туніку й вузькі штани, кинулася до шафи, де їй залишили білий плащ як навчальну форму. У кишені також лежали рукавички зі шкіри саламандри. Без них не допускали до практичних уроків Чароплетіння й Алхімії.
Закріпила комір фібулою з Т-образною емблемою, Майя побігла на двір, по дорозі заплітаючи косу. Однак це не врятувало ситуацію — стулки воріт стояли зачиненими. Варто було спробувати товхнути їх, з-під плюща піскляво вигукнули:
— Тим, хто запізнився, ходу немає.
Майя кліпнула на пусті западини очей й рота схожого на людське обличчя, що склалося перед нею з густого листя. Таких дивацтв навіть у столиці не бачила.
— Але я лише на хвилину запізнилася!
— Краще прийти на годину раніше, ніж на хвилину пізніше, — заявили їй.
Майя закусила губу. Вона представила, як в просторій аудиторії роблять перекличку, як ім'я за ім'ям встають адепти. І як на прізвище «Семироз» повисне пауза. Вона чітко побачила батькове бліде обличчя — як на ньому примружаться темні очі, і як стиснуться тонкі губи.
— Будь ласка, пустіть, — кнулася до обличчя Майя. — Я вам в наступний раз що-небудь смачне принесу! Добриво там якесь!
— Тим, хто запізнився, ходу немає! — непорушно повторили їй.
— Проблеми?
Майя обернулася на м'який глибокий голос збоку. Перед нею стояв молодий й очевидно привабливий чоловік в довгому темно-зеленому плащі з гострими наплічниками. Чорне волосся зібране у високий хвіст і зав'язане зеленою стрічкою. Виразні зелені очі зацікавлено розглядали її.
Ельф — промайнуло у Майї і голові. Але вуха чоловіка виглядали цілком по-людськи.
— Доброго ранку, Ал! — зраділо обличчя.
— І тобі, крихітка Люся, — кивнув чоловік.
Майя повернула погляд до воріт: так цей балакучий чагарник — вона!
— Пропустиш нас?
— Учнів, що запізнилися, заборонено пускати.
— А ми нікому не скажемо, — заманливо підморгнув той. — Це буде наша маленька таємниця. Ти збережеш її для мене? По-дружньому…
Люся, схоже, засоромилась. Заплескало віями-листочками та через невелику паузу клацнула замком і прочинила стулки, звільняючи дорогу.
Чоловік на ім’я Ал жестом показав Майї проходити.
— Дякую! — видихнула вона, коли обоє пройшли ворота. — Ви мій рятівник!
— Ви, схоже, новенька? — поцікавився чародій, поблажливо розглядаючи її. — Ще не знаєте, що за запізнення чекає серйозне відпрацювання.
— Так, не очікувала такого контролю. Начебто не в королівську армію пішла.
— Якщо не буде порядку, буде хаос. У магії хаос несе руйнування.
— Ось і перше повчання в Академії, — усміхнулася Майя.
— Я — лише учитель історії. І теж нервую у свій перший робочий день. Так що ми в рівних умовах.
Майя окинула супутника поглядом. Риси його обличчя гармонійно поєднували гостроту та м'якість. Вже не кажучи про голос, солодкий слуху наче мед.
— Ви тільки що причарували кущ однією усмішкою. Ми точно не в рівних умовах, — хмикнула Майя. — Закладаюся, ви будете улюбленцем учениць.
Пан Ал спантеличено глянув на неї. Й раптом спіткнувся і впав. Майя злякано присіла поруч.
— Ви як?!
— У порядку, у порядку, — квапливо підвівся чоловік й обтрусив плащ. — Ви з усіма чоловіками така прямолінійна? — трохи ніяково поцікавився він.
— Не зовсім…
Майя й сама дивувалася, чому їй так легко розмовляти з незнайомцем. Хвилину тому вона ледь не рвала на собі волосся від паніки. Але зараз усе минуло. Було щось заспокійливе у цьому чоловікові. Можливо, бо він ще не знав, хто вона й з чим її піймали учора біля флагштока.
— Я можу помилятися, але ви ж Майя Семироз? — раптом запитав чародій.
Майя знітилася: не довго раділа. Ну звісно, він усе вже чув…
— Так, — напружено кивнула вона.
— Певно, пишаєтеся навчатися в Академії, заснованій вашим батьком?
— Маю бути, — тут її голос зрадницьки здригнувся.
— Ви так на нього схожі, — сказав викладач, злегка схиливши голову набік. — Єдине — блакитні очі Юти.
— Ви знали мою маму? — здивувалася Майя.
— Я люблю театр, — м'яко посміхнувся чоловік. — Звісно, я її знав.
Вони увійшли до Академії. Актова зала, де зібрали адептів, була на другому поверсі. Молодий учитель провів Майю до дверей і пояснив, що йому потрібно до учительської.
Вона увійшла у простору залу з амфітеатром. Учні уже запомнили майже всі місця. За кафедрою вже бадьоро говорим знайомий дідок у солом'яному капелюсі. Трохи далі стояли ректор, біловолосий декан, а третьою була жінка з короткою стрижкою. Біля кутків її пухких губ виднівся тонкий шрам. Як Майя зрозуміла, вона — декан факультету воїнів.
#423 в Любовні романи
#96 в Любовне фентезі
#33 в Молодіжна проза
#7 в Підліткова проза
Відредаговано: 16.11.2026