Академія Міста Химер

Розділ 1. Місто Химер (2)

Попереду показалися триповерхові будинки Цвіточа. На кордоні міста мерехтіли зеленим світлом п’ятигранні ліхтарі, що утворювали захисний бар’єр від лісових гостей.

Віз проїхав ворота, колеса загупали по бруківці. Майя розглядала барвисті лавки, квітучі балкони, доглянуті сквери й незвичайні фасади, що надавали місту особливого колориту.

Та, як і всюди в Чарогір’ї, за яскравим фасадом ховалася похмура таємничість. Із будинків і дворів за містянами стежили кам’яні потвори. Їх вид бентежив уяву навіть загартованих мандрівників — їхні морди застигли в моторошних вищирах, а кам’яні очі ніби спостерігали за перехожими й насміхалися з них.

— Ото лоскоче нерви, га, пані? — помітив кучер, як дівчина розглядає кам'яні статуї.

— Ніколи не розуміла, навіщо засновники Цвіточа наповнили вулиці цими штуками, — зізналася Майя.

— От у мене дід багато міських переказів знає. Чули ж, мабуть, про війну Трьох Магів?

— Де Темний Князь погрожував з допомогою тисячі пекельних тварюк знищити світ, — почала згадувати Майя казку з дитинства.

— А три Великих Маги зупинили всю його армію, — закивав кучер. — Так от, мій дід чув, що Цвіточ — це ворота в інший світ, звідки й прийшла та армія. А оці кам'яні тварі — такі самі, як тодішні. Се нагадування наступним поколінням про небезпеку сього місця.

— А то я дивлюся, всі тут такі схвильовані ходять, — зауважила дівчина.

Містяни буденно читали газети на терасах кав'ярень, якась весела компанія сміялась біля пивного прилавка. Дами у модних капелюшках гуляли з маленькими собачками або дітьми.

— Так байки все це, — реготнув кучер. — Та найліпші маги з усього королівства вже не раз перетрусили місто вздовж і впоперек, а ніяких воріт так і не знайшли. Як і варто якихось тварюк боятися, то тілько лісових. А та байка живе, бо приїжджих на нїї як медом приваблює.

Віз поїхав по одному з бульварів, повз дам з кавалерами на прогулянці й кіосків з яскравими вивісками. На півдорозі подорожніх обігнав червоний трамвай. Вусаті вагончики у Цвіточі були настільки ж популярні, як і чотириколісний екіпаж.

Віз проїхав ковані ворота, порослі плющем, і зупинився біля входу. Майя пройшлася поглядом по безлічі терас, що робили Тайлогос схожим на каскади замерзлого гірського водоспаду. Замок грав білими, ясно-сірими й блідо-червоними кольорами. Фасади прикрашали широкі вікна з багатими вітражами.

Дівчина дістала чекову книжку з ручкою, заповнила верхній аркуш і, вирвавши його, простягнула кучерові:

— Це сума, що залишилася. Дякую за роботу.

— Се вам спасибі, пані. Ну що ж, вітаємо в Місті Химер! — кучер підняв казанок.

Дівчина кивнула і попрямувала до замку. Ще здалику помітила білявого хлопчика. Той діставав із мішка широку тканину й прив’язував її до мотузки на флагштоці біля входу.

— Добрий день, — гукнула Майя. Хлопчик стояв до неї спиною, тому злякано обернувся. Кучерявий, круглолиций, в сорочці під вовняною жилеткою він нагадував милого баранчика. — Вибач, що відволікаю. Ти знаєш, як потрапити в кабінет ректора?

Хлопчик спочатку здивовано моргнув великими сірими очима. Але секундою пізніше задоволено розтягнув губи:

— Є один перевірений спосіб швидко потрапити до ректора, — він простягнув дівчині мотузок. — Потримайте поки, а я відійду і гляну, як виглядає.

Майя поставила валізу та взяла мотузку. Через яскраве сонце зім’яту блідо-рожеву тканину виявилося важко розгледіти.  Хлопчик відбіг і, прикривши очі від променів, оцінив вид.

— Ідеально, — усміхнувся він, як здалося Майї, якось кровожерливо. — Закріпіть.

Майя закрутила мотузку навколо кнехта.

— Тепер до ректора?

— Хвилиночку, — хлопчик глянув на годинник над входом. Потім глипнув за плече Майї й кивнув: — Почекайте тут, і ота мила дама вас відведе.

Майя повернулася. До Академії наближалася пишно вбрана жінка: пурпурова сукня облягала її фігуру, а капелюх із павиним пером доповнювали масивні сережки й шарф із бахромою.

Помітивши Майю, пані раптом завмерла й задерла голову. Її густо підведені пурпуром очі розширилися й небезпечно блиснули. Жінка вп’ялася в дівчину озвірілим поглядом.

— Це що таке?!

Майя спантеличено звела голову. На вітрі з вершини флагштока кокетливо помахували ажурні панталони.

Кілька секунд Майя ошелешено дивилася на панталони. Різко озирнулася в пошуках хлопчика. Та того й слід прохолов!

Дама вигукнула закляття. З її тіні виринули дві високі постаті у фіолетових фраках із золотими циферблатами замість голів. Майя позадкувала, але годинникоголові схопили її під руки й понесли вглиб замку, не давши й слова вимовити.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше