Епілог

Місто купалося в медових променях заходу сонця. Майя побачила його струнку постать біля карети ще здалеку. Аллан стояв у чорному елегантному фраку з капелюхом-циліндром у руках. Чорне волосся підстрижене до плечей, на шиї пов'язаний смарагдово-зелений аскот під колір яскравих очей. Маг спостерігав, як лялька кріпить багаж на дах екіпажу.

— І навіть не зайшов попрощатися, — трохи докірливо сказала Майя.

Аллан розвернувся і здивовано глянув на неї.

— Майя, що ти тут… — він замовк і гостро глянув на притихлу служницю. — Сміх?

— Вибачте, Майстре, — відповіла усміхнена маска, хоча в її голосі не прослизнула і крапля каяття. — Ви дали розпорядження говорити замість вас із Майєю. Але не уточнили, про що можна говорити, а про що — ні.

Аллан примружився, але Майя підійшла до нього і торкнулася підстриженого волосся. Як вона й запам'ятала — на дотик немов шовк. Маг завмер, подивившись на неї непроникним поглядом.

— Нова зачіска. Безсмертні не часто у собі щось змінюють.

— Подумав оновити імідж, — відповів Аллан, не зводячи з неї погляду.

— Тобі личить. — Майя посміхнулася. — Тепер не переплутати з леді.

Аллан зітхнув, на перший погляд, зачеплено, але потім зігнув губи в іронічній посмішці.

— Ти все ще така ж безцеремонна.

Майя опустила руку.

— Надовго їдеш?

— Ще не знаю. Хочу відпочити від міського життя.

— Ти уникав мене всі ці дні. Не хотів бачити?

— Навпаки. Дуже хотів. Але вже знав, що ти скажеш, і не поспішав це почути.

Майя стиснула губи, сподіваючись, що її обличчя не видасть, якою суперечливою бурею відгукнулися його слова в грудях.

— Я знаю, що ти зробив, — сказала вона, не без зусилля повертаючи собі спокійний тон. — Жителі знають, що ми з Ельдаром брали участь у знятті прокляття. Про це гуде все місто. Але ні слова про Маскарона. І я все думала як так? Поки не усвідомила, куди ти йшов щоночі.

— Чутки краще за будь-яку кореспонденцію.

— А ти майстер розпускати чутки, — зауважила Майя. — За цим професор Білозір прийшов до тебе. Щоб ти підготував містян прийняти нас з Ельдаром як князів.

— Ти вже знаєш мої методи. Чого заперечувати, — невинно посміхнувся маг.

— Чому ж про себе не сказав. Вони повинні знати, що ти зробив для них.

— Я робив це не для них, а для тебе. Мені звична роль привида. Краще мені ним й залишатися.

Деякий час вони мовчали.

— Ми зруйнуємо Арену, — сказала Майя. — Треба розімкнути прокляте коло.

— Очікуваний вибір, — хмикнув маг. -Там я коронував тебе. Там тримав на троні. Там… Це місце у тебе пов'язане з не найкращими спогадами.

— Це не так. Були й добрі моменти, — заперечила Майя, тепло глянувши на чоловіка. — Ти багато чого навчив мене. Саме тому я хочу, щоб місце стало пам'яттю не тільки для мене. На місці Арени ми збудуємо великий музей. Про справжню історію Чарогір'я. Потрібна буде твоя допомога, адже про народ Акротер я не так багато знаю.

Аллан здивовано підняв брови.

— Перша Велика Княгиня не повинна бути забутою, — сказала Майя. — Як і народ, що винайшов магічне коло.

В очах мага затеплився вогник.

— Дякую, Майє. — Він зам'явся, явно вирішуючи, чи варто говорити таке: — Магія зробила тебе щасливою?

Бачачи, як маг уважно на неї подивився, Майя згадала всі ті рази, коли він ставив їй це запитання. Він ніби питав її — чи тобі подобається той дар, який я тобі дав.

— Як я й раніше сказала — магія дала мені можливість стати тією, хто я тепер. Я й не хотіла б іншого.

Маг трохи кивнув, цілком задоволений такою відповіддю. Він попрямував до екіпажу, але не дійшовши до нього зупинився. Декілька секунд роздумував, розвернувся і швидко підійшов до неї майже впритул. Майя здивовано подивилася на його тонкі стислі вуста й очі, що спалахнули, кольору молодої трави.

— Чи могло в нас щось вийти? — випалив він. — Чи в мене навіть шансу не було проти нього?

Майя розгублено моргнула — запитання в лоба застало її зненацька.

— Хіба це вже важливо? — Мовила вона після невеликої затримки. Аллан відвів погляд, його очі згасли, наче хтось загасив боязкі вуглики. Декілька секунд Майя ще сумнівалася, але сказала: — Я полюбила тебе, Аллан. І досі люблю. — Маг підвів на неї погляд. — Але це не змінить мого рішення, — уточнила вона.

—Тому, що ти завжди вибирала його, — сказав Аллан.

— Нам усім доводиться робити вибір. Але у моєму домі тобі завжди будуть раді.

— Не всі, — зауважив маг.

— Треба ж, ти хвилюєшся про почуття Ельдара, — посміхнулася Майя. — Це навіть мило.

Аллан скривився, ніби зауваження стало гіркою пігулкою. Раптом дівчина знову простягла до нього руки й поклала на його обличчя. Він завмер, коли вона, ставши навшпиньки, потяглася до нього. Майя поцілувала його в лоба — чистий жест благословення.

— Коли ти захочеш комусь віддати більше, ніж взяти, ти зрозумієш, що покохав по-справжньому, — сказала вона, відступаючи.

— Безсмертні так не змінюються, — іронічно зауважив маг. — Занадто багато часу минуло. Ти — межа моєї доброти.

— Думаю, ти сам не знаєш межу своєї доброти, Аллан, — сказала Майя з лукавою усмішкою. — Як тобі вже сказали — ти геній, але не провидець.

***

Коли Майя підійшла до воріт Академії, на неї чекав Ельдар. Юнак засунув руки в кишені штанів і сперся спиною на огорожу. Останні промені заходу сонця відблискували на його волоссі багряними та золотими відтінками. На плечі в нього сиділа Кароліна, зелена луска якої переливалася на сонці.

Вигляд Ельдара біля воріт нагадав Майї про всі дні, коли він зустрічав її й проводжав до цих самих воріт. Тоді він не міг ступити за межі Тайлогос.

Побачивши Майю, Ельдар усміхнувся. Хоча Майя помітила, як уважно він пробіг по ній поглядом. Вона розуміла, що для нього відпустити її до мага було непростим рішенням. Але він гідно витримав його.

— Усі вже зібралися, — сказав він, після того, як Майя підхопила його під руку, і вони попрямували до замку. — Закривай, — звернувся він до обличчя з листя плюща на стулці.